За більшістю рішень нашого життя — важливих і менш істотних — стоїть страх перед власною смертю і витіснення цієї смерті зі свідомості.
У червні 1956 р. американський науковий журнал American Anthropologist вмістив есей, автором якого був Горас Майнер, антрополог з Чиказького Університету. У своїй роботі він описував екзотичні звичаї народу Акирема з Північної Америки. Цей народ, зауважив науковець, є незвичайно чутливий на пов'язані з тілом питання і створив десятки ритуалів та магічних практик, мета яких полягає в очищенні, направі й лікуванні тіла. Майнер якийсь час докладно спостерігав за життям кільканадцяти тубільців, перепровадив з ними сотні розмов, щоб дійти висновку, що метою якщо не всіх, то більшості тих старань є заперечення неминучості смерті.
«Вдома в кожного представника народу Акирема є спеціальна капличка зі сховком, наповненим еліксирами для подовження життя», а два рази на рік «кожен член спільноти відвідує чарівника, який відмолоджує йому зуби», повідомляв Майнер. Трохи смішною, а трохи страшною була для нього поширена серед жінок практика засувати голову на годину до чогось такого, як гаряча піч, для запобігання облисінню.
Багато місця науковець присвятив святилищам з назвою латіпсо, що височіли в кожному більшому поселенні Акирема. «Щодня зранку до вечора відбуваються в цих святилищах церемонії за участю хворих людей. Деякі такі брутальні, що не всі їх переживають, а попри те люди охоче прибувають до цих святилищ — якщо тільки їх стати на цінний подарунок для найважливішого жерця та його помічників», — писав Майнер. В книжці він подав опис однієї з таких церемоній, складений на підставі повідомлень наочних свідків. Участь в церемонії беруть жінки, а полягає вона, коротко кажучи, у збільшенні грудей, якщо вони замалі, чи їх зменшенні — якщо завеликі. Наприкінці дослідник дійшов висновку, що «люди Акирема відчувають незвичайно сильну огиду до своїх тіл, вважають їх бридкими, малотривкими та смертними».
Де живе цей загадковий народ? За Майнером, «він займає широкі території між народом Крее в Канаді і Яґуі в Мексиці та народом Каріб і Аравак на Антилах». Це величезний простір, що згрубша відповідає території Сполучених Штатів Америки. Есей Майнера був, зрозуміло, жартом — прочитайте з кінця назву цього таємничого народу. Науковець написав його головно для того, щоб загострити чутливість колеґ до пасток етноцентризму. Принагідно звернув увагу, як надто сучасні мешканці Північної Америки і загалом Заходу (дехто жартував, що з другої боку Атлантики мешкає дуже подібний народ Апоруе) концентруються на такому плануванні життя, щоб можна було якнайдовше не пам'ятати про те, що воно закінчується смертю.
Печерна людина пізнає смерть
Ми боїмося смерті. Тому ми витісняємо її з наших думок і засуваємо глибше — під поверхню свідомості. Пробуємо вдавати, що її немає. На жаль, проблема в тому, що — як написав колись американський сатиричний журнал The Onion — «незважаючи на велетенські зусилля лікарів, медичних рятівників на інших працівників медичної служби, ґлобальний показник смертності людей ані поворухнеться і залишається весь час на незмінному рівні 100%».
Однак люди є практичними створіннями. Зіткнувшись з понурою візією неминучості смерті, ми негайно починаємо діяти — зі всіх сил стараємося зменшити її значення, натомість надавати сенс і значення нашому життю. «Історія людського виду показує, що страх смерті був для нас рушієм. Парадоксально, але саме він стоїть за більшістю наших важливих рішень в житті», — пишуть у виданій нещодавно книжці The Worm at the Core: On The Role of Death in Life три суспільні психологи Шелдон Соломон, Джеф Ґрінберґ і Том Пищинський. Видання підсумовує 30 років їхніх спільних досліджень, експериментів та обсервацій над «ключовою роллю смерті в житті людини».
