Нинїшні загальні збори "Народної Paди" випали так красно, так величаво і з такою повагою, як того лиш в так важній для нас Русинів хвили можна було бажати. Заким будемо могли подати основне справозданє из сих зборів, представимо хоч коротко хід нарад на передполудневім засїданю. Членів товариства явило ся дуже богато; досить сказати, що явило ся лиш 600 членів таких, котрим вже давнїйшe виставлено карти а кілька сот нових членів вписало ся ще вчера і нинї, так що загальне число участників могло доходити до 1000. Велика саля Народного Дому була битком набита а межи зібраними були всї стани рускої суспільности так репрезентовані, що годї сказати, котрих було більше, чи духовеньства, чи світскої интеліґенції чи селян і міщан. А були то самі люде cвітлї, горячі патріоти, люде одушевлені народною идеєю, котрих нї далека сторона нї студїнь не здержували поспішити там, де годить ся заманіфестувати своє становище, свою честь народну, де можна порадитись над добром цїлого народу. З-над Сяна і Буга, з-над Прута і Збруча, з кождої майже закутини краю явились репрезентанти, щоби взяти участь в народнім дїлї, щоби заманіфестувати свою єдність і згоду з тими, що повели народне дїло на нову дорогу. Явило ся також і богато дам, котрим яко нечленам призначено місце по-за президією.
По богослуженю в Успеньскій церкві, котре відправили оо. Левицкій з Тартакова, Гладилович і Кордуба, зібрались члени в сали Народного Дому і о 10 год. розпочалась нарада. Збори відкрив заступник недужого голови товариства, о. Стефанович, короткою промовою і предложив зборам вибрати предсїдателем зборів директора руских паралельок в Перемишли проф. Гр. Цєглиньского а заступниками о. Мих. Чуковского і пос. Гурика.
Проф. Цеглиньскій заняв місце в президії і промовив: Світлий зборе! Високоповажані панове і дорогі братя селяне! Передовсїм дякую вам за честь, яку ви менї зробили сим вибором в так важній хвили. Каждий з нас спішив нa сі збори з бьючим серцем, бо єсть то хвиля важна, хвиля майже исторична; зважмо, що єсть то хвиля, в котрій глядить на нас цїлий край, цїла держава, в котрій очи заграницї звернені на нас. Потїшаючись обявом єсть, що на сі збори поспішили люде з найдальших сторін, щоби порадитись в так важній хвили. Подякуймо-ж тепер тій силї, що дала нам свободу радити над нашими потребами. Бесїдник внїс трикратне "Слава!", в честь цїсаря а присутні повторили зa ним грімко той оклик. Предсїдатель покликав відтак на секретарів д-ра Кормоша і п. Кахникевича і представив зборам комісаря правительственного п. Заячківского.
З порядку дневного приступив д-р Кость Левицкій до справозданя з дїяльности товариства. Підчас справозданя явились в сали наші владики Є. Eкc. Впреосв. митрополит Сембратович і Преосв. еп. Пелеш. В сали настало велике одушевленє; всї піднялись з місць і грімкими та довго не втихаючими окликати "Слава!" і оплесками повитали обох князїв церкви. Справозданє секретаря приняли збори також грімкими окликами "Слава!" особливо, коли він під кінець справозданя заявив, що завданєм товариства "Народна Рада" єсть не "назоряти" а "созидати", тоєсть сполучити всїх здоровомислячих, всїх вірних синів Руси під рідний прапор народний до спільної працї над добром всїх верств народу руского.
Тепер виступив посол Романчук. Ледви бесїдник показав ся, як цїла саля загреміла від окликів "Слава!" і оклики ті та оплески довго, довго не втихали. По добрій хвили почав бесїдник свою річ і виказував в нїй насамперед историчні права а відтак розказував, чого маємо жадати і виложив обширно нашу пpoґpaмy. Бесїду посла Романчука переривали зібрані часто грімкими окликами. Оба владики були до половини бесїди пoc. Романчука, а відтак вийшли пращані так само сердечно і грімко як були вітані; они спішились, бо ще о 2 год. мусїли виїздити до Перемишля на похорон бл. п. еп. Ступницкого.
