Цілком ймовірно, що вже наступного року Україну відвідає Папа Римський Франціск. Підготування до його приїзду — справа тривала і копітка, починати яку треба задовго перед самою подією. Однак, мабуть, не раніше, як вже буде відомо точну дату візиту. Принаймні так було, коли до нас приїздив Папа Іван Павло ІІ. Тоді виконавчу дирекцію оргкомітету з підготування візиту Папи до Львова очолював депутат Львівської міської ради Іван Рудницький. У розмові із «Z» він називає той час одним з найцікавіших періодів свого життя, попри те що часами він здавався йому чи не найскладнішим. Адже за кілька місяців довелося вирішити дуже багато проблем, щоб гідно підготуватися до зустрічі понтифіка.
Іван Рудницький
На думку Івана Рудницького, приїзд Папи Франіцска, на який ми сподіваємося найближчим часом, буде мати такий самий ефект, що свого часу мав візит Івана Павла ІІ, — принесе спокій в душі людей та й загалом у розбурхане українське суспільство.
- Пане Рудницький, як Ви стали головою виконавчої дирекції оргкомітету?
- Цю посаду запропонував мені тодішній міський голова Львова Василь Куйбіда. Я борсався тоді у створенні Сихівського району. І щось воно нам важко йшло. Тут, на місці, Олександр Сендега (на той час перший заступник міського голови. — Z) чогось був проти: на його думку, місто треба було укрупнювати, а не ділити. І це попри те, що на рівні Києва вже була відповідна постанова Верховної Ради. Коли на початку 2001 року стала відома точна дата візиту Папи Івана Павла ІІ, то Куйбіда побачив, що я трохи роботящий чоловік, і запропонував мені цю посаду. Він також сказав, що після візиту продовжимо займатися створенням Сихівського району. Відмовлятися від такої справи було гріх.
На початках думали створити загальний оргкомітет спільно з Церквою та обласними держадміністрацією і радою і навіть почали працювати у цьому напрямку, ми почали одні до одних бігати, щось пропонувати і вчитися. Та було видно, що все це складно, структура дуже громіздка, а потрібно було діяти швидко та ефективно. Вже не пригадую, хто це запропонував, але ми вирішили розділитися, хто і за що відповідатиме. Так і вирішили, що ЛОДА відповідає за ремонт митрополичих палат, бо вони були у тяжкому стані, та іподром. А місто відповідатиме за Парк культури, де планували зустріч із священиками, та Сихів, де була запланована зустріч з молоддю. Церква мала багато своїх питань, практично вони були задіяні всюди. Формально головою оргкомітету був Куйбіда, але практичну роботу вів я.
- Що спочатку було найважче?
- Питань було дуже багато, і на початках ми не знали, за що братися, бо треба було братися за все одразу. Тоді хтось запропонував — може, і я — поїхати до поляків і подивитися, як вони це робили. Куйбіда та Сендега погодилися, і ми поїхали у кілька міст Польщі. Нас там дуже гарно приймали, ділилися досвідом, адже у них до Івана Павла ІІ великий сентимент. Ну і, крім того, він був у Польщі дев'ять разів загалом. Тому у Польщі вже був добрий досвід щодо організації такого візиту.
Іван Павло II по прибутті до Львова
Тому з цією ідеєю ми дуже вгадали, бо після тої поїздки 50% питань у нас відпали. Вони розповіли, які служби і що мають робити. Потім ми ще двічі їздили до Польщі вже за якимись деталями чи прозаїчнішими, але не менш важливими речами, як-от біотуалети.
Друге — щопонеділка проводили організаційні засідання одразу ж після робочої наради у мера. Я швидко зрозумів, що самому зробити мені все це несила, адже це величезний шмат роботи. Тому ми домовилися з мером, що після наради мера починається наша — з підготовки. Там я щоразу піднімав питання, які потребували вирішення, і ці питання на нараді комусь з міської ради доручали, адже там кожен директор департаменту чи управління мав під собою службу і йому це легше було робити. Я старався одразу ж після наради написати протокол, скоренько у Куйбіди підписував і миттєво розсилав, щоби починалася робота та була система в роботі і щоби був час на виконання.
