Факт: у п'яти з шести держав-членів програми Євросоюзу Східне Партнерство тривають чи заморожено воєнні конфлікти. Шостою країною – щасливчиком і винятком – є Білорусь. Але чи надовго?
Проросійська сепаратистська квазіреспубліка Придністров'я та її збройний конфлікт з Молдовою; азербайджансько-вірменська війна за Нагірний Карабах і геополітичні зиски Росії з цього конфлікту; воєнний напад Кремля на Грузію; анексія Криму й імітування російськими провокаторами створення так званих ДНР-ЛНР — приблизно так на мапі можна було б показати «пояс напруги», створений, залякуваний і маніпульований Москвою. Винятком наразі є лише Білорусь, яка за мир заплатила дуже високу ціну, — відсутність демократії і фактичне самозречення від суверенітету на користь Росії.
Втім, анексія Криму й російська аґресія на сході України, здається, протверезили Лукашенка, який останнім часом з усіх сил гальмує інтеґраційні процеси з Росією й іншими країнами Митного Союзу. Якщо ще рік тому більшість аналітиків схилялися до думки, що білоруський і російський президенти просто вдають «доброго й поганого копів», то нині ця їхня гра зайшла задалеко — і Бацька звикся зі своєю роллю незалежного президента. Фактично єдиною країною, що виграла від російсько-української війни, стала Білорусь, адже конфлікт де-факто повернув цю забуту державу на карту світової політики. Саме завдяки позиції посередника Лукашенко знову зустрів у Мінську європейських лідерів і президентів. «Останній диктатор Європи» вже нікому не видається дикуном, оскільки явний психічний розлад і вибрики Путіна білоруські проблеми з демократією відсунули на задній план.
Історія з російською військовою базою, яку Путін і Ко так прагнули розмістити в Білорусі, стала лакмусовим папірцем: зрозуміло, що Росії з її високотехнологічним озброєнням така база насправді не була потрібною. Йшлося насамперед про тест — чи скориться Лукашенко, чи складе чергову клятву вірності? Результат виявився невтішним: Білорусь у досить жорсткій формі відмовила, а тамтешні ЗМІ поволі починають антипутінську пропаґанду, налаштовуючи населення проти Росії. Нічого дивного в цьому немає — Бацька розуміє, що «ввічливі зелені чоловічки» можуть зазіхнути й на його режим, тому намагається взяти в союзники власний народ.
Європейський Союз йому у цьому допомагає, скасовуючи санкції, відкриваючи ринки й відновлюючи тісніші дипломатично-політичні конфлікти. На жаль, роки підросійського рабства зробили з Білорусі слабкого й залежного від Росії гравця — будь-які економічні конфлікти з Москвою означатимуть колапс білоруської економіки, а відтак і політичного устрою. Після Євромайдану ми відчули, наскільки болючим є розрив нашої відсталої економіки з «рускім міром», для Мінська ж подібний конфлікт може означати смертельний вирок.
Отже, можна спрогнозувати, що найближчим часом Лукашенко намагатиметься посилити власну й своєї країни незалежність від Росії, що точно не сподобається Москві, а тамтешні керманичі, як уже всьому світу відомо, мстяться боляче й криваво. Тож можна очікувати білорусько-російських конфліктів, що насамперед боляче вдарять по економіці, а вже це своєю чергою підірве популярність Лукашенка на батьківщині. Не варто відкидати можливість спроби проросійського державного перевороту — цей метод Путін використає найшвидше; або — покарання за непокору шляхом збройної інвазії й фактичної окупації цілої Білорусі. У кожному разі, заповідається на те, що роки стабільності й спокою для Мінська вже позаду. І ймовірно, що наступного разу свої хижі пазурі Росія покаже саме в Білорусі. Ясна річ, з благородною метою допомоги черговому «братньому народу».
09.11.2015