Оскар помер. Його життя було дуже коротким – хвороба не розмінюється на вік. Але за тих кілька днів, які вона йому залишила, Оскар встигає прожити повноцінне життя: закохатися, одружитися, познайомитися з Богом і потоваришувати з ним. Навчити інших цінувати кожну мить, бути уважним до близьких людей, сприймати їхні недоліки. І попри все – любити.
Вперше арт-проект «Оскар і Рожева Пані» показали в Івано-Франківську 7 жовтня. Квитки розлетілися миттєво, і за кілька тижнів до прем'єри в продажі їх уже не було. Після того на сцені обласного драмтеатру постановку показали ще чотири рази, щоразу збираючи аншлаги. Вистава про хворого хлопчика і його розмови з Богом, там неможливо не плакати, перемовляються між собою глядачі, до яких дійшли чутки про «Оскара».
Аналогічні постановки «Оскара» ось уже кілька років відбуваються у театрах по цілій країні, в Києві, Одесі, Львові та Харкові. У кожної – своя естетика, але всі ці історії існують у камерному форматі, розрахованому на невелику аудиторію, не більше ста місць. Чим менша аудиторія, тим коротша дистанція між глядачем і персонажами. Унікальність франківської у тому, що головні ролі виконують діти, ровесники Оскара. Жоден інший режисер, окрім Ростислава Держипільського, не наважився залучити дітей – це ризик для всієї вистави і дорослого колективу. Під час літніх канікул, коли інші відпочивали, маленькі актори вивчали свої ролі. Оскара грають двоє хлопчиків, учні театральних студій міста – Марко Кирильчук та Влад Балюк. Це дозволяє максимально відтворити події написаної Еріком-Еммануелем Шміттом книги з однойменною назвою. На сцені прочитані тринадцять листів до Бога, які пише Оскар в останні дні перед смертю.
Десятирічний Оскар – пацієнт онкологічного відділення. У нього рак. Хлопчика прооперували. Невдало. Йому залишилося жити менше двох тижнів. Він розуміє це, але не має з ким поділитися своїм болем і усвідомленням неминучого. Майже випадково Оскар знайомиться із актрисою, Рожевою Пані чи просто Ружею, так її називають найближчі друзі. Їй він розказує про свої страхи, про те, що йому залишилося жити дуже мало. І що йому страшно. Страшно, коли твій вік порахований кількома днями, страшно не побачити все те, що є довкола. Страшно не любити. І страшно бути самому.
Окремою лінією змальовано конфлікт хлопчика з батьками. Він вважає їх парою легкодухів, недалекими і обмеженими. А йому так потрібно, щоби поряд були сильні люди, які не злякаються і не втечуть. «Вони мене бояться. Вони не зважуються розмовляти зі мною. І що більше не зважуються, то більше мені здається, що я почвара. Чому я їх так тероризую? Невже я такий потворний? Від мене тхне? Я став ідіотом, не усвідомлюючи цього?», – переживає хлопчик. Батьки Оскара бояться його хвороби. «Але ж чому – це частина мене. Вони не повинні поводитись інакше через те, що я хворий. Чи вони можуть любити лише здорового Оскара?», – вигукує він у відчаї.
Тож маленький пацієнт мусить зносити всі випробування самотужки – не боїться крапельниць, уколів, процедур. І не скиглить. Батьки хлопчика живуть далеко, рідко приїжджають, залишивши сина сам-на-сам з бідою. Відкуповуються від нього подарунками. Невже вони не бачать, що дитині потрібна лише любов і увага - матеріальні речі цього не замінять. Справді, мати дітей – це ще не все, потрібно мати час на те, щоб їх виховати, вважає хлопчик. І Оскар боїться, що батьки замінять його ще однією дитиною. Стіна між поколіннями стає вищою: коли батьки навідують сина, він їх ігнорує. Конфлікт вичерпується на Різдво. Бо Ружа пояснила хлопчикові, що слід прощати і самому просити вибачення. Життя коротке. І якщо сьогодні не встиг – завтра буде пізно. А людей необхідно приймати такими, якими вони є, з їхніми вадами, недоліками і хворобами. Ружа розповідає Оскарові про Бога, хоча й сама в нього не вірить. І вмовляє хлопчика писати листи Всевишньому. Спершу Оскар не розуміє, чому Бог допускає, щоб хворіли діти, вважає його недобрим або не дуже вигадливим. Але згодом починає усвідомлювати, що хвороба – як смерть, це – даність. Вона не є покаранням.
