Об'єктивно кажучи, безпрецедентні, криваві теракти в Парижі в п'ятницю ввечері не були пов'язані з європейською кризою біженців, яка гримить протягом багатьох місяців. Очевидно, напад не міг бути викликаний прийняттям Францією біженців, тому що Франція, на відміну від Німеччини та Швеції, не приймала велику кількість біженців. Не варто також думати, що в першу чергу ніби саме новоприбулі біженці сирійської війни відповідальні за організацію складної серії атак. Люди, які долали гори чи перетинали Середземне море на плотах, не прибули у Францію і не перетворилися відразу ж на озброєних терористів-вбивць.
Реальні вбивці дуже добре знали Париж. Принаймні один вже був розпізнаний як громадянин Франції, відомий поліції. Інші приїхали на бельгійському орендованому автомобілі. Мене не хвилює, як всі інші вбивці прибули в країну: ця операція не була спланована біженцями. Вони вибрали мішені — бари, театр, Національний стадіон — в негомоненних районах, місця, які відвідували молоді парижани різного походження.
Однак, людський мозок не є раціональним, і за декілька хвилин після шокуючої новини — перш ніж особистість будь-кого з убивць була встановлена — багато, багато людей почали пов'язувати ці дві проблеми. Не всі з них були європейцями: Бен Карсон послужливо заявив, що Сполучені Штати, внаслідок подій в Парижі, тепер повинні закрити свої кордони для близькосхідних біженців. Але, звичайно, європейські автори, користувачі твітера, громадяни та політики також у великих кількостях робили подібні заяви.
Важливо, повторюсь, розділяти ці проблеми. Але перш ніж зробити це, важливо також зрозуміти, чому для багатьох людей вони здаються пов'язаними між собою.
Криза біженців занепокоїла людей на найглибшому рівні, бо здається, що Європа втратила контроль над цією проблемою. Це почуття зростало з тих пір, як канцлер Німеччини Ангела Меркель в односторонньому порядку вирішила змінити правила надання притулку в Європі цього літа. Жест Меркель — дуже популярний в Німеччині в той час — відразу ж заохотив тисячі інших людей вирушати у небезпечну дорогу через Середземне море. Незважаючи на холоднішу погоду, близько 250 тисяч кожен місяць - а це 8 тисяч на день — тепер прибувають до Європейського Союзу, відчайдушно намагаючись потрапити, поки все ще можуть, і таким чином переповнюючи служби для біженців навіть найбільш щедрих країн. В результаті цього припливу, європейська Шенгенська угода, яка скасовує кордони між країнами - її членами, є в смертельній загрозі. Швеція знову ввела тимчасові перевірки на своїх прикордонних переходах — просто щоб відслідковувати потік людей. Словенія та Угорщина спорудили огорожі на своїх кордонах з Хорватією.
Логістична криза блідне поряд з політичною кризою. Протягом багатьох років — а насправді десятиліть — Німеччина позиціонувала себе хранителем європейських правил. Чи то щодо грецької кризи, чи російського вторгнення в Україну, Німеччина завжди урочисто притримувалась усіх підписаних договорів чи зроблених обіцянок. Коли Німеччина несподівано змінила політику без консультацій на європейському рівні, і змусили всіх інших пристосовуватись, почало ширитися невдоволення.
Цього не уникнути: ці терористичні атаки зміцнюватимуть оце почуття незахищеності, відчуття — навіть у тих європейських країнах, у яких немає проблеми тероризму чи біженців взагалі — того, що ніхто на національному чи міжнародному рівні не відповідає за політику щодо тероризму чи біженців. І якщо відчуття контролю не повернеться, політичні наслідки можуть бути серйозними. По всьому материку вже піднімається хвиля підтримки ультраправих, анти-європейських чи анти-іммігрантських політичних груп — у Польщі, Нідерландах, Швеції і самій Франції. Анти-унійний рух у Великобританії теж готовий цим скористатись — як і націоналістичний правий уряд Віктора Орбана в Угорщині, який цього літа успішно маніпулював питанням біженців на свою користь.
Європа в даний час мусить відновити безпеку, стабільність і впевненість у собі. Франція та її союзники мусять будуть показати, що можна водночас зберегти толерантне суспільство і боротися — люто, компетентно — проти інституціоналізованого тероризму Ісламської Держави. У довгостроковій перспективі Європа потребує послідовної військової стратегії, спрямованої не на контроль Ісламської Держави, а на її знищення. У короткостроковій перспективі, для того, щоб зберегти свободу пересування в межах кордонів Європи і щоб запобігти приходу до влади хвилі ультраправих урядів, Європа повинна повністю відновити контроль над своїми зовнішніми кордонами, створити центри обробки даних біженців в точках перетину кордону та патрулювати свої береги.
Знову ж таки: це не тому, що є будь-який реальний зв'язок між біженцями і подіями в Парижі, а тому, що не можна дати екстремістам скористатись відчуттям небезпеки або маніпулювати ним для того, щоб завойовувати владу.
Співчуття є життєво важливим, і не можна забувати про жертв жорстокої війни в Сирії. З часом, можливо, навіть можна буде оселити частину з них в межах ЄС. Але біженців потрібно підтримувати, приймати і запрошувати впорядкованим чином, так як історично Європа приймала біженців в минулому. Іншого виходу немає. Якщо сама Європа стане дисфункційною, то така Європа не буде здатна допомогти ще комусь.
Енн Епплбом закордонний оглядач з міжнародних відносин для The Washington Post. Вона також є директором програми Global Transitions Інституту Legatum в Лондоні.
Anne Applebaum
Regaining control in an unsettled Europe
The Washington Post, 17.11.2015
Зреферувала Христина Семанюк
19.11.2015