Нa недїльнім представленю "Довбуша" в сали Касина міщаньского явило ся дуже мале число публики. Артисти і артистки грали сю штуку загально добре і хори, крім одного терцету та деяких місць в передпослїднім хорі, випали також не зле. Найкрасше випали сольо-співи пані Клїшевскої, Осиповичевої і Кирницкої хоч парт сеї послїдної була маленька. П. Стечиньскій в головній роли відограв добре сцену в ІІ-ім акті, за те в послїдном акті своїм самоубійством робив не дуже-то і ефектовне, бо радше ображаюче вражінє на публицї, особливо-ж на женщинах, — хоч і тут почасти не виноватий він, а більше сама штука і єго индівідуальна прикмета орґанізму... Пп. Ґембицкій (в интерпретації ролї дяка), Плошевскій (Яцка присяжного), Яворовскій (Микити війта), Парадюк (Матвія Чорняки) — випали добре, лиш послїдному закинути-б можна за велику реторичність і деклямованє партій, при тім шабльонову штивність в поворотности. П. Янович в роли Михася хорошо грав парубка (прим. одна сцена з дяком) за те-ж за-надто сентіментально ролю жонатого. Артистки всюди держались дуже добре.
Представленє Довбуша загально зачислити треба до удачних в грі артистів, а нефортунні подекуди вражіня треба донести не до гри, але до штуки самої. Она може удержатись на сцені лише по коректній переробцї, особливож по очищеню язикових анахронізмів та вичеркненю таких тенденцій, що в засновку зовсїм не вяжуть ся з цїлостію штуки, як прим. не знати відки й куди там попали каси позичкові, або звін церковний підчас сварки, що мов чародїйною паличкою зараз тобі кладе всїх на вколїшки. Ну, сварку й роздратовані нерви не так то скоро гасить звін, щоб за одним потягом шнурка екстремні чувства блискавкою брали верх. Слів як "пращай" (в значіню хвилевім) гуцули не знають. Сю аристократію язика треба б заступити язиком i Федьковича, котрий тут найкомпетентнійшій. — П. К—ів.
Один важний крок в перед зробив театр наш народний. В понедїлок (15 н. ст. (грудня) виставила дирекція оперу Николая Лисенка: "Різдвяну Ніч" з обсадою по силам, повною орхестрою і майже в цїлости, т. є. з пропущенєм лиш тих місць, котрі на разї дались пропустити без значного нарушеня цїлости. Опера Лисенкова єсть opera butlu або opera comique, має однакож місцями і серіозний настрій з примішкою ліризму. Сам автор назвав єї коміко-ліричною оперою. Лібретто засноване на повісти Гоголя: "Рождественская нощ". Комічні ситуації виражені переважно речітативами і хорами, ліризм мельодіями сольовими і ансамблями. Мотиви засновані переважно на народних піснях, инструментація зраджує повсюди нову школу німецкої музики, перенятої Ваґнеріянізмом, але єсть там і богато свійского кольориту. Уклад дуже трудний, хоч би і для співаків рутинованих.
Оперу ту давано у нас від року на провінції, але про ті представленя лучше забути. (Львів бачив єї вперве по цїломісячнім підготовлению, позисканю п. Борковского, бувшого артиста опери львівскої і сцен заграничних для басової партії Павука; по скріпленю хору рутинованими аматорами і по кільканацяти пробах з орхестрою "Гармонії", під зручною управою даровитого капельмайстра, п. Фалля.
Представленє випало в даних условіях добре, лучше, як хто-небудь надїяв ся і міг надїятись, знаючи, що товариство наше театральне не розпоряджає силами оперовими. Оно випало навіть так, що публика львівска, досить переберчива, не то не підносила в часї представленя ніяких поважнійших замітів, але вийшла навіть одушевлена раз тим, що артисти наші вивязались з трудної, навіть дуже трудної задачі зовсїм відповідно, а відтак тим, що деякі мельодії (именно тріо в 3 акті) просто полонили душу слухача. Видаючи суд наш о виконаню "Різдвяної Ночи" персоналом сцени нашої, ми єсьмо може навіть за надто скупі в похвалах. Може посторонні осудили-б то виконанє ласкавійше. Але того не перечимо, що так підчас виконуваня, як і по кождім акті саля "Сокола" битком набита добірною і интеліґентною публикою, розходилась від оплесків, з викликуваням п. Борковского, п-ї Клїшевскої і других не було кінця. Ревний труд артистів наших, не виймаючи персоналу хорального, бо сей мав ще більші трудности поборювати, нагороджувала публика грімкими: слава! а то вже єсть доказом, що "Різдвяна ніч" робила загальне вражінє і подобалась.
