Вчора 50 років тому

 

Музичні критики обожнюють визначати віхи, наріжні камені, переломи епох та народження нових музичних стилів. Імовірно тому ця, одна із найулюбленіших бітлівських пісень, привернула до себе таку велику увагу, якої не заслужили, можливо, більш видатні пісні Бітлз. Важко повірити, здається це було лише вчора, але цьому «Вчора» цими днями виповнилося півстоліття. 

 

Немає сенсу сперечатись із критиками, котрі стверджують, що «Yesterday» — це переломний момент в історії рок-н-ролу, коли афро-американські корені у ньому витісняються яскравими елементами класичної європейської музики. Бітлз першими започаткували цю моду, а ще для них це стало початком немислимих до того часу студійних експериментів. У грудні того ж 1965 року Роллінґ Стоунз ніби як оперативну відповідь на «Yesterday» випускають класично-барокову пісню «As Tears Go By». Наступними піснями Пола МакКартні з використанням домінуючих елементів класики стали «Eleanor Rigby» (1966) і «She’s Leaving Home» (1967), але ці дві речі занадто переобтяжені «класичною» стилістикою (як, до речі, і «As Tears Go By»), критики їх навіть порівнювали з піснями Шуберта і Шумана. Така оцінка для Бітлз радше приниження, аніж похвала. А «Yesterday» не схожа ані на Шуберта, ані на що інше у світі, і тому геніальна. Захоплення класикою в поп- і рок-музиці у Бітлз та інших груп шістдесятих років тривало недовго, і потім ми бачимо лише невеличкі штришки цієї «класики» в Бітлів на зразок соло на клавесині в «In My Life», придумане Джорджем Мартіном.           

 

За опитуванням радіо БІ-БІ-СІ «Yesterday» була визнана найкращою піснею 20-го сторіччя, хоча в Англії її випустили синглом лише у 1976 році, і вона ніколи не досягала першого місця у британському Топ-40. Вважають, що Пол навіть подумував про те, чи варто цю пісню взагалі випускати, і вона ніби застрибнула в останній вагон альбому «Help», який вийшов у світ 6 серпня 1965 року, Бітли поставили її передостанньою, надавши цим їй найменшої ваги, до речі, завершивши альбом, аби його кінець не звучав занадто слабо, рокенрольним кавером Ларрі Вільямса «Dizzy Miss Lizzy». Однак, як каже Святе Письмо, «камінь, що його будівничі відкинули, наріжним став каменем», справедливість з часом восторжествувала, і за даними «Книги рекордів Гіннесса», протягом лише наступних декілька років на цю пісню було створено найбільшу у світі кількість кавер-версій — близько 3000.

 

Шанувальники Бітлз добре знають історію написання цієї пісні про “Яєшню”, як її розповідав Пол МакКартні, про те, як він вагався, чи її варто записувати взагалі, як усіх питав, демонструючи пісню, чи не нагадує вона їм щось знайоме і т. п., але немає сенсу тут переповідати всі ці перипетії, бо у 2013 році автор світового шедевру заявив, нібито з часом зрозумів, що цю пісню він присвятив своїй матері.

 

 

Пол МакКартні написав цю річ самостійно і був єдиним бітлом, який у ній грає. Вперше з’явився запис Бітлз без решти учасників групи і саме тут було зроблено перший крок до більш самостійної творчості музикантів. Якщо досі Леннон і МакКартні разом писали пісні Бітлз, то від 1965 року здебільшого автором був один із них, хоча дует і надалі продовжував підписувати свої твори як Леннон/МакКартні.

 

Пісня написана у розмірі 4/4, темп 96-97 bpm, її тривалість у різних канонічних варіантах від 2:03 до 2:06 хв. У першому куплеті звучить лише супровід акустичної гітари, а у другому вступає струнний квартет (дві скрипки, альт і віолончель). Основна тональність пісні — фа-мажор, причому, МакКартні настроїв гітару на тон нижче і тому брав цей акорд як соль-мажор. Вочевидь для Пола тональність фа була дуже важливою, але грати пісню у фа трохи незручно — треба було брати найважче для притискання баре на першому ладі, і тому Пол пішов легшим шляхом: перестроїв гітару на тон нижче — соковитість звучання струн була дещо втрачена, але акорд соль-мажор з відкритими струнами брати одне задоволення, зручно брати у цій позиції і всі наступні акорди, де мало притиснутих і багато відкритих струн. Чому Пол не заспівав цю пісню у соль-мажорі — загадка, адже його голос має такий діапазон, що, можливо у соль-мажорі він зазвучав би ще чарівніше, але як сталося, так сталося. Вступний акорд соль з першою і другою струною, притиснутими на третьому ладі і третьою і четвертою відкритими звучить скрегочучи, дуже по-фолковому, як щось надзвичайно древнє, кельтське, і це завдяки тому, що в чотирьох струнах звучать лише дві ноти — соль і ре, цей акорд у Пола своєю примітивною фолковістю і архаїчністю ніби скрегоче по душі, але лише до того часу, коли вступає вокал.   

 

А коли після слова suddenly так само suddenly, тобто несподівано, раптово, як ніжний промінь світла, якого ніхто не очікував в суворому і вузькому архаїчному просторі, накресленому фолковою гітарою, з’являється струнний квартет з гармонією мі-мінор септ, в одну мить усвідомлюєш еволюцію людства від примітивізму до найвищих почуттів. Уся еволюція людства, його культури і почуттів лише у декількох тактах геніальної пісні!

