Сирійська гра Путіна

Обамів вакуум помагає Росії повністю перекреслити 70 років американської близькосхідної політики

Сімдесят років американські президенти від обох партій намагалися блокувати російський вплив на Близькому Сході. Гаррі Трумен змусив Червону армію піти з Північного Ірану в 1946-му. Річард Ніксон підняв ядерну тривогу, щоб стримати Москву від дооснащення її арабських клієнтів під час війни Йом-Кіпур у 1973-му. Навіть Джиммі Картер погрожував військовою силою, щоб захистити Перську затоку після радянської інвазії в Афганістан 1979 року.

Це, отже, щось говорить про чинні стратегічні пріоритети американської адміністрації, що має труднощі з відповіддю на рішення Володимира Путіна послати в Сирію бойову авіацію на підтримку хиткого режиму Башара Асада. США мають виступити проти — чи приєднатися?

Минулого місяця ізраїльський веб-сайт Ynet повідомив, що Кремль планує розгорнути бойову авіацію в Сирії, щоб помогти режиму Асада. Росіяни також посилають «експедиційні війська» «радників, інструкторів, логістичного та технічного персоналу, екіпажів підрозділу повітряного захисту і пілотів, що експлуатуватимуть цю авіацію». Це розгортання тепер у стадії реалізації.

Рішення втрутитися, здається, було ухвалено під час минуломісячного візиту до Москви Кезема Сулеймані, іранського генерала, який очолює Аль-Кудс. Генерал, що озброїв антиамериканське шиїтське ополчення в Іраку, тепер координує зусилля Тегерана врятувати Асада. Іранська ядерна угода скасовує міжнародні санкції проти Сулеймані й Аль-Кудс.

То що має зробити адміністрація Обами? Минулого тижня держсекретар Джон Керрі попередив російського міністра закордонних справ Сергія Лаврова, що російське втручання буде «подальшою ескалацією конфлікту» і «призведе до великих людських втрат» — так, ніби права людини є провідною зіркою зовнішньої політики Кремля. Так само оцінив і Обама, кажучи в п'ятницю, що російське втручання «приречене на невдачу» і що Москва «опинилася перед необхідністю ставати трохи розумнішою».

Обама кидав подібні «ай-я-яй»-зауваги про Путіна після вторгнення в Україну, які навряд чи відбили росіянам смак до закордонних авантюр. Але це не означає, що адміністрація поставила хрест на росіянах.

«Варіанти полягають у тому, щоб спробувати або протистояти Росії в Сирії, або, як дехто в Білому домі обстоює, співпрацювати там з Росією в боротьбі проти Ісламської держави», — повідомив в Bloomberg Джош Роджін минулого тижня. Вони, певно, вважають, що, приймаючи російську інтервенцію як доконаний факт у боротьбі проти спільного ворога, Сполучені Штати мають шанс перетворити лимон на лимонад.

Оце тепер буде видовище: американських пілотів F-18 вестимуть російські МіГи, щоб помогти закривавленому диктатору лишитися при владі. Все це так само неправдоподібно, як і те, що цей президент зробить крок, який містить у собі бодай якийсь ризик протистояння Росії чи ризик зіритувати іранців акурат після ядерного угоди. Вислідом, найімовірніше, буде наступна з черги політична абдикація: ще кілька проповідей про те, що Росія є на неправильному боці історії, та, можливо, кілька додаткових економічних санкцій.

Російське втручання не знищить Ісламську державу. Але може врятувати режим Асада, даючи Москві нову сферу впливу на Близькому Сході. Це також підкріпить урок — для Путіна та інших диктаторів, — що США за Обами є тютею і саме час перебирати їх, Штатів, перспективи.

Для США втручання Росії — ще один стратегічний розгром, якого можна було уникнути, якби Вашинґтон втрутився кілька років тому, коли Ісламської держави не існувало і в нас ще були надійні помірковані союзники в країні. Якби антиінтервентське крило Республіканської партії пішло за Джоном Маккейном та Ліндсі Гремом, щоб рішуче діяти на початку повстання, не було б тепер проблем зі сирійськими біженцями, що затопили Європу.

Нині найкращий варіант для США мав би полягати у співпраці з Туреччиною, Ізраїлем та Йорданією, щоб встановити безполітні зони вздовж їхніх відповідних кордонів з Сирією, поряд з визначеними захищеними гуманітарними зонами для цивільного населення. Зразком є операція Provide Comfort, яка встановила зону безпеки для курдів після війни в Перській затоці 1991 року і створила ґрунт для стабільного іракського анклаву, який є тепер нашим союзником проти Ісламської держави.

Російські пілоти не будуть надто ризикувати, конфронтуючи проти переважаючої американської військової потуги і технологій. Безпольотна зона також надала б зуби обіцянці Обами далі опонувати реґіональній поведінці Ірану. Ще краще було б для адміністрації нарешті серйозно поставитися до належного озброєння та навчання життєздатних сил сирійської опозиції, а не лиш підтримувати її на ладан дихання.

Однак є шанс для наступного американського президента вивчити уроки Сирії, а саме: що бездіяльність має наслідки і що слабкість провокує. Доти не чекайте жодного перепочинку від путінської гри силою — у Сирії, в Україні або ще десь, де його амбіції можуть проявитися завдяки слабкості Барака Обами.