«Росіяни пристосовуються до химер свого президента, поки перерозподіл доходів від нафти дозволяє виплачувати пристойні зарплати і пенсії. Та річ у тім, що ці доходи зменшуються, і в такої людини при владі, як Путін, це, звісно, розпалює націоналістичне завзяття»
Недавно я був на острові Сахалін, що на крайньому сході Росії. Там ми перебуваємо на межі імперії, якою вона була збудована в ХІХ ст., на кшталт Сполучених Штатів. Американці просувалися на захід, тимчасом як росіяни рухалися на схід. Симетрія, яку свого часу зауважив Алексіс де Токвіль: близько 1850 р. він дійшов висновку, що дві континентальні імперії пануватимуть у світі, що й тривало між 1945 і 1990 рр., але не довше. Здається, росіяни поводилися з місцевими сибірськими племенами менш жорстоко, ніж північноамериканські поселенці з індіанцями в Сполучених Штатах.
Прибувши на Сахалін, що на північ від Японії, запитуєш себе, що визначає Росію: може, її географія? Але вона поєднує два континенти, Європу та Азію. Я поставив це запитання групі інженерів, які приїхали сюди, приваблені високими зарплатами, що їх запропонували місцеві компанії з видобутку нафти. Вони в один голос заявили, що на Сахаліні «добре», тут гарні умови життя, але що він дуже «далеко від дому». Від дому? Від Європи, довелося їм уточнити. Усі вони відкинули можливість закінчити своє життя на цьому далекому острові, а ще більше – бути тут похованими. На противагу американцям, які у будь-якому місці Сполучених Штатів почуваються, як вдома, росіяни завжди були поселенцями з недомовками, яких випихали в Азію силою: як засланців, в'язнів Гулагу чи з економічних причин. Хай би в якому місці євроазійського континенту вони перебували, росіяни бачать себе європейцями. Вся історія Росії може звестися до роздирання між Європою та рештою місць.
Коли Петро І у 1703 р. заснував Санкт-Петербург, вдавшись до послуг італійських архітекторів, він показав, що Росія є європейською потугою. Та водночас імперія простяглася на південь, до брам Індії, і на схід, до межі з Китаєм. Ця географічна віддаленість є також ідеологічною та духовною. Російська Православна Церква вважає себе Третім Римом: ані в Європі, ані в Азії, а деінде і десь вище. У ХІХ ст., в час, коли створювалися нації, так звані інтелектуали-слов'янофіли також поміщали Росію деінде, в якесь майже етнічне та метафізичне місце: Федір Достоєвський, який щороку літував у Баден-Бадені, а не на кримських пляжах, вважав, що Росія є нічим іншим, як християнською державою, покликаною врятувати світ. Що ж до комуністичної революції, то хоч вона й мала в собі багато німецьких впливів, проте усі її публічні – так само, як ідеологічні – вияви є слов'янофільськими та православними; Леніна забальзамували, як бальзамували православних святих. Але у православному чи комуністичному, а тепер путіністському вигляді помітно, що політична чи релігійна влада нав'язує народові слов'янофільство згори. Російський народ прагне жити нормально, як європейці, як це було видно в часи перебудови, завдяки Михайлові Горбачову та Борису Єльцину, переконаним європейцям.
Був час, ще перед режимом Володимира Путіна, коли Європейська Унія, так само, як Росія, серйозно задумувалася над питанням, чи стане колись Росія членом ЄУ, прийме її норми та її мирне бачення світу. Путін, слов'янофіл, веде свою країну в іншому напрямку. Він не погребував союзом з Православною Церквою, хоча навряд щоб це було через побожність. Що думає про це російський народ? Неясно, тому що вибори є дуже непрозорими, а медії під контролем. Скажімо, що росіяни пристосовуються до химер свого президента, поки перерозподіл доходів від нафти дозволяє виплачувати пристойні зарплати і пенсії. Та річ у тім, що ці доходи зменшуються, і в такої людини при владі, як Путін, це, звісно, розпалює націоналістичне завзяття; що біднішою ставатиме Росія, то небезпечнішим буде цей чоловік. Про це свідчить створення на наших очах військової бази в Сирії. Це нагадує нам намагання Хрущова у 1962 р. розмістити на Кубі ракети з ядерними боєголовками. В обох випадках російські керівники думали, що протистоять відповідальному американському президентові, Джонові Кеннеді, а потім Бараку Обамі. Кеннеді зреагував, Обама – невідомо.
Коротко кажучи, не треба плутати Росію з Путіним: Путін піде, народ залишиться, з його європейськими прагненнями під цим тонким шаром слов'янофільського лаку. Може, мої співрозмовники на Сахаліні перебувають за 8 тис. км від нинішніх кордонів Європейської Унії, та незважаючи ні на що вони є нашими безпосередніми сусідами, і їхні прагнення є такими, як наші: нормальні стосунки в нормальному світі.
Guy Sorman
¿Son los rusos como nosotros?
ABC, 30.09.2015
Зреферувала Галина Грабовська
07.10.2015