За один день Оскар проживає десять років. У п'ятнадцять переживає перше кохання, у двадцять відчує взаємність, у тридцять одружується. У віці між сорока і п'ятдесяти він, як і інші чоловіки, переживає кризу середнього віку і бігає за жінками, щоб відчути власну значимість. У шістдесят швидко втомлюється. Хвороба прогресує і хлопчикові все важче робити елементарні речі. Оскар помер у сто десять років. Свої невеликі статки залишив Ружі, яку раніше всиновив. Найбільша цінність хлопчика – старий ведмедик: він утратив очі, рота, носа, загубив половину наповнювача і був весь у шрамах. Ведмедик трохи схожий на Ружу. Жінка теж втомлена і дуже самотня: в неї були на життя інші плани. А ще вона панічно боїться болячок, боїться захворіти. Поступово жінка змінюється, зашкарубла душа очищується від розчарувань і зневіри. Для Оскара вона стає дотепною, мудрою, дивитись на світ так, ніби бачиш його вперше. Адже ми так часто помиляємося відносно життя. Забуваємо, що воно крихке, ламке та ефемерне. І вдаємо, що безсмертні.
До участі у виставі залучені актори Івано-Франківського обласного академічного музично-драматичного театру імені Івана Франка. Музичний супровід проводиться під пісні гурту «Океан Ельзи». Деякі композиції давно відомі, інші створені спеціально для проекту. Участь Святослава Вакарчука і його команди цим не обмежилася: хлопці прописали всі художні теми. Візуальне оформлення створив відомий художник Андрій Єрмоленко, який до цього не співпрацював з театрами. Тут і дерево, яке садить Оскар, квіти, лікарня, світ, хмари, люди і багато іншого. Ілюстрації розділяють окремі мізансцени і доповнюють епізоди, замінюючи декорації та створюючи відповідний настрій. Інвентар на сцені лаконічний: лікарняне ліжко на коліщатах, крісло та стіл, які впродовж вистави змінюють свою функцію. А ще білі полотна, які чітко розділяють простір та час. І навіть місце. Насамкінець глядачі бачать світлини дітей з величезними очима і лисими головами, які, як і головний герой, хворі. Рак та інші важкі недуги – заважка ноша для маленьких дітей, які так мужньо протистоять неспівмірному суперникові. Проект покликаний привернути увагу до проблеми створення паліативної дитячої допомоги в Україні. Усі виручені за продаж квитків кошти, а також суми, зібрані з благодійних скриньок в залі, будуть передані на створення таких відділень і зменшення страждань важкохворих дітей.
«Ми хочемо звернути увагу депутатів, чиновників, законотворців та простих жителів на необхідність створення доступної паліативної допомоги. Щороку в Україні від важких захворювань помирає майже 18 тисяч дітей, потребує догляду 80 тисяч. Вистава має стати приводом не лише для творчої та суспільної дискусії задля розвитку паліативної та хоспісної допомоги хворим дітям, необхідності створення спеціальних виїзних бригад для надання паліативної допомоги на дому та забезпечення усіх маленьких пацієнтів необхідними медичними препаратами для знеболення», – акцентувала після вистави актриса Ірма Вітовська, яка втілила головну героїню Ружу.
У Франківську досі не вщух конфлікт, коли жителі багатоповерхівки виступили проти відкриття відділення паліативної допомоги в їхньому домі, тож про такі речі просто необхідно говорити і показувати. Стіну нерозуміння і опору наразі все ж вдалося посунути: 15 грудня в Івано-Франківську розпочався Перший Всеукраїнський форум дитячої паліативної допомоги.
Щодо якостей самої вистави, то театральний критик Олег Вергелес визнав постановку однією з найкращих у цьому році. «У кожного можуть бути свої рейтинги, але для мене ця вистава входить у сімку найкращих. Вона проникає в душу. Це приклад інноваційної співпраці, коли люди працюють не в одному колективі, а зустрічаються на проекті і роблять це надзвичайно. А ще вистава гуманітарно-корисна, адже нинішнє життя дуже жорстоке. Постановка апелює до милосердя, яке вже зникло з нашого життя і лексикону. Тут використані дуже вдалі творчі рішення», – наголосив критик. «Проект Держипільського – масштабний, у якому задіяно великий простір, він заповнюється енергією, технологіями, які не задавили душу – вона там є. Мені б дуже хотілося, щоб цей приклад, прецедент із цією постановкою, продовжувався. А митці з різних міст України не сиділи, склавши руки, а виходили в площину спілкування. Саме такі речі об'єднують країну, а не слова політиків», – зауважив Вергелес.
Оскар помер. Життя його було коротким. Але він і надалі житиме – в онкологічних відділеннях лікарень. У посмішках дітей, які не знають, чи завтра для них настане. У відчаї батьків, які втрачають найдорожче. У порожніх дитячих кімнатах, іграшках, світлинах, дитячих малюнках та книгах, які зберігають пам'ять і безмежний біль. І дають усвідомлення, що життя занадто коротке та крихке, його не можна розмінювати на дрібниці, а часу зовсім не так багато, як здається на перший погляд.
18.12.2015