Що «натуральніший» продукт, то вища на нього ціна. Європейські споживачі, налякані генними модифікаціями, ладні купувати харчі в дорогих біокрамницях за будь-які гроші. Проте мало хто готовий поглянути в корінь продуктової проблеми: «екологічне» сільське господарство не здатне задовольнити харчові потреби суспільства, не здатне подолати голод у світі.

Останніми місяцями в Європейській Унії один за одним спалахували скандали, пов’язані з якістю харчів. Раз біояйця якісь не ті, раз конина — замість яловичини. Споживачі починають з чимраз більшою підозрою позирати на низькі ціни на продукти харчування. Вже досить звичною стала фраза: «Харчі мають бути дорогими».

Та водночас дешеві супермаркети залишаються популярними, а більшість європейців тішаться з можливості купувати дешеві стандартні продукти. І як скорелювати ці дві тенденції?

Відповідаючи на це питання, не скажеш, що у всьому винна криза. Бо таки не у всьому. І навіть після подолання всіх її наслідків не зникне з порядку денного питання: як забезпечити щораз численнішому населенню світу реґулярне і нешкідливе для здоров’я харчування? Як втримати ціни на харчі на порівняно низькому рівні?   

За минулі роки ціни на основні сільськогосподарські продукти, такі як пшениця, кукурудза, цукор, соєві боби і рис, стрімко зросли. І вирішальну роль у цьому зіграли не зловживання спекулянтів, а об’єктивні обставини. Від 1998 року світові резерви злакових скоротилися удвічі.

Виник брак фосфатних добрив, енерґоресурси здорожчали, можливість нарощувати площі орних земель та їх іриґація сягли своєї межі. У сфері постачання продуктів після довгорічної перерви  виник дефіцит.

Ця реальність нашого століття відобразилася вже на цінах на хліб, навіть в Україні — «коморі Європи». Витрати на щоденне харчування у світі зростають, набуваючи в деяких країнах обсягів, загрозливих для національних безпек. Тема харчового дефіциту потроху випереджає теми забруднення довкілля та зміни клімату.

Через цей камінь спотикання перечіпається практично кожне суспільство, досягнувши відповідних життєвих стандартів. Людина прагне їсти чимраз більше і чимраз краще. За останні шість років у 33 країнах світу відбулися так звані «хлібні бунти».

Певної миті ми починаємо ставитися до «нашого хліба щоденного» не лише як до джерела енерґії. Він стає для нас річчю інтимною, близькою, вартою особливої уваги. Бо харчі, на відміну від інших щоденних речей, ми приймаємо всередину, вони стають частиною нас. Як казав колись Людвиг Фоєрбах: «Людина є тим, що вона їсть». А як можна бути байдужим до свого тіла, до себе самого?

Зрозуміло, що, усвідомивши це, людина починає прискіпливо ставитися до харчів. Вона вимагає, щоб продукти були натуральними, «біо», супер-якості, щоб навіть на пляшках з водою наліплювали безглузде тавро «без ГМО».

Мешканцям розвинених країн байдуже до кліматичних умов, до якості ґрунтів, іриґації. Їх більше цікавлять міфи про «чисту їжу».

Стає очевидним, що ця проблема вимагає найширшої дискусії під егідою ООН. Люди мають почути просту як двері істину: «натуральними» харчами не вдасться нагодувати світ. Тому без генної технології, хімічних добрив тощо не обійтися. Питання доречніше ставити у площині розумного компромісу.

 

 

 

25.03.2013