По бесїдї пoc. Романчука відкрито дебату над виголошеною ним програмою а п. Рудницкій, канд. нотаріяльний, в досадних словах виказав аґітацію яка вела ся против пос. Романчука за єго виступленє в соймі, дав погляд на ситуацію, зазначуючи, що нїхто не мав права критикувати поступованє пос. Романчука в клюбі, бо нїкому реґулямін клюбу не подавано до відомости, а можна єго судити лиш з того, що він публично зробив, а вже найменше права мають ті до того, що суть продайними аґентами. Дальше зазначив він, що на радикалах, хоч може декотрі з них стануть колись і славою народу, то все таки позістане на них з теперішного поступованя чорна пляма. Наконець вказав як повинно правительство информувати ся о Русинах і як повинні Поляки обходитись з Русинами та поставив внесенє, щоби пос. Романчукови ухвалити вотум довірія і признанє. Збори і ухвалили. О. Галущиньскій яко делеґат двох повітїв бучацкого і чортківского заявив пос. Романчукови також повне довіріє і признанє именем сих повітів. На тім перервано засїданє.
[Дѣло, 26.12.1890]
B доповненю вчерашного справозданя з передполудневого засїданя мусимо додати, що чортківскій і бучацкій повіт вислали двох делеґатів о. Галущиньского і судью п. Сосновского, щоби oни заявили солідарність Русинів тих повітїв проґрамою пос. Романчука і щоби висказали єму і єго товаришам признанє і подяку за их поступованє. Від имени тих повітів промавляв о. Галущиньскій. Опісля поставив пос. д-р Савчак внесенє, щоби обом Владикам зложити подяку за их участь в зборах і уповажнено до того новий видїл "Народної Ради". По тім наступила перерва.
Пo полудни вела ся дебата дальше. Насамперед промавляв о. Темницкій. Бесїдник промавляв за проґрамою пос. Романчука, одобряв єї і протестував против поведеня москвофілів і радикалів, котрих — як сказав — на серіо брати не можна.
Селянин Кухаришин в имени селян з Поділя, говорив також за проґрамою. Він сказав: До далеких закутин руского Поділя дійшла вість, що рускі посли в соймі трудили ся щиро і піднесли добро руского народу. Знайшлись однакож люде, з котрих одні хотїли зробити нас Поляками, другі Москалями. Ми не хочемо бути анї Москалями, анї Поляками, а хочемо бути Русинами, хочемо тримати ся нашої рідної мови, хочемо стояти при нашій монархії і при нашім цїсарскім домі. В имени тисячів і тисячів моїх братів-селян заявляю тут, що ми стоїмо при проґрамі пoc. Романчука і складаю єму і єго товаришам щиру подяку і повне признанє за то, що він єї виголосив.
О. Глїбовицкій з Більча доказував, що проґрама пoc. Романчука стара, а коли може она нам стала була не ясна, то тому виноваті хиба лиш ті, що єї своїми додатками затемнили. Бесїдникови по-при проґраму ходить ще о щось иншого, а то о просвіту найменшого брата селянина. Хочу — казав бесїдник — щоби той селянин наш був ще більше просвічений, як не один з нашої интеліґенції. Гляньте на тих просвічених селян из Збаражчини, де селянин, хоч єму дитина лежала смертельно недужа, спішив, щоби лиш віддати голос на посла о. Січиньского.
О. Зубрицкій розводив ся широко над справою язиковою у Русинів і сказав, що в цїлій Европі не знайде народу, котрий би казав, що то не та єго бесїда, котрою він дїйстно говорить і котру розуміє, а та, котрою він не говорить і котрої не розуміє. Причину такого замішаня понятя язикового у Русинів — то хиба довгі лїта неволї і вплив польскої шляхотчини, котpa установляла, що бесїда шляхтича красна, а бесїда селянина погана. Добре, коли хто хоче навчити ся і россійскої мови, але з того ще не виходить, щоби ми покидали свою! Ми Русини, хоч-би і яких переконань, могли би спільно дїлати, але коли нас другі відганяють від себе, коли не допускають до народних институцій, то згоди бути не може. З Поляками хочемо жити в згодї, але коли маємо стояти при цїсарскім орлї, то не хочемо, щоби нас перепускано через польске цїдильце. Бесїдник уважає за конче потрібні для нас три річи: 1) ширенє европейскої науки; 2) більшій приступ селян до сойму, щоби нарід сам брав участь в укладанню законів; 3) ширенє науки рільництва і промислу в народї.
На внесенє п. Підляшецкого замкнено дискусію і опісля промавляли ще лиш бесїдники, котрі перед тим були до голосу записані.
