Балет — один з старовинніших жанрів мистецтва, виникнення якого відноситься до сивих часів давнини. Уже в ритмічних рухах хору старогрецьких трагедій, в пантомімах часів римської імперії закладено елементи сучасного балетного мистецтва. Музичні пантоміми, що черпали свій зміст переважно з грецької міфології, користувалися великим успіхом ще в XV сторіччі, де їх виконували при всяких святах і урочистих днях. Поруч з англійськими "масковими ігрищами" ці пантоміми можна вважати "предтечами опери".
З тих же часів набули широкої популярності балетні вставки, які тепер мають значне розповсюдження. Адже в сучасних операх, як правило, є цілі сцени, а то й окремі балетні дії.
З назвою "балетто", що означає окремий хореографічний твір із співами, зустрічаємось ще в творі "Визволення Руджієро" — написаному композитором Ф. Каччіні на текст Сарачінеліо. Видатним успіхом користувались балетні вистави при французському дворі. В новіші часи балет почав притягувати пильну увагу композиторів. Так, у творчості видатного російського композитора П. І. Чайковського досить почесне місце посідають три прекрасних балети — "Лебедине озеро", "Спляча красуня" та "Щелкунчик". Писали балети такі композитори як Стравінський Мійо, Барток, Шимановський, Новак, радянські композитори Глієр, Прокофьєв, Данкевич і інші. Робота над балетами відіграла в їх творчості досить велику роль.
Балетні спектаклі для Львова велика новина. Адже у Львові ніколи не було постійного балету.
Тому великої культурної ваги набуває факт першої балетної прем'єри у молодому Львівському державному театрі опери та балету, який показав "Дон-Кіхота" Мінкуса в редакції композитора Й. Коффлєра.
Трагікомедійна постать героя сервантесівського безсмертного твору "Дон-Кіхот" не раз притягала пильну увагу різних композиторів. Взяти хоч би опери цієї назви композитора В. Кінцля, одноіменну симфонічну поему Р. Штрауса чи фортепіанний твір німецького композитора Ф. Фінке.
Надавати музиці Мінкуса, написаній для балета "Дон-Кіхот", якогось мистецького серйозного значення не слід, бо ні формою, ні змістом ці поодинокі, майже не зв'язані між собою музичні номери, не викликають зацікавлення.
В той же час музиці Мінкуса не можна відмовити в танцювальності, в намаганні бодай простими, а інколи й банальними засобами характеризувати окремі образи й епоху в цілому. Влучна хоч інколи "груба" інструментовка, до деякої міри, підвищує якість музики, адже оперує вона відповідною контрастністю барв і настрою.
Якщо все ж балетний спектакль і справляє враження цільного спектаклю, то це заслуга високоякісного лібретто Є. Вігілієва та великої роботи, проробленої редактором цього твору львівським композитором професором Коффлєром, який зумів ці поодинокі музичні номери зв'язати в більш органічно-злитий твір, написавши до нього пролог і епілог та кілька вставок: танок п'яного Санчо-Панчо, циганський танок тощо.
Звичайно, дописуючи ці номери, композитор Коффлєр мусів додержуватись загального "стилю" і манери музичної мови Мінкуса.
Все ж таки у них відчуваємо більшу майстерність. У пролозі і епілозі відчувається більш симфонічний характер оркестрової фактури.
Якість самої постановки "Донкіхота" заслуговує на повне визнання і увагу громадськості.
Високої оцінки заслуговує робота постановщика і автора лібретто балетмейстера Є. Вігілієва, художника М. Н. Соболя, що чудово оформив спектакль, диригента Я. Мунда. Дуже радісно, що молодий диригент так добре впорався із складним завданням. Можна у нього відмітити спеціальний для проведення балетних спектаклів нерв, почуття ритму, тонкий смак.
Щодо виконавців, то колектив, як кордебалет, так і солісти — артисти В. Переяславець (Кітрія), М. Трегубов (Базіліо), С. Кшановський (Санчо-Панчо), З. Ольшевський (Дон-Кіхот), І. Костіна, К. Ошкамп, Я. Радін, Є. Западинська, Й. Чайванова та інші настільки талановито виконували свої ролі і прекрасно танцювали, що виділяти когось із них окремо немає потреби. Дружний, хороший, здібний колектив!
Спектакль "Дон-Кіхот" справляє приємне, радісне враження: він, безперечно, буде мати у трудящих видатний успіх.
Треба лише побажати, щоб Львівський державний театр опери і балету частіше показував трудящим кращі зразки світової, зокрема ж радянської балетної творчості.
[Вільна Україна]
01.11.1940