Тим, хто управляє грошима інших людей, бракує «турботливої пильності», з якою вони би ставилися до власної готівки
1720 рік, сатирична гравюра Вільяма Хогарта, яка зображує «Бульбашку» Південних морів – фінансовий скандал, в який були уплутані Ост-Індська компанія та Англійський банк.
У 1776 році Адам Сміт попередив про небезпеки обмеженої відповідальності. Директори компаній «управляли грошима інших людей». Від них не можна було сподіватись, що вони стерегтимуть їх з «турботливою пильністю», з якою вони би ставилися до власної готівки. «Недбалість і марнотратність, – робив висновок Сміт, – завжди мусять взяти гору».
«Бульбашка» Південних морів та інші скандали початку ХVIII ст. забезпечили підґрунтя для Смітових спостережень. Впродовж наступних 150 років на корпоративну організацію дивилися з великою підозрою. Та величезні потреби в капіталі для залізниць вимостили шлях для поширення моделі обмеженої відповідальності, яка обмежувала втрати акціонерів, коли їхні компанії не могли сплачувати свої борги.
Проте пайова участь (яка не пропонує такого захисту) залишалася нормою у фінансовій сфері. Банкрутство у 1866 р. «Оверенд, Герні і Ко», епохальний британський банківський колапс ХІХ ст., стався буквально через рік після його реєстрації як корпорації. Коли у 1890 р. «Брати Барінги» опинились перед загрозою банкрутства, Англійський банк координував його порятунок, але пайовики були розорені.
Луїс Брандейс, прогресивний юрист, який став видатним суддею Верховного суду США, позичив собі Смітові «гроші інших людей» як назву для своєї нищівної критики американського фінансового сектору на початку ХХ ст. Брандейс тривожився через перемішування промисловості і фінансів, яке було характерним для американського «позолоченого віку». Воно дозволило Джі Пі Моргану та Ендрю Карнегі, Генрі Клею Фріку та Джону Рокфеллеру створити самопідсилюючий цикл економічної та політичної влади. Ця влада, наголошував Брандейс, була отримана разом із заощадженнями американського народу.
Прогресивний соціальний рух, який вели Брандейс та критично налаштовані журналісти – «розгрібачі бруду», як от Іда Тарбелл та Ептон Сінклер, – добився певного успіху у розкритті перегинів капіталізму. Великі промисловці міжвоєнного періоду, як от Альфред Слоун і Генрі Форд, ставилися до фінансів із презирством.
Сміт був не єдиний, хто попереджав, що ті, хто ризикують грошима інших людей, не ставитимуться до них з такою самою обачністю, як до власних: «Коли я говорю про великий фінансовий капітал як про шкідливий фактор в останні роки, я говорю про меншість, що включає той тип людей, які спекулюють грошима інших людей».
Це говорив президент Франклін Рузвельт у 1936 р. Обвал Волл-стріт та впровадження правового регулювання цінних паперів ввели нову дисципліну фінансів та їх відносин з бізнесом. Це діяло 50 років. Але коли «Барінги» знову потерпіли крах у 1995 р., організація стала акціонерною компанією з обмеженою відповідальністю. Численні директори, які наглядали за «неконтрольованим біржовим маклером» Ніком Лісоном, уціліли після банкрутства; їхній бізнес – ні.
«Барінги» перетворилися на публічне акціонерне товариство в ході квапливої реєстрації корпорацій, яка була характерною для фінансового сектора в 1980-х і 1990-х роках. Пайова участь була нормою у біржовому маклерстві, підтриманні котування цінних паперів на організованому ринку та інвестиційно-банківській діяльності; компанії взаємного кредитування зазвичай надавали позички для домашніх покупок і страхування. Більшість зараз вибрала обмежену відповідальність і реєстрацію на фондовій біржі. Банк «Lehman Brothers» був одним із перших, хто став публічним акціонерним товариством, – і так само скоро, у 1984 р., він опиниться в передсмертному стані.
Приводом для перетворення у більшості випадків була потреба у ширшому доступі до капіталу; ефект був таким, що добре ім’я компанії могло бути монетизоване з вигодою для тих, хто був достатньо удачливим, щоб бути в той момент поблизу. Не настільки цінним наслідком було те, що люди на нижчих щаблях у цих організаціях, позбавлені винагороди за партнерство, отримували в якості бонусів частку прибутку, яка колись виплачувалася партнерам.
Новий «позолочений вік» розпочався. Мантра про «акціонерну вартість» відродила зв'язок між фінансами та бізнесом, якого боявся Сміт і який засуджував Брандейс, і знову ігнорується складне, але критичне розрізнення між грошима інших людей і своїми власними. Підготований ґрунт для того, аби недбалість і марнотратство знову взяли гору.
John Kay
Boom, bust and broken trust mark the ages of finance
Financial Times, 8.09.2015
Зреферувала Галина Грабовська
11.09.2015