Питань було дуже багато. Ми займалися тим, як мають працювати медичні установи, яким має бути графік руху транспорту, якими шляхами Папа мав би їздити по Львову, які місця мав би відвідати. Працювали над тим, як би мали виглядати запрошення, як треба правильно розподілити місця зустрічей з Папою на сектори і так далі. Крім того, треба було вирішити питання проекту вівтаря на Літургію, де взяти матеріали, подарунки для Папи. Але оскільки все було зведено у систему, то вони й вирішувалися системно і поступово.
- І миналося без курйозів?
- Одного разу я таки потрапив у халепу. Десь за місяць перед візитом. Це було дуже серйозне питання з біотуалетами, адже в Україні їх не виробляли і треба було замовляти оренду в Польщі. В одному з протоколів тижневих нарад я вписав, що відповідальним за це питання буде директор департаменту інженерного господарства Володимир Шелевій. Але на самій нараді про це не говорили. Я це питання пропустив, а потім уже вписав. На наступній нараді Шелевій обурився, хто ж його зробив відповідальним, адже під час наради про це не йшлося. Усі знали, що це важке питання, і Шелевій так легенько на мене «наїхав», як це я собі дозволив записати у протокол те, про що не йшлося. І вийшла у нас така перепалка, а наприкінці я сказав, що раз така справа, то сам займуся цим питанням. Тоді я не знав, наскільки це складне питання, і ледь не погорів.
Біотуалетів треба було близько тисячі штук. Польська фірма не хотіла задарма віддавати в оренду, а в нас тоді був такий час, що цілком не було грошей. Мільйон гривень був фантастичною сумою, хоча зараз місто має мільярд лише в бюджеті розвитку. Переговори тривали довго і складно. Ми пропонували, що оплачуємо перевезення, але просили за оренду коштів не брати, і так все це затягнулося, що за кілька тижнів до візиту це питання все одно залишалося невирішеним. Я пішов до Куйбіди просити, щоби він змусив Шелевія мені допомогти, а Куйбіда каже: «Іване, ти ж сказав, що вирішиш питання. Ти вмієш тримати слово?». Врешті я запросив цих поляків до Львова, і за два тижні таки досягли домовленості про якусь символічну ціну, але водночас вони отримали можливість розвивати свій бізнес у Львові. Треба сказати, що їм тут дуже добре пішло. Отак я через недосвідченість взяв на себе таке складнюче питання і ледве з ним упорався.
Молитва з Папою у Львові
При тому, що інші речі вирішувалися значно простіше. Церква Юра розробила проект вівтаря, який би мав бути на іподромі. На Сихові цей проект зробили під керівництвом отця Фредини. Із облаштуванням секторів допомагали лісники та обласна адміністрація. Робочої сили не бракувало — було дуже багато людей, які це робили задарма. Це були волонтери. Так само було і з медичною частиною — всюди було дуже багато людей, які хотіли допомогти.
Так само мені дуже багато допомагали і в міській раді. До кого би я не підходив з якою проблемою, мене одразу ж вислуховували, відкладали інші питання в сторону та допомагали. І так помаленьку усі ці питання вирішувалися. Звичайно, що ми хвилювалися, бо це був перший візит такого рівня, бо дуже багато журналістів приїде і три дні весь світ дивитиметься на Львів.
Трохи було напруги перед візитом, Росія цьому дуже противилася. Навіть за кілька днів до приїзду поширилася інформація, ніби підірвали на Сихові каплицю УПЦ (МП), але то все було висмоктане з пальця.
Упродовж тих кількох місяців всі працювали, вичищали гуртожитки для паломників, у медзакладах також робили ремонти, зокрема у Восьмій лікарні та у лікарні швидкої допомоги, відремонтували головні дороги.
- Чому місцем для проведення Літургії вибрали саме іподром?
- Мені здається, що це запропонував Куйбіда, тоді ще приїжджала делеґація з Ватикану. Потрібне було місце, де могло би вміститися півмільйона чи мільйон прочан. Такого місця у Львові було годі знайти ближче до центру, а іподром пасував.
Із Сиховом була інша історія — неподалік почали будувати супермаркет «Арсен», і ми їх попросили призупинити будівельні роботи, потім розрівняли територію, провели ще деякі роботи і вмістили до півмільйона людей. А в Парку культури чомусь скасували зустріч зі священиками, про причини не знаю.
- За які кошти те все робилося?