Перед вели п-ні Клїшевска і п. Борковскій. П-ню Клїшевску (в роли коверзливої Оксани) можна було озолотити. Интонація була чистенька, в речітатівах спокійно і виразно виголошених пробивав ся гумор, в мельодіях — чувство і ніжність. Свою каватіну, дует в I акті і парт з терцету в ІІІ акті, відспівала п-ї Клїшевска з плїняючою солодкостію і з хорошим зрозумінєм річи. Деклямація була повсюди знаменита; оплескам заслуженим не було кінця. П-на Борковского (в поважній роли Павука Запорожця) повитано зараз на вступі рісними оплесками. Хоч емерит оперовий, розпоряджає п. Борковскій ще широким голосом, а в драматизованю ролї єсть недостижимий. Він співав рівно-ж знаменито, з огнем і чувством, піддержаними рутиною і школою дїйстного артиста. Єго викликано по 3 акті словно 6 разів і найвибагливійшій слухатель одушевляв ся ним. П. Ольшаньскій (в роли Вакули) заслужив собі на узнанє на третім місци. Він интонував рівно чисто, хоч безперестанні речітативи в єго poли не дали єму нагоди розвинути голосу ширше з виїмкою дуету з Оксаною в I акті. Але він причиняв ся дуже до доброї цїлости. Коби лиш виголошуванє речітативів було спокійнійше, більше legato і не так поквапне. В сцені з Павуком, де розказує про щиру свою любов до Оксани, має він достаточну нагоду розвинути металічність голосу свого і в ролю свою влити більше горячого чувства. Панове Янович (в роли Чуба) і Парадюк (в роли Голови) могли вибагливого критика менше вдоволити через то, що більше маркували як співали свої парти. П. Янович міг би надоложити той недостаток, бо в III акті, в терцеті з Оксаною і Одаркою, був вже дуже добрим і співав повним голосом і з красним чувством. П. Стечиньскій грав і співав вдоволяючо свій польонесовий парт в II акті з Солохою.
Що до дальшого женьского персоналу, то п-на Долистівна (в роли Одарки) мала найширшe поле до продукції в куплєтових своїх арійках і в терцеті з Оксаною та Чубом в III. акті. Голос єї, як ми то вже замічали в других рецензіях з єї виступів, хоч слабшій, але досить ясний й набирає круглости. Чиста интонація в ансамблю III. акту і совістність в співі велять нам єї цїнити. Тоілько більше смілости і свободи в пронунціяції! П-ні Вишневска, п-на Радкевич і п-ні Романовска держались в коротеньких своїх ролях добре.
Що до хорів, то з похвалою примічаємо ту старанність в підготовленю, з якою являєсь завсїгди на сцені п-ні Стечиньска. Так жіночі, мужескі, як і мішані хори виходили виразно мимо нагромаджених трудностей. Причинились до того головно і наші аматори-академіки яко рутиновані співаки. На похвалу заслужив собі при тім в хорі в II. акті п. Клїшевскій доброю интонацією і певностію в виголошеню. Лиш хор в послїднім акті випав крихту з такту, але се лиш хвилева неудача.
Режисерія що до обстави сцени, костюмів і укладу була зовсїм відповідна. Орхестра "Гармонії" держалась добре, бо і проводив нею п. Фаль, звістний рутинований капельмайстер а до того і композитор кількох з успіхом в Австрії граних опереток. Він не щадив трудів, щоби Львовянам подати утвір першого руского музика так, як належить ся.
[Дѣло]
16.12.1890