 

Кульмінацією пісні, точніше декількома кульмінаціями її, на думку авторів цієї статті, є власне цей самий акорд мі-мінор септ, який є другим за чергою у заспіві і першим у приспіві. У першому куплеті, коли ще струнні не вступили, сама гітара (бо архаїчна) ще не здатна створити тієї чарівності, яку потім створює витончена гармонія струнних. Цей оргазм у статевому акті, який триває 2 хвилини і 3 секунди, повторюється 6 разів. Другим за кульмінаційністю у пісні є момент, коли у приспіві звучать дві поспіль дисонансні гармонії плюс третіх акордів.    

 

Синґл 1965 року (США)

 

Yesterday належить до пісень одвічних, глибоких і величних, тих, які «співала нам мати». Це насправді колискова, яка заколисує нас і змушує на мить повірити в ілюзію, що «все буде добре» у світі, де народжуються такі пісні. Якщо б якийсь інопланетянин не знаючи, що насправді коїться на Землі, послухав би Yesterday, він би дійшов висновку, що наша планета — ідеальний рай в усьому Всесвіті, рай невимовно гарний, світлий, щасливий, що тут торжествує апофеоз любові, гармонії, спокою і насолоди. МакКартні виявився власне тим вар’ятом, котрому вдалося своїм шедевром «навіяти людству сон золотий».  

 

Пісня має абсолютно домінуючий мажор, вона мажорна, хоча дехто з музичних критиків шукав тут прихований мінор. Мінорні гармонії, усі септові, тут присутні, але домінантність мажору незаперечна. Якщо й відчуваємо у цій пісні якийсь легенький сум, то він виступає лише як тло, на якому радість виграває ще більш яскравими барвами. Якщо ми порівняємо Yesterday з подібними світовими шедеврами поп- і рок-музики, то, наприклад, теж мажорна і теж «колисково»-лірична «Love Me Tender» Елвіса Преслі виглядає, як «гранчастий стакан і плавлений сирок», як груба «сірякова і домоткана правда», порівняно з божественно-витонченим шедевром Пола. Навіть всі решта пізніші пісні такого штибу самого МакКартні начисто програють Yesterday, наприклад, штучно-награні і занадто солодкуваті «Warm And Beautiful» чи «The Long And Winding Road».

 

Говорячи доволі розлого про Yesterday не можна оминути й її тексту. А він, як і більшість текстів Бітлз, є «про ніщо, або ні про що», такі собі замальовки простих епізодів життя. Вчора я щось зробив не те, можливо сказав їй якесь «криве» слово, воно несподівано вирвалося, а тепер я не знаю куди сховатися, або — я не хочу зіпсувати вечірки, показувати свого розчарування і тому я йду геть, або — як я міг танцювати з іншою, коли вона стояла там, або — вчора я зустрів її, вона сказала, що тебе кохає, і я думаю, ти будеш цим задоволений. До речі, слово yesterday трапляється ще у двох піснях Бітлз — «She Loves You» і «Fixing A Hole». Деколи тексти у рок-музиці є значущими, а деколи вони виконують лише роль тла, на якому створюється геніальна музика. Коли того ж 1965 року вийшла кавер-версія Yesterday у виконанні симфонічного оркестру, багато шанувальників музики Бітлз зрозуміли, що і текст пісні, і навіть вокал Пола є все ж другорядними, а найголовніше — те неймовірно геніальне, яке у різних обробках не лише не втрачає самого себе, але й деколи загоряється і блищить новими гранями, яких немає в самому оригіналі.     

 

Синґл 1976 року (прем'єра в Великобританії)

 

Запис найзнаменитішої у світі пісні пройшов досить швидко, 14 червня 1965 року Пол записав два дублі під гітару і другий варіант було вибрано як найкращий. 17 червня відбувся запис струнного квартету, після чого професійні музиканти дилетантові МакКартні заявили, що не може бути такої «неквадратної» побудови музичного твору (семитактовий період композиції) і що музику так не пишуть. Ось імена учасників цього квартету: Кеннет Ессекс, Франсіско Габарро, Тоні Гілберт і Сідні Сакс. Чи згадав би сьогодні хтось ці імена, якщо б вони не були пов’язані із записом шедевру Пола МакКартні?

 

Два елементи пісні — акустична гітара і струнний квартет зміксовані цілком окремо на окремі стерео-канали, а вокал розділено наполовину між ними. Вокал Пола записано майже повністю одним треком, за винятком короткої ділянки дабл-треку для підсилення високих нот наприкінці першого бріджу. Навіть без звичних електрогітар та барабанів, все ще застосовуються деякі стандартні прийоми; винахідливий багатошаровий ефект приховування смичкових до другого куплету і манери виконання, коли квартет ту ж саму секвенцію грає щоразу по-іншому.

 

Кажуть, що найгеніальніші шедеври пишуть дилетанти. Це доводить «Yesterday» Пола МакКартні. Поціновувачі статистики підрахували: якщо би пісню «Yesterday» з моменту її виходу крутила лише одна у світі радіостанція, її звучання в ефірі до нашого часу не припинялося б ні на секунду. Не виключено, що ця пісня звучатиме у нашому світі до самого його кінця.     

 

 

 

18.09.2015