- За гроші з міського бюджету, Київ нічого нам не давав. Я вже не пам'ятаю, скільки було витрачено на такі роботи, здається, десять мільйонів гривень. Також в цю суму входили кошти на друк запрошень і подарунки. Але все одно доводилося дуже економити. Наприклад, у Парку культури розробили проект робіт на п'ять мільйонів. Але у підсумку ми все так порізали, що залишилося робіт лише на мільйон гривень, бо коштів реально не було. Тоді складна ситуація була в державі. Учителів у відпустки за власний рахунок відправляли, тривала акція «Україна без Кучми», спричинена плівками Мельниченка та зникненням Ґонґадзе.
Мені здається, Кучма не просто так запрошував Папу. І, здається, цей візит трохи розрядив атмосферу в країні. Сам Кучма під час підготовки не приїжджав до Львова, переважно бував тут міністр закордонних справ Анатолій Зленко. Та Кучму я бачив дуже близько на літургії, у нього було таке червоне і дуже напружене обличчя. Під час літургії люди почали скандувати проти Кучми, але вдалося людей заспокоїти. А вже коли Папа сів у літак і ми помалу розходилися, я опинився біля Кучми, охорона його відстала. Я його питаю: «Ну що, відпровадили Папу?». Він тільки сказав: «Да». А обличчя у нього було таке неприроднє, напружене дуже.
- А вже коли Папа приїхав і все це запрацювало в режимі реального часу, якими були Ваші перші відчуття?
- Найголовніше, що я запам'ятав, це була дуже доброзичлива атмосфера. Коли приїхав Папа до Львова, ми вийшли з міської ради, де останніх кілька днів ночували через величезну кількість роботи, то була така приязна і тепла атмосфера на вулиці, дуже багато людей на вулицях. Я такого за життя ще не бачив. Коли проїхав папамобіль зі Святішим Отцем, я побачив, як люди благоговійно його зустрічали — справді як намісника Бога на землі.
Саме перебування Папи у Львові для мене пройшло як одна мить. Уся ця напруга спала, хоча перед тим кілька днів доводилося працювати по 24 години. Без курйозів також не обійшлося. Я переплутав запрошення — замість зустрічі з молоддю на Сихові взяв запрошення на службу Божу на іподромі. Прийшли ми з дружиною, а охорона не пускає, бо запрошення не те. Скільки я не пояснював, все одно СБУ не пропустила, бо ж тоді заходи безпеки були надзвичайні. Тож ми залишилися назовні, і мені довелося більше слухати «проповідь» дружини, аніж звернення Папи до молоді. Трохи мені перепало, але як Папа заспівав, як перестав іти дощ та вийшло сонце, то атмосфера стала така, що не передати словами.
- Якими були Ваші найбільші враження від візиту?
- Їх було кілька. Найяскравіше враження для мене було, коли Папа заспівав під час зустрічі на Сихові. Мені здається, що йому було дуже добре тоді з молоддю. Ну і море людей на іподромі. Також мене вразило, коли він прибув до Києва, вийшов з літака і сказав приблизно таке: «Дякую тобі, Боже, що нарешті маю можливість відвідати цю багатостраждальну українську землю». Він усюди підкреслював, що треба дивитися уперед, не зациклюватися на минулому. Це були ніби прості речі, але дуже важливі для українців.
Найцікавіше, що після візиту Папи пішло як по маслу зі створенням Сихівського району. Я сам з того дивуюся, бо перед тим справи не могли зрушити з місця упродовж року — то хтось проти, то якісь «тупіки», у Києві все повирішували, а на місці — ніяк. А як Папа поїхав, то за кілька днів викликав мене Куйбіда і каже: давай, Іване, працюй, бо все складається в доброму напрямку. Було ухвалено відповідне рішення на рівні міста. Тож треба було провести межі нового району, утворити відповідні структури.
Зрештою, пішли справи не тільки із Сихівським районом — посвятив Папа місце для майбутнього корпусу УКУ, і дивіться, які тепер там гарні будови стоять на місці того недобудованого театру.
- Чи погодилися би таку посаду обійняти ще раз, адже нещодавно Папа Франціск прийняв запрошення від президента Порошенка?
- Я би із задоволенням допоміг, але очолити — вже ні. На це треба молодших людей. Я думаю, що за якийсь час Папа Франціск приїде в Україну. Його приїзд трохи заспокоїв би суспільство, бо воно дещо розхристане тепер. Кучма свого часу добре зробив, що запросив Папу. Я думаю, що Порошенко це добре розуміє.
Розмовляв Тарас БАЗЮК
22.12.2015