Три уровнї националней свидомосци

​

Патриотизм

Легко буц патриота кед це то нїч нє кошта.

Барз сом резервовани спрам особох хтори буґную до своїх першох и крича – я Руснак¹, и тото руснакованє ше лєм з тим буґнованьом и закончує. Ище кед дотични сам себе означи як твардого Руснака! Аж то спердня зоз собу и зоз шицкима нами. Кед дахто тварди Руснак, то значи же дахто други мегки Руснак.

Лєгко буц тварди Руснак кед о себе, о историї и култури свойого народу вельо нє знаш. Кед ши нє свидоми шицких селїдбох и дзелїдбох свойого народу. Кед це твоя виява або становиско нї нач нє обовязую. Кед нє познаш етимологию слова Руснак, (у словацким словнїку слово Руснак ма пежоративне значенє), а поготов, кед ци то виза за преходносц коло лєпших од себе, хтори себе нє наволую же су тварди Руснаци. Нє прето же су то нє, алє прето же ше ганьбя похасновац таку плїтку демаґоґийну фразу.

Оданосц свойому народу, та з тим и твардосц, ше насампредз видзи у хасну яки тому народу даваш. А дац хасен народу, то подрозумює жертву. Бо, народ нє заплацує услуги. Сербски приповедач Лаза Лазаревич то барз крашнє указал у приповедки Шицко то народ позлаци. Буц нєшка руськи интелектуалєц, а то подрозумює твориц по руськи (русински), мац моралне становиско о важних питаньох и теди кед векшина нє дума так, роздумовац о русинским автентичним интересу, та и теди кед твойо становиско спроцивене становиску векшини, званичней политики, а то вец и опасне, свой час, знанє и образованє дац на руськи жертвенїк, то медзи иншим и прилапйованє судьби юнака Лазаревичовей приповедки. Нє подло знац же руськи политични естаблишмент по правилу на становиску яке ма режим у держави у хторей жиєме. И по правилу, политични естаблишмент и интелектуални, нє на истих становискох. Пре єдноставну причину же кажди державни режим у конєчней инстанци ма отворену або скриту намиру асимиловац националну меншину. И кед ше режим сце обраховац зоз нєистодумнїками медзи Русинами, вон то роби прейг своїх експонентох Русинох. То зме мали нагоду видзиц дзеведзешатих рокох прешлого вику?

Руськи интелектуалєц граждан штвартого шору

Руськи интелектуалєц нє дїлує у своєй держави, а то значи же нє може очековац припознанє за свой труд и свою витирвалосц анї познєйше, кед час укаже же мал право, кед придзе други режим. Бо вон, руськи интелектуалєц, себе нє умуровює до мурох здания новей держави, нового порядку. И теди кед роби на хасен новому режиму, понеже є нє припаднїк векшинского народу, векшински народ то нє наградзує. Судьба руського интелектуалца специфична. Руськи интелектуалєц, як то зна повесц Юлиян Тамаш², граждан штвартого шору. Граждан першого шору то припаднїк векшинского народу, граждан другого шору то припаднїк вельочисленей меншини, (Бошняки и Мадяре), граждан трецого шору припаднїк малочисленей меншини, а граждан штвартого шору, то интелектуалєц тей малочисленей меншини.

Буц интелектуалєц малей националней заєднїци, яка руська, нє лєгко. Насампредз прето же дїловац у держави дзе ши нє припаднїк векшинского народу, а то вец значи же нє можеш анї очековац достаточне припознанє за дїлованє, наисце жертва. Алє, нє видзим други виход. Буц интелектуалєц, а одрекнуц ше свойого походзеня, нє буц на помоци свойому народу, то нє интелектуална дїя. То зрада себе и своїх предкох, а вец и народу. Тота зрада по божим порядку стварох, муши привесц до пражнїни и нєзадовольства, а вец и до интелектуалней яловосци.

З творчосцу хтора будзе хасновита народу як духовни скарб постава ше интелектуалєц. Интелектуалєц муши почитовац божи порядок, цивилизацийни норми, морал, етику. Муши буц креативни, муши мац дїло. Без дїла интелектулца нєт. У новшим чаше ше бешедує о интелектуалцох хторим морал и одношенє ґу правди нє тельо важна вимога. Мнє блїзке становиско Лешека Колаковского хтори праве морал акцентує як важну норму интелектуалного дїлованя. Без моралу интелектуалєц постава монструм.