Проф. А. Вахнянин звернув увагу, що то, що зробили рускі посли в краю, зробили для цїлої держави, котра — як то сказав пос. Романчук — замість опирати ся на одну ногу, може опирати ся на дві. Коли держава дає Русинам більшу свободу, то лежить се в нашім интересї і в интересї Австрії. Підпора, яку може дати частина 20-міліонового народу руского, може бути така, якої не дасть жаден иншій нарід в державі. Байст вихований в Анґлії сказав, що Русини можуть бути Русинами на стільки, на скілько захочесь Полякам. Неправда, ми будемо на стілько, на скілько нам захоче ся. Ми не поцїлували ся з нїким для красних очей, ми не запродались і не пійшли на службу. Згода мусить бути у нас, і в Чехах, і на Шлеску, де аж три народи жиють разом. Коли нам тепер подано руку, то ми єї не пустимо. Щезнуть всї интриґи; коли трохи лїпшого вітру додамо, то викинемо то смітє, що межи нами. Коли нас тут Австрія пригорнула, то зрозуміють то і в Poссiї і змінять своє поступованє, а коли ми протягнули тут одну руку, то другої там не протягнемо. Хочемо, щоби було вільне Славяньство і свобідне. Коли-ж ми раз вступили на сю дорогу, то вже нїхто нас з неї не зверне.
О. Цурковскій казав, що проґрама Романчука єго вдоволяє, лиш уважає єго другу резолюцію недостаточною і длятого ставить поправку в тім дусї, щоби старатись, аби правительство змінило тих урядників, котрі доси ворожо виступали против Русинів, бо Русини не мають до них довірія, та щоби постаратись о те, щоби Русини мали своїх заступників в правительстві краєвім.
Селянин і поет народний Павло Думка промовляв також широко за проґрамою пoc. Романчука, а відтак запротестував против виступленя пос. Антоновича в соймі против читалень. "Чим прогрішив ся той хлоп против вас, — питав бесїдник — що виступаєте против єго просвіченя? Чи тим, що здобуваючи для вас посольске крісло блискали єму не раз по-під очима жандармскі баґнети? Чи то, що він проснув ся з вікової неволї і тьми, так дуже вас застрашило? або може злякані страхаєтесь, щоби той селянин не стратив духа рабства та підлоти?"
П. Дурбак і Гаджаровскій, міщане з Войнилова повіту калуского, висказували ся також за проґрамою пoc. Романчука і розповідали, яким то підступним способом зібрано в Калущинї підписи на протест против акцій пoc. Романчука в соймі. Виборцям в Завадцї, Пійлї, Сївцї підсувано хитро протест до підпису, або підписувано без відомости підписаного, а також підписувано людей, що не були анї виборцями анї правиборцями.
Берник, селянин з Лисятич стрийского повіту, висказав подяку і признанє пoc. Романчукови за єго проґраму.
О. Борачок указав, що на провінції єсть богато людей т. зв. "старої" партії, котрі не суть "обєдинителями", а тілько за для свого консерватизму не можуть погодити ся з народною партією. Людей тих не треба відпихати від себе. Бесїдник внїс, щоби "Народна Рада" взяла иніціятиву і вишукала способи, якими би тих людей, що прецїнь суть патріотами, можна приєднати.
Предсїдатель зборів пояснив бесїдникови, що против таких людей нїхто не виступає; их можна уважати хиба за блукаючих, але они, коли схотять, можуть і до нас прилучити ся.
О. Гординьскій заявив именем народовцїв яворівского повіту, що они годять ся на проґраму посла Романчука.
Учитель Петришин промавляв в имени учителїв народних; хоч, казав, не має до того мандату, але думає, що може промовити з серця своїх товаришів. Доси учителї могли лиш дуже тихенько працювати для свого народу і не могли отверто маніфестувати ся, бо их були би заслали не то на Мазури, але там де перець росте. Коли-ж він важив ся промовити, то лиш для того, що чув, що тепер повіяв иншій вітер, і не боїть ся вже, що коли верне до дому, застане там жандарма; ну, а коли верне і застане, то дасть знати о тім, і тогди можна буде знати, якій вітер повіяв. Учительство буде завсїгди держати ся народної проґрами і буде працювати для того народу, котрий єго живить своїм хлїбом.
