Немає сумніву, що расова упередженість живе і процвітає, але придушення свободи слова не є вирішенням проблеми
Це мала бути тріумфальна мить для американського лібералізму. Протягом декількох років було визнано одностатеві шлюби, леґалізовано марихуану, Америка двічі обрала свого першого чорношкірого президента і, цілком ймовірно, готова обрати на цей пост першу жінку. Однак пробудження політичної коректності в американських університетах — і щораз різкіший тон більшості інтелектуальної лівиці — розповідає іншу історію. Замість того, щоб обстоювати свободу слова, ліві намагаються її ліквідувати. Розмаїтість вимагає конформізму. На кону репутація американської демократії. Якщо елітні вищі школи «Ліґи плюща» не можуть витримати жару, то що ж це за кухня?
Рух за політичну коректність аж ніяк не допомагає перерости раси, а лише зміцнює їх. Цього місяця студенти Принстонського університету окупували університетський президентський офіс, вимагаючи, щоб ім'я Вудро Вільсона — 28-го американського президента і колишнього очільника Принстона — прибрали з університетських стін. Йшлося про престижну Школу державної політики та міжнародних справ ім. Вудро Вільсона, вестибюлі в гуртожитках і фреску з його портретом в університетській їдальні. Протестувальники також вимагали «тренінґів з культурної компетентності» для викладачів університету і запровадження обов'язкових навчальних курсів про людей-марґіналів.
Арґументи проти Вільсона прості. Він повернув сеґреґацію у федеральні заклади. Арґументом на його користь є те, що він — важлива історична постать. Він також був автором Версальської мирної угоди. Досить лише почати вилучати імена, і ця подорож не матиме кінця. Логічним було б вимагати перейменування Вашинґтона, позаяк перший американський президент мав рабів. Гріхи інших, як-от Томаса Джефферсона і Джеймса Медісона, ще більші. Чи можна оголошувати їм присуд лише на підставі цього? Вінстон Черчилль був неприхованим імперіалістом. Однак історія доброзичливо оцінює його за протистояння нацизмові. Як щодо Франкліна Рузвельта? Адже 32-й американський президент і пальцем не кивнув задля поступу громадянських прав. А ще він інтернував 120 тисяч американців японського походження під час Другої світової війни. Простих історичних постатей не буває.
Головне у вищій освіті — прищепити дух пізнання і загартувати розум для зустрічі із заплутаним зовнішнім світом. Однак американські університети рухаються в протилежному напрямку. Нинішня мантра — створення «безпечних просторів». Університетські бібліотеки чіпляють на художні твори попередження про можливу неґативну реакцію: студентів застерігають від «Метаморфоз» Овідія, тому що там описане насильство, від «Венеційського купця» Шекспіра (антисемітизм), «Великого Гетсбі» Скотта Фіцджеральда (жінконенависництво) та «Убити пересмішника» Гарпер Лі (патріархат). Термін «мікроаґресія» — неусвідомлена словесна образа на адресу марґінальних груп — увійшов у щоденний вокабуляр. Я втратив лік розмовам, які мав з очільниками викладацького складу, які визнавали, що цензурують власну мову через страх завдати образи. Їхні посади часом перебувають під загрозою.
Метою є позбавити голови упередженості. Однак це може мати зворотний ефект: посилення усвідомленості рас. В американських університетах — і за їх межами — здійнявся галас щодо того, що один критик назвав «комплексом расової терапії». Професорсько-викладацькі континґенти університетів переповнені консультантами-наставниками, працівниками, відповідальними за провадження політики мультикультуралізму і недискримінації, і тими, чиє завдання полягає в навчанні расового етикету. Їхня робота — виявляти расову нечулість. Природно, дехто знаходить її там, де її не існує. Що більше створюється таких посад, то більшою є особиста зацікавленість, схована за ними. Як сказав Ептон Сінклер: «Важко змусити людину зрозуміти щось, коли її платня залежить від нерозуміння цього».
Немає сумніву, що расова упередженість живе і процвітає на американських вулицях: гляньте на частоту застосування поліцією зброї проти неозброєних чорношкірих підозрюваних. Але придушення свободи слова — це не вирішення проблеми. Минулого року студентські протести примусили багатьох запрошених ораторів — разом з очільником Міжнародного валютного фонду Крістін Лаґард, колишнім державним секретарем США Кондолізою Райс і борцем за права жінок Аяан Хірсі Алі — відмовитися від участі в університетських заходах. На думку студентів коледжу Сміта, пані Лаґард як очільник МВФ була «головною винуватицею за провальну політику розвитку в найбідніших країнах світу». Студенти Ратгерського університету сказали, що пані Райс є «воєнним злочинцем» через те, що підтримувала вторгнення в Ірак. Пані Алі є винною в ісламофобії, сказали студенти Мічиганського університету.
Цей рік був чудовим для безпечних ораторів на церемонії вручення дипломів. В британських університетах це називають «no-platforming»: позбавляти тих, з ким ви незгодні, можливості говорити. До вашого відома: я вважаю, що вторгнення в Ірак було величезною помилкою і що пані Алі обіграє небезпечні стереотипи мусульманського світу. Але інші думки мають бути почуті та обговорені.
Як це позначиться на нашому майбутньому? Забудьте про університети. Майбутнє вже дістало дипломи. Кожен, хто має честолюбні плани щодо громадського життя у США, вже давно осягнув цінність самоцензури. Слово поза контекстом може зруйнувати ваші шанси на те, що вас затвердить Сенат США. Ухвалення ризикованих рішень карається. Ввічливість є ключем до кар'єрного просування. Тож не дивно, що великий прошарок американської громадськості втратив віру у щирість їхніх керівників. Коли політики говорять, це дуже часто діє як хлороформ. Вакуум, колись заповнений безпосередністю, тепер є широко відчинений для того, щоб його заповнили інші. Наступного разу, дивуючись, чому демагог на кшталт Дональда Трампа добився такого успіху, запитайте, чому його різкі вислови мають таку високу віддачу. Можливо, тому що вони були викорчувані з громадського життя?
Edward Luce
The rise of liberal intolerance in America
The Financial Times, 29.11.2015
Зреферувала Галина Грабовська
03.12.2015