Же интелектуалєц муши почитовац божи закони, то нє фраза. Тоти закони можеме наволац и як цивилизацийни норми. Кед чловек свой живот доживює як дар од Бога, свойо таланти за духовну творчосц тиж як дар, вец грих нє хасновац их. А грих вше приводзи до нєщесца. Кед так бешедуєм, то нє значи же нє треба анализовац процеси, одношеня, морални норми. То нє значи же нє треба буц дзекеди и подозриви до животних правдох. То би значело нє роздумовац. Треба одкривац драгу по хторей ше доходзи ґу божей мудросци, ґу смислом. Бо Бог, то смисел, то лоґична повязаносц, вон ше, як ґутори Гавриїл Костельник³ скрива, та го треба одкривац. Бог ше бави зоз чловеком хтори духовно рошнє як оцец зоз дзецком. Так вон люби чловека, виражує свою сущносц, бо вон сама любов.

Любов найглїбши смисел. Любов трима швет. То нє лєм любов медзи двоїма. То любов у началє. Спрам дружтва, спрам териториї, спрам традициї, спрам иновациї, то жаданє охабиц за собу образовани ґенерациї, то намаганє охабиц им искуства и знаня до хторих дошли ми хтори зме жили пред нїма. Велька любов Коперникова кед, попри тим же му нє бул хасен, твердзел же ше Жем заш лєм обраца коло Слунка и коло своєй оси. Велька любов спрам людзох кед чловек роби гевто цо найлєпше зна и кед ше намага робиц то цо лєпше. Велька любов кед чловек роби по совисци, та гоч му то дзекеди и нє хасновите. Велька любов кед ше чловек одрекнє материялного хасну бо то часто цена за духовни здобутки.

Три уровнї националней свидомосци Руснацох

У нашим руським/русинским случаю, єст три уровнї националней сидомосци, та вец и патриотизма, або любови ґу свойому народу.

Перши уровень, то тот же чловек свидоми же є Русин/Руснак, то жада и остац, учи свойо дзеци тому, посила их до руськей школи або на факултативне виучованє язика и култури, до културно-уметнїцкого дружтва, провадзи руську пресу и емисиї на радию и телевизиї. Його национална приповедка ше на тим уровню закончує. То нє мало. Дзекуюуци таким Руснацом тирва тота наша гарсточка народу.

Други уровень подрозумює свидомосц о том же таких Руснацох, Русинох, Лемкох, як цо ми, єст ище и у других жемох дзе ше вони у процесу миґрацийох застановели та там и остали, або дзе су автохтони у тих крайох, алє их державни гранїци роздзелєли од матки. Єст их у Мадярскей, нєшка коло три тисячи, а дакеди их було тристо тисячи. Поставя ше питанє цо з нїма було же телї скапали? Яки историйни околносци приведли до того? Чом нєшка полни телефонски менар Мадярскей руських презвискох? Як то же у Мадярскей єст тристо тисячи грекокатолїкох, а Русинох лєм три тисячи? То теми о хторих бим любел читац мастер роботи наших студентох на Одсеку за русинистику.

Єст наших Руснацох, Русинох у Польскей, хтори себе наволую Лемками. Чом ше так наволую? Цо з нїма було же их єст нєшка лєм коло дзешец тисячи, а було их на стотки тисячи? Цо то акция Висла з хтору Лемки порозсельовани по цалей териториї Польскей и по териториї восточней України, по териториї Домбасу и Луганьскей обласци? Цо з тима Лемками нєшка? Чи жию там свой автентични живот чи ше препущели русификациї? Цо з Лемками нєшка, там на Бескидох одкаль були розсельовани? Любел бим читац мастер роботи наших студентох Одсека за русинистику о тим проблему.

Тот, наволайме го други уровень свидомосци Руснака подрозумює информованосц о тим же нашого руского народу єст и у Словацкей, и то же з початку, после Другей шветовей войни були чишлєни як українска дияспора, та их теди було коло штерацец тисячи, а после блишовей револуциї у Словацкей ше роздзелєли на два ґрупи, та нєшка Русинох/Руснацох там єст коло двацец пейц тисячи, а Українцох коло петнац. Алє зато ґрекокатолїкох єст коло тристо пейдзешат тисячи, цо значи вельо вецей як Русинох и Українцох вєдно. А тот звишок грекокатолїкох ше вияшнює же су Словаци. Значи, у питаню процес асимилациї хтори ше одбул у комунистичней Словацкей. О тим процесу бим любел читац мастер роботи наших студентох на Одсеку за русинистику.