Соломон, Ґрінберґ і Пищинський пробують нас переконати, що людська цивілізація — релігія, мистецтво, мова, наука — не виникла б, якби ми спершу не усвідомили собі власної смертності, а відтак не робили виснажливих спроб це спростувати. Релігії з'явилися ще перед тим, як ми стали осілим землеробським суспільством, — адже перші постійні поселення виникали поблизу місць культу, які існували вже раніше. Тож потреба безсмертя була першою.
Наші пращури дуже рано почали творити різні стратегії заперечення чинності смерті. Робота над цими стратегіями йшла в них в парі з розвитком людського розуму. «Репрезентації надприродного світу з'являються вже на малюнках, залишених на стінах печери Шове більш як 30 тис. років тому», — зауважують автори книжки. Багато років тому Соломон, Ґрінберґ і Пищинський навіть сформулювали ориґінальну гіпотезу на цю тему, назвавши її Terror Management Theory (TMT), тобто теорією управління страхом. Вона говорить, що культура виникла як спроба вирішення фундаментального психологічного конфлікту між свідомістю неминучості смерті а прагненням безсмертя. «Культура надає нашому життю цінність і в такий спосіб помагає боротися зі страхом смерті», — читаємо в книжці.
Сьогодні на TMT покликаються (що не означає, що її приймають) багато науковців, які досліджують психологію смерті, але коли понад 30 років тому, влітку 1984 р., на конґресі американського Товариства експериментальної соціальної психології троє молодих докторантів презентували каркас своєї концепції, в залі повіяло холодом. «Перші слухачі почали виходити, коли ми дали зрозуміти, що надихаємося психоаналізом й екзистенціальною філософією», — згадує Ґрінберґ. А коли він і його колеґи почали цитувати Кіркеґаарда і Фройда, «всі відомі психологи-експериментатори, які прийшли нас послухати, штурмом рушили до виходу».
Попри те, не знеохочені докторанти відразу після конференції вислали свою статтю до провідного академічного журналу. Відповідь надійшла через декілька місяців. Складалася вона з оцінки рецензента і листа від редакції. Оцінка містила одну думку. «Не маю сумніву, що ця робота не зацікавить жодного психолога — ані за життя, ані після смерті», — злостиво написав рецензент. Редакція повчала психологів, що ніхто їхніх ідей не сприйматиме поважно, поки вони не нададуть «твердих даних», тобто емпіричних доказів на їх підтвердження. Сходи щойно починалися.
Наступна чверть століття для Соломона, Ґрінберґа і Пищинського — сьогодні вже визнаних дослідників на професорських посадах — минула в експериментальних спробах вловити ефекти витіснення страху перед смертю. «Ми втікаємо від неї, повертаємося до неї спиною і вдаємо, що її не існує, чи, принаймні, що не є воно чимось істотним. Однак численні досліди, які ми здійснили, показують, що це постійне затирання страху перед смертю має величезний вплив на наші життєві вибори, поведінку і погляди», — каже Ґрінберґ.
Йому і його колеґам в наступних декадах вдалося зібрати чималу колекцію «твердих даних», що їх жадали рецензенти і редактори наукових часописів. Наступні експерименти виявляли різноманітні механізми заперечення смерті в таких виявах людської активності, як мистецька діяльність, релігійна віра, накопичення грошей, бажання мати потомство, турбота про тіло, гонитва за славою чи навіть присудження вироків. Книжка це все підсумовує.
Її головна теза? «Дуже проста: смерть є стрижнем нашого життя, навіть якщо ми вдаємо, що вона нас взагалі не обходить», — відповідає Ґрінберґ і сміється, що навіть спробу видання The Worm at the Core належало б потрактувати як своєрідний експеримент на підтвердження гіпотези TMT. Перші ж бо два видавництва відкинули книжку, арґументуючи, що вона може погано продаватися, тому що занадто часто повторюється в ній слово «смерть». «Пропонували нам обмежити його використання, завдяки чому загалом книжка була б менше гнітючою. Щойно третій з ряду видавець пішов на ризик», — розповідає науковець. Але й той, однак, порекомендував певні зміни в назві, щоб немодне слово витіснити десь на кінець.
