Як виростити науковця в епоху Xbox-ів

Змусьте своїх дітей нудьгувати, щоб вони почали фантазувати. А також забудьте про сучасні надбезпечні хімічні набори.

 

 

Коли мені було 12 років, я мало не підірвав себе своїм власним хімічним набором. Краплина силікату натрію (рідкого скла) закупорила  пробірку, тож я нагрівав її над спиртівкою,  маючи намір розплавити речовину. Натомість дно пробірки вибухнуло, а скляні осколки розлетілися по всьому підвалу. Звичайно ж на мені не було захисних окулярів — я навіть ніколи не чув про них. Пізніше, в іншій невдалій пригоді, я мало не підпалив пивницю (і себе). Я намагався повторити експеримент зі своєї наукової енциклопедії, у якій стверджувалося, що шматка, змочена в спирт, горітиме таким холодним полум’ям, що сама не займеться. Виявилося, що це неправда.

 

Чого я навчився з цих експериментів? Що не все плавиться, коли його нагрівають. Що спирт може підпалити твої штани. І не робити дурниці. (Над останнім з цього переліку я досі працюю). Я порівняв свої записи з нотатками колег по хімії, і майже в усіх з них в дитинстві був подібний смертельно небезпечний досвід, до якого вони ставляться з різними сумішами гордості та сорому. Але завжди усі згадують це із сором’язливою посмішкою та погоджуються з тим, що використання хімічного набору було формуючим досвідом, який привів їх до наукової кар’єри.

 

Отож, ви можете уявити моє розчарування, коли десять років тому, я вирішив купити хімічний набір для своєї старшої дитини, лише для того, щоб виявити, що вони зникли, як птах додо чи плівкові касети. Звичайно залишилися жалюгідні імітації, укомплектовані незначною кількістю безпечних хімікатів. Але я міг би зробити кращий хімічний набір з рідин, що в мене в холодильнику. Що знищило хімічний набір? Неухильне прагнення захистити наших дітей навіть від подуву небезпеки. 

 

Крім того, існує навіть ще більш підступна проблема, з якою зараз стикаються молоді протонауковці. Артур Чарльз Кларк колись сказав, що «будь-яку достатньо просунуту технологію не відрізнити від магії», і багато з домашніх ґаджетів зараз безсумнівно належать до категорії  «магічного». Коли я був малим, мій дідусь, який працював у перевізницькій компанії, приносив додому всілякі непридатні механічні та електричні штучки. Озброєні лише викруткою та молотком (без захисних окулярів), ми розпотрощували ці чудеса, щоб побачити, що змушує їх працювати. Спробуйте розібрати сучасний мобільний телефон чи ноутбук. Якщо ви навіть збагнете, як його відкрити, всередині він настільки ж загадковий, як непроникний зовні.

 

Чому це має значення? Тому що здатність лагодити, розбирати речі на деталі і розуміти, як вони працюють, — це одна з ключових рис науковця. Невипадково, що незвично велика кількість американських науковців ХХ століття виросла на фермах чи ранчо, де вони були змушені навчитися полагодити трактор чи сівалку без сторонньої допомоги. Зараз більшість з нас навіть не вміє замінити мастило.

 

Сучасні діти також позбавлені іншого ключового інґрадієнту, який спонукав багатьох молодих людей вийти на шлях наукової кар’єри: нудьга, якомога більше нудьги. Коли я підростав, літо було вільним від організованих заходів. Нас випускали у передміську пустелю в кінці травня і залишали самих на себе, допоки наші батьки не збирали нас до школи восени. Отож, що ж ми робили впродовж цих безкінечних, пустих літніх днів? Ми фантазували, досліджували околиці та винаходили ігри. Так трапилося, що фантазія, дослідження та винахід — це суть того, що роблять науковці. Значною мірою, це те, чим я заробляю на життя.

 

До того ж, як ми можемо очікувати, що молоді вчені будуть фантазувати, якщо вони натомість можуть грати в комп’ютерні ігри? Це не тому, що комп’ютерні ігри погані, а тому, що вони надто добрі. Я знаю це з мого власного досвіду: комп’ютерні ігри — це крек для фанатів науки. Якщо б я народився на 30 років пізніше, я б зараз лежав писком вниз у канаві, відчайдушно тримаючи мій Xbox. Єдина річ, яка мене врятувала, це те, що Pong не був настільки цікавим.

 

Отож, що вам слід робити, щоб заохотити у ваших дітей інтерес до науки? Скоротіть час на комп’ютерні ігри. Залиште в графіку незапланований час. Не витрачайте свої гроші на «науковий набір» з магазину. Натомість дайте своїм дітям старий будильник зі спружинним механізмом і викрутку, дозвольте їм розкрутити його на частини, щоб побачити, що змушує його тіктакати. Тільки не забудьте змусити їх вдягнути захисні окуляри.

 

Роберт Шеррер — завідувач кафедри фізики та астрономії в Університеті Вандербільта.


Robert Scherrer
How to Raise a Scientist in the Xbox Age
WSJ, 16.12.2015

Зреферувала Леся Стахнів
 

 

 

17.12.2015