Тот други уровень националней свидомосци Руснака подрозумює свидомосц о тим же у України нєшка по попису єст коло дзешец тисячи Русинох, а грекокатолїкох єст пейц милиони. Чом ше велька векшина Русинох у України чувствую як Українци, а нє жадаю буц Русини? Чи то зрада русинства, чи дацо инше у питаню? Ту приходзиме до найзложеншого питаня руськей/русинскей националней свидомосци. А воно би кратко глашело – яка вяза медзи Русинами и Українцами на автохтоней териториї!? Литератури на тоту тему єст, писали о тим др Гавриїл Костельник, др Олекса Мишанич, др Павло Чучка, Михал Ковач, др Любомир Белей, др Юлиян Тамаш... Алє, у нас то ище вше табу тема, насампредз прето же є виполитизована. Кеди ґод ше дацо пробує повесц о тим, такой тот етикетовани, нападани як найвекши зраднїк руського народу. А правда у тим же у системи нашого школства барз мало, або скоро нїч ше нє учи о историї Руснацох, поготов нє о тих зложених питаньох бо єдноставно, ми нє маме руське школство, алє сербске школство на руським язику. Прето бизме мушели у наших културно-просвитних дружтвох, у нєвладових орґанизацийох тому проблему пошвециц увагу и едуковац наш народ о своєй историї. Нам треба нове Руске народне просвитне дружтво⁴ хторе би розбудзело тоту свидомосц и руськи дух!!! Иншак ше асимилуєме за барз крадки час. Полуасимиловани Руснаци (у обисцу з дзецми нє бешедую по руски) заняти на явних роботох вязаних за руськи национални и културни живот (просвита, новинартво) уж превагли у одношеню на гарсточку свидомих Руснацох.

Треци ступень националней руськей свидомосци подрозумює прилапйованє факту же найвекша часц русинского народу, жридло зоз хторого вицекли и ми, Русини Южней Угорскей, войводянски Русини, нєшка Русини Сербиї, себе наволую Українцами. И то нїяка нє зрада, алє природни историйни процес. Шветова история свидома того, та у єдней роботи о. Роман Миз вианализовал же цо пишу шветово енциклопедиї под одреднїцу Русин. Резултат таки же шицки енциклопедиї швета пишу же етноним Русин стара назва за Українца. Так як цо Серби дакеди були Раци, Французи були Ґали, так як цо ше интеґровала нємецка нация од вецей ґрупацийох, так ше и Русини интеґровали до милионскей восточно-славянскей маси хтора себе наволує же су Українци. Дзе тераз у тим процесу ми, Русини Сербиї, Войводини, Горватскей, дакедишнєй Южней Угорскей? Яке одношенє треба же бизме мали и яки процеси треба же бизме потримовали? Процеси интеґрациї чи дезинтеґрациї?

Наш народ українски литературни язик нїґда нє учел у школох и нє зна го. Тота файта язичней интеґрациї нєможлїва. Алє, можлїве язичне приблїжованє ґу українскому язику. Тот процес започал Гавриїл Костельник, предлужел Микола М. Кочиш, а пременєли му напрям нашо линґвисти хтори пришли после нїх. З цильом оддальованя од українского язика, (нє було при нїх интелектуалней одважносци спроцивиц ше актуалней политики) вони наш русински язик оддалєли од українского, а приблїжели го ґу сербскому, з чим поспишели процес сербскей асимилациї.

Цо нам у такей ситуациї остава на язиковим плану? Чувац наш руськи язик, збогацовац му функционалносц, охраньовац од сербизациї, а у українских интелектуалних кругох пласовац свидомосц о тим же українска дияспора ма и таких хтори зачували свою националну свидомосц на язику хтори стандардизовали. Далєковидо роздумовал Володимир Гнатюк кед потримал Костельника же би писал на своєй бешеди, а нє на карпато-рускей як му суґеровал Михайло Врабель хтори му на руськей бешеди нє сцел обявйовац прилоги у новинох Недїля у Будапешту. Вон знал же лєм язик на хторим народ бешедує може жиц и на нїм писатель того народу треба же би писал.

Зоз демократизацию України, зоз економским моцнєньом, придзе час же тото жридло восточного славянства ожиє и з нього будземе пиц и ми Русини Сербиї и Горватскей швижу националну воду. То напрям хтори препознавам як реални и лїковити за нас. Други напрями хтори присутни у нашим явним живоце леґитимни як и тот, а хасновити лєм теди кед у конєчней инстанци водзи ґу тому цилю. Бо, други циль, правиц окремну державу, єдноставно анї нє можлїви. Нєт биолоґийного капацитету за ньго.

_______________________________

¹ Русини Сербиї себе наволую же су Руснаци, а їх вира руська (ґрекокатолїцка хтору прияли зоз Ужгородску унию, 1646. року

² Юлиян Тамаш, русински писатель и науковец, академик НАНУ

³ Гавриїл Костельник, автор першей уметнїцкей кнїжки на русинским язику, З мойого валала, обявеней 1904. року у Жовкви нєдалєко од Львова

⁴ Руске народне просвитне дружтво – културно-просвитна орґанизация, снована 1919. року хтора почала друковац новини и кнїжки на русинским язику.

Коцур, Сербия