Хто страшить, той виграє
Більшість експериментів, що їх зробили Ґрінберґ і спілка, складалися з двох частин. У першій учасникам влаштовували очну ставку з тим, що вони смертні, а їхнє життя неухильно закінчиться. В другій учасникам давали виконувати різні завдання або заповнювати тести. Автори дослідів спостерігали, що з того буде. Наприклад, групі суддів з американських міських судів у штаті Арізона протягом півгодини показували доволі понурий фільм, що містив повідомлення з поховань і кремацій. Трансляцію фільму що кілька хвилин переривали текстом, який пояснював глядачам, що колись їх також спіткне така сама доля. Наприкінці судді ще й мали написати свій короткий некролог. Це була перша фаза. У другій науковці попросили суддів, щоб вони уявили собі, що в цей момент вони є в залі засідань і ухвалюють рішення про суму застави для виходу з-під арешту особі, звинуваченій у схилянні до проституції. Додаймо, що ідентичне завдання отримала друга група суддів, яка півгодини дивилась інший фільм, в якому зовсім не згадувано про смерть. Що ж виявилося? Що перша група присуджувала середньо вдесятеро вищі застави.
«Це був один з наших перших експериментів. Ми були вражені ефектом», — визнає інший з дослідників, Шелдон Соломон. Він пригадує, як запитав суддів з першої групи, чи вважають вони, що на їхнє рішення могло вплинути те, що перед тим вони інтенсивно думали про власну смерть. «Вони сміялися і знизували плечима. Та ми наступними роками кілька разів повторили експеримент, а потім це робили й інші дослідники. Не завжди ефект був такий виразний, але майже завжди нагадування суддям про те, що вони є смертними істотами, впливало на їхню поведінку. Вони ставали суворішими в оцінці вчинку, сильніше виступали на захист норм моралі і системи переконань. Поставлені віч-у-віч зі страхом смерті, вони шукали опору і безпеку у своєму культурному світобаченні», — каже науковець.
У наступній серії експериментів Соломон, Ґрінберґ і Пищинський виявили, що люди, яким хвилю тому чітко роз'яснили, що їхнє життя матиме край, змінюють також і свій політичний вибір — охочіше вказують на тих, кого вважають за посланих провидінням. У 2004 р. науковці поставили експеримент з участю кількадесят студентів Ратґерського університету, поділених на дві групи. Перша мала інтенсивно думати про власну смерть, і тут знову допомагали відповідно дібрані фраґменти цвинтарних картинок і текстів. Другій групі, контрольній, такого психологічно гнітючого завдання не давали. Потім всіх попросили прочитати заяви трьох гіпотетичних кандидатів на президента США, що репрезентували різні типи лідерства: «харизматичного», «цільового» і «партнерського». Налякані візією власної смертності студенти в дев'ять разів частіше за своїх колеґ вказали на кандидата номер 1, який сильними фразами попереджав про сили зла, що загрожують їхній цивілізації, і декларував боротьбу на захист найважливіших цінностей (і, очевидно, доблесну перемогу).
Був також і другий, подібний експеримент. Його здійснили за п'ять тижнів перед американськими президентськими виборами в 2004 р. серед виборців у штаті Нью-Джерсі. Виявилося, що ті, кому науковці півгодини доволі брутально нагадували про смерть, в чотири рази частіше воліли республіканця Дж. Буша, ніж демократа Дж. Керрі (як ми знаємо, на реальних виборах виграв Буш). «Коли прихований у підсвідомості страх перед смертю витягнуто на поверхню, ми охоче втікаємо під крило тих, кого вважаємо захисниками нашої цивілізації і культури. Це ж бо надає значення нашому життю і в такий спосіб захищає нас від екзистенціного страху», — пояснює Соломон.
