„Народе вірний та коханий..“

Дня 10. вересня 1917. року виголосив митр. Андрей Шептицький в церкві св. Юра у Львові таку проповідь з нагоди свого повороту з цар­ської тюрми:

Народе вірний та коханий,

Твої гоїти хочу рани,

Що завдали Тобі війна

І голод, злидні та тюрма.

В моїх очах хати горіли,

В моїх очах жовняри мліли,

В моїх очах в кайданах йшли

Невинні люди до тюрми.

І бачив я сиріт чимало,

Як їх в могилу горе гнало,

Я видів пекло на землі,

А біль в моїй скомлів душі.

Народе вірний та коханий

Твої гоїти хочу рани.

Тюрму я знаю. Я в ній жив,

Про твою волю я в ній снив,

Бо бачив я, немов у сні,

Як в похід йшли Твої Стрільці,

Як Ти пращав їх зі слезами

І путь верстав їм молитвами.

Прости, народе мій коханий,

Як я не вмів гоїти рани,

Як сили в мене за слабі,

Щоб стануть гідно в хвилі ті.

 Поділюсь серцем я з Тобою,

Поділюсь долею лихою.

А серед злиднів, серед труду

З розради словом з вами буду

І радо дам своє життя,

Щоб воля була в нас своя.

Не трать надії, роде мій,

Не даром йшов за волю бій!

­—   ­—   ­—   ­—   ­—

І тихо стало, як по громі

І ясно стало в божім домі.

[«Український голос» (Перемишль), 1922, ч.19, с.2 (подав к.Студинський)]

[«Нива», 1933, ч.11, с.411]