Німецько-російський форум «Петербурзький діалог» зібрався знову після дворічної перерви, спричиненої подіями в Україні. Почався він зі шантажу від Кремля, продовжився — нищівною критикою від Берліна. Словом — жодного діалогу так і не вийшло.
Зубков і Пофалла
Це вже 14-те зібрання «Петербурзького діалогу», який, згідно з визначенням, є форумом громадянських суспільств Росії та Німеччини. Форум створено 2000 року за ініціативи президента Росії Володимира Путіна і тодішнього бундесканцлера Німеччини, соціал-демократа Ґергарда Шредера, як вказувалося в установчих документах, «для поглиблення взаєморозуміння між Німеччиною і Росією, подальшого розвитку двостороннього співробітництва в усіх сферах суспільства, а також додаткового стимулювання зв'язків між країнами». Перша зустріч відбулася в Санкт-Петербурзі навесні 2001 року — звідси відповідно й назва.
Відтоді зустрічі відбувалися щорічно, почережно раз в Росії, раз в Німеччині. Відбувалися перед, як вже було сказано, відомими подіями: брутальним втручанням Росії в українські справи, анексією Криму, інвазією на Донбасі.
Отже, у четвер, 22 жовтня, в німецькому місті Потсдамі таки розпочалося цьогорічне засідання «Петербурзького діалогу». Німецька сторона наполягала на тому, щоб зустріч було відкладено. Ну бо не час, ситуація на сході України досі напружена, Росія далі постачає на Донбас військову силу й техніку, Мінські домовленості постійно порушуються. А тут ще й втручання Москви у сирійську війну.
Росія спершу нібито й погодилася відкласти діалог до кращих часів, але потім зненацька вперлася. З Москви до Берліна надійшов ультиматум: або «Петербурзький діалог» відбудеться вчасно, або не відбудеться зовсім. І хоч то був явний шантаж з Москви, але, навіть усвідомлюючи це, Берлін дав слабинку й пристав на вимоги Кремля.
Дехто з німецьких публіцистів дошкульно пожартував, визнавши символічність того факту, що форум відбуваєься саме у Потсдамі — місті, де влітку 1945 року переможці у Другій світовій війні — США, Велика Британія і СРСР — призначали покарання для Німеччини, яка капітулювала.
Хоча насправді така алюзія є явним перебільшенням. Німецька сторона аж ніяк не капітулювала перед російським напором. Чого вартує хоч би фраза новообраного співголови координаційної ради з німецької сторони «Петербурзького діалогу» Рональда Пофалли, яку він кинув під час відкриття: «Незважаючи на розбіжності, ми вирішили відновити "Петербурзький діалог"». Якщо навіть інавґураційна промова починається з вказівки на брак згоди, то це — серйозний сиґнал. Далі пан Пофалла зазначив, що на тлі охолодження відносин Москви і Берліна діалог ще більше важливий.
До речі, про німецького співголову. Передовсім варто вказати на той момент, що саме після обрання Пофалли і початку ініційованої ним реформи німецької частини «Петербурзького діалогу» офіційний Берлін згодився провести конференцію. Рональд Пофалла, нагадаємо, є колишнім керівником відомства бундесканцлерки Анґели Меркель. Нині він — член правління залізничної компанії Deutsche Bahn. Тож не дивно, що й форум відбувається у приміщенні академії німецької залізниці — в будівлі колишнього Імператорського вокзалу.
Перед Пофаллою німецьким співголовою довший час був Лотар де Мезьєр (Lothar de Maiziere) — людина леґендарна, адже він увійшов у світову історію як останній прем'єр-міністр Німецької Демократичної Республіки. Щоправда, на прем'єрській посаді перебував не довго: лише від 12 квітня 1990 до 2 жовтня 1990 року. Треба зазначити, що був він першим і останнім некомуністичним прем'єром НДР, адже він — член Християнсько-демократичної спілки ще від 1956 року. Так, у комуністичній Східній Німеччині дозволялося функціонування й інших партій, хоча жодного впливу на політичне життя країни вони не мали.
Що саме посприяло тому, що Лотар де Мезьєр з критично налаштованого до Кремля політика перетворився на русофіла й путінферштеєра, складно сказати однозначно. Можливо, ендеерівська освіта, можливо, він разом з іншими соратниками Гельмута Коля піддався тенденції примирення з Москвою. Зрештою, це не так вже й важливо. Факт той, що він останніми роками, й зокрема у кримському й донбаському питаннях, обстоював позицію, що на Кремль не можна тиснути. Треба провадити з ним діалог, знаходити точки дотику, інколи навіть йти на поступки.
Для Пофалли ці проросійські сентименти якщо й не чужі, то вже точно не визначальні в його modus operandi. Тому-то завсідникам «Петербурзького діалогу», звиклим до взаємних адорацій російських і німецьких учасників, виступ співголови видався, напевно, незвичайним, можливо, навіть жорстким. Він говорив про анексію Криму, яка суперечить міжнародному праву, нагадував про непорушність кордонів, записану в Гельсінській угоді 1975 року. Аби його промова не виглядала для російських гостей суцільною гіркою пігулкою, він підсолодив її кількома камінцями, кинутими в американський бік. Зокрема, Пофалла охарактеризував як «нерозумне» висловлювання президента США Барака Обами, який назвав Росію «реґіональною державою».
Росіяни, які приїхали на форум, прагнули, щоб нинішня зустріч стала початком потепління у відносинах між Москвою і Берліном. Прагнули прориву ізоляції. Вони вже наперед анонсували танення криги у взаєминах між країнами. Посол Росії в Німеччині Володимир Гринін вже встиг назвати «знаменною подією» відновлення «Петербурзького діалогу». «По суті, ми здійснюємо крок, покликаний допомогти відновленню наших двосторонніх відносин», — прокоментував Гринін журналістам своє сприйняття відновлення форуму.
Але що далі просувалася робота «Петербурзького діалогу», то очевиднішими ставали глибокі розбіжності між Росією і Німеччиною. Насамперед це стосувалося до українського питання.
Німецька сторона виступала за те, щоб щодо подій на сході України провести «дискусії без табу», як сказав Пофалла. Утім російські учасники, а передовсім співголова від РФ Віктор Зубков, чітко дали зрозуміти, що не бажають слухати моралізаторських настанов німецької сторони. Посол Гринін висловився проти використання форуму «як арени для самопоказу або проведення словесних і політичних баталій». А Віктор Зубков його доповнив: «Головне — зрозуміти партнера, не нав'язувати йому власну точку зору». Тобто: «панять і прастіть» — от чого сподівалися російські гості від німецьких господарів.
Така налаштованість російської делеґації просто шокувала німців. Як тут не згадати висловлювання колишнього голови Державної думи Росії Бориса Гризлова, яке стало крилатим: «Парламент — не місце для дискусій». Тож і в «Петербурзькому діалозі», за логікою росіян, не може бути відвертого діалогу.
В німецьких ЗМІ руба ставиться питання щодо доцільності існування цього німецько-російського форуму й витрачання на нього чималих коштів. Адже його створювали передовсім для сприяння діалогові громадянських суспільств. Тимчасом у РФ громадянського суспільства як не було, так і нема. А німецькі NGO відмовилися від участі у форумі, арґументуючи це не лише зовнішньою політикою Москви, а й нагінками на своїх колеґ у Росії.
23.10.2015