Він, Ґрінберґ і Пищинський за чверть століття здійснили загалом кількадесят експериментів на підтвердження TMT. Ще стільки само зробили інші дослідники. «Академічна психологія порівняно з природничими науками весь час є в зародковому стані. Тому такою важливою є повторюваність результатів та велика частотність досліджень, в яких трохи змінюються умови експерименту. Часом ми питали учасників відверто, іншим разом ми запрошували їх, наприклад, до похоронних закладів чи на цвинтарі, траплялося також, що ми їм нічого не суґерували, а лише садили перед комп'ютерним екраном з питаннями, а підпорогово експонували їм різні понурі повідомлення в стилі "смерть" або "ти помреш". Все це для того, щоб мати якнайбільше даних, оскільки одне, навіть найкраще дослідження ще нічого не розв'язує. Не тільки, зрештою, в психології. У фізиці також», — каже Соломон.
«Ролекс» пом'якшує страх
Треба, однак визнати, що деякі з тих поодиноких експериментів інтриґували. Наприклад, Наомі Мендел і Стівен Гейн, суспільні психологи з Університету Пенсильванії, відкрили, що люди, які за бажанням дослідників наперед заповнювали довгу анкету, що складалася винятково з питань, пов'язаних з їхньою смертю, а потім, коли їх запитали про їхні споживацькі уподобання, набагато частіше (ніж члени контрольної групи, не пригнічені питаннями про власну смерть) вибирали солідні, довговічні марки продуктів з добрим реноме. В своїх анкетах вони також виказували високі очікування щодо своїх майбутніх доходів.
«Що ж, зв'язок між TMT і споживацтвом, що становить сьогодні важливу частину західної культури, є суттєвим. Гроші й солідні марки мають нам забезпечити відчуття безсмертя, чи принаймні помогти приборкати універсальний страх смерті. Експерти маркетинґу про це вже, зрештою, знають», — коментує Соломон. Ніщо так не пом'якшує страх перед відходом з цього світу, як «Ролекс» або «Лексус».
Однак для балансу згадаємо про ще одну серію експериментів, які показали, що інтенсивне думання про перспективу власної смерті збільшує також і схильність до філантропії. «І в цьому разі, як завжди, йдеться про надання більшої цінності своєму життю і приборкання страху смерті. Щедрість високо цінується в нашій культурі. Хоч би через те, що її рідко практикують. Коли ж ми, як Ебензер Скрудж, герой "Різдвяної пісні", починаємо довший час уявляти собі гробницю з витесаною на ній датою власної смерті, тоді нам легше відкривається гаманець», — зауважує науковець.
Очевидно, в нашому технічно розвиненому світі завжди можна мати надію, що смерть вдасться подолати завдяки науці, наприклад за допомогою кріоконсервації (замороження тіла за температури -196°C) або інформатики (запис своєї особистості на твердому диску). Деякі представники народів Акирема і Апоруе вже піонерять. Наприклад, Cryonics Institute в Детройті налічує на нині 1 349 членів, з яких 135 (станом на 1 вересня 2015 р.) є заморожені, а решта спокійно чекають на свою смерть, вірячи, що смерть, як істарість, — це хвороби, вилікування яких є квестією часу.
========================================
26% з нас часто думають про смерть — подає CBOS, а 29% поляків ніколи над тим не розмірковують
53% з нас хотіли б помирати в несвідомому стані, але 35% вважають, що це краще усвідомлювати
47% з нас вважають, що варто приготуватися до смерті, і майже стільки само осіб стверджують, що не варто робити таких планів
15% зовсім не вірять в життя після смерті, а 12% мають щодо цього питання сумнів — подав CBOS у березні 2015 року
Andrzej Hołdys
Śmierć nakręca nas do życia
Gazeta Wyborcza, 27.10.2015
Переклад О.Д.