Пос. о. Сїчиньскій сказав, що не все ще тут пояснено, що треба було пояснити. Спитайте — казав бесїдник — що нас довело до сего кроку, котрий тепер похваляєте? Маєте право спитати: чому так пізно ми той крок зробили? Стало ся то в двох причин, котрі остаточно зводять ся до одної. Солідарність спільного комітету і спільного клюбу вязала нам руки, замикала уста. Але щирости там не було: одні уважали чувство національне за святість, другі же нї; одні були щирими Русинами, а другі лиш длятого, що родили ся на Руси, були хрещені по руски, але не мали идеалу руского. Звістна річ, що чин "твердшій" котрий, тим певнїйше говорить дома по польски. (Голоси: пишуть по польски свідоцтва і квіти!) Ті тверді поступали з нами, бо ми стояли в опозиції, котра була для них користна. Коли я або хто другій з наших послів говорив о рускім язицї, а пос. Романчук або Гурик оплескували, то можна було вірити, що то було щиро, але коли оплескував нашу бесїду посол і член "Нар. Дому", институції, котра посилає своїх бурсаків до нїмецкої ґімназії, — чи то було сердечно? Ми з конечности злучили ся з тим, кoтpий для позору буде говорити по руски, буде нас підпирати. З того злученя не було нїякого успіху, бо там висше, де рішає ся справа, не буди довірія до Русинів... Найбільше винні ми самі тому, бо ми лучили cя з тими, котрі нас неґували, котрі казали: "Нeма Руси!" З того вийшло таке, що ми мусїли ставати в оборонї такого чоловіка, котрий був простий наємник і зрадник держави. Для тої солідарности мусїли ми ганьбу на себе брати і покривати тих, що за гроші дїлають для держави, котра так душить нашого брата, що аж духа випирає. Та солідарність — то були пута на нас вложені. Одні з нас йшли рука в руку з шайкою котрої не вільно називати ся рускою. Длятого, що та шайка взяла провідь в свої pyки дійшло до того, що декотрі товариші з тамтого сторонництва, люде особисто честні, пійшли служити тим, котрі казали собі платити. Настали для нас хвилї так горестні що кождий чоловік мусїв застановити cя до чого то дійде, коли так дальше будем поступати. Я рішив ся не тепер, я рішив ся тогди, коли при виборах в Тернополи настав тероризм, коли я подумав, що селяньство наше здеморалізує ся і що, коли так дальше пійде, будемо будувати Русь хиба в книжках. І запитав я себе: хто відповість за то? Чи мужі державні і наші противники, що нас чернили, чи і ми? Я прийшов до пересвідченя, що і ми. Нам говорено: Длячого ви зсолідаризували ся з шайкою, що в интересї сусїдної держави криє ся за вами? Она-ж тим дає можність оклеветувати вас в горі, аби вас так здушити, щоби нарід рускій перестав жити.. Ми з тої солідарности виробили собі таке переконанє, що постановили, коли прийде догідна пора, без нарушеня интересу народу, з ними зірвати. Ми за той час поступали честно. Ми підписували интерпеляції за такого Книша, Мурина і т. д., котрі не приносять чести. А коли прийшла та хвиля і ми мали певність, що наші слова не прогомонять, але звернуть увагу міродайних кругів, що в Австрії єсть нарід малорускій, що нарід той не має аспірацій позаграничних, що той нарід не одушевляєсь білим царем,— рішились ми сказати слово, котре мало витрутити оружіє з рук наших противників. І ми зробили те, що вже знаєте, і з чим ви зсолідаризували ся. Тут єсть розвязанє того питаня, яке поставив передбесїдник. Тут нема способу злїпити ті два сторонництва але приймемо радо честних людей, най лиш плюнуть на тих, що доси ними крутили, і най поклонять ся нашому богови національности, самостійности! Ми им тогди простимо. Чи я маю простити тому, котрий за тисячу або два славословить абсолютизм і неволю? Люде, котрі кажуть: "Нема Руси!" ті не можуть бути Русинами. Доти ми не дійдемо до сили, доки той плюгавий накорінок не знищимо! То Русини, що заложили банк і єго розікрали, що для нужди дістали "пособія" і их розікрали!... Хто призвичаєний класти цїну за свої дїла, той мусїв певно сказати: Еге! щось они дістали. Мене не обиджує "Червоная Русь", бо орґан платний сусідною монархією, не може мене обидити... Нас жде тепер тяжка робота; ми мусимо зорґанізувати ся і памятати: жи аби-сь працював і служив для свого народу! (Грімкі довго невтихаючі оклики.)
Пос. Телишевскій: От маєте тих трох запроданцїв! Они стають тепер перед вами. Судїть, як поступили! Ми вступили на дорогу, по котрій хочемо повести наш нарід до тої величини, яка колись була. Ми кинули свої имена, най топчуть их, аби лиш нарід дійшов до світлої цїли! То, що ми зробили, виджу, що ми зробили для загалу. Я сказав в соймі, що для мого народу готов я не то тїло, але і душу віддати, але инчим интересами не посвячу aнї малого пальця. Я кажу, що для мого лиця справа народна висша як всяка солідарність. Почув я тут слова: "Коли справа та спочиває в руках Романчука, то на певно і добре пійде на перед, але знаєте, я товариш єго а він не приложив би рук до нечестного дїла. О фракціях нема бесїди, они мусять упасти, бо они не йдуть честними дорогами. Ми не в силї измінити народови і длятого спокійно принимаємо всї кидані на нас клевети. Уступаючи з сего місця, кажу, що ми мусимо ити наперед тою дорогою, яку вибрали і нею пійдемо.
На тім закінчили ся дебати, а коли предсїдатель візвав збори, щоб они тепер громадно висказали свою гадку о проґрамі посла Романчука, то збори трикратним грімким окликом "Приймаємо!" ухвалили єї, а так само і слїдуючі резолюції:
І. Політичне товариство "Народна Рада" у Львові" взиває всїх Русинів, щоби все і всюди берегли права руского язика, уживаючи єго в слові і письмі як в приватнім житю так і в публичнім.
II. Припоручає ся видїлови Народної Ради у Львові, щоби потреби руского народу звертаючи особливу увагу на найнаглїйші, компетентним сферам предложив і о залагодженє их старав ся.
Опісля вибрано до нового видїлу пп. Юліяна Романчука, д-ра Костя Левицкого, редактора "Дѣла" Ив. Белея, Антона Дольницкого, д-ра Савчака, о. Алекс. Стефановича і Дамяна Гладиловича. На заступників пп.: д-ра Льонґіна Озаркевича, о. Вас. Навроцкого і Юл. Сосенка. Головою товариства вибрано серед загального одушевленя посла Юліяна Рoманчука.
За-для спізненої пори рішено економічний реферат д-ра Савчака видрукувати і poзіслати членам, а на внесенє пос. Сїчиньского: скликати анкету з фахових людей для уложеня економічної проґрами.
Селянин Сїкорскій вносив, щоби товариство "Народна Рада" занялось виданєм статутів для полїтичних товариств на провінції, і заявив признанє пос. Романчукови від селян з повітів перемишлянского і глиняньского.
О. Галущиньскій вносив, щоби старатись приєднати тих послів, котрі з "обєдинителями" не мають нїякого дїла (як н. пр. Короля, Рожанковского) і взагалї, щоби товариство старалось приєднувати тих людей, котрі не суть слїпим орудієм платних аґентів.
Д-р Чайковскій внїс: 1) переводити орґанізацію Русинів на провінції, 2) установити комісію, котра би займалась устроюванєм віч і висилала на них референтів.
По сїм подякував пос. Романчук зборам за вибір і предложив зложити подяку давному а тепер недужому голові товариства д-ру Ол. Огоновскому.
Збори з одушевленєм крикнули: "многая єму лїта!"
На закінченє відспівали зібрані з незвичайним одушевленєм а як з одної груди, грімко, що аж мури "Народного Дому" затрясли ся, имн "Ще не вмерла Україна" і з співом на устах пустились відвести громадно посла Романчука до дому. Був то величавий і одушевляючій похід. Вийшовши на Сикстуску улицю, де мешкає пос. Романчук, піднесено єго на руки в гору і серед співу "Ще не вмерла Україна" занесено єго до дому. Перед мешканєм подякував пос. Романчук ще раз за честь, яку єму віддано, а присутні відспівали єму "Многая лїта". Відтак по черзї піднято в гору пос. Сїчиньского і пос. Телишевского і відспівано і им "многая лїта", заспівано ще раз "Ще не вмерла Україна" і сею з серця пливучою овацією закінчено збори "Народної Ради".
О 8-ій годинї зібрались участники і участницї зборів на комерс у Штадмілера і тут поплили патріотичні промови послів, патріотів з интеліґенції духовної і світскої, міщан і селян, зливаючись в красну, повну гармонію.
[Дѣло, 27.12.1890]
27.12.1890