В Івано-Франківську завершилася VI сесія Патріаршого Собору Української Греко-Католицької Церкви. Понад 200 делеґатів з 57 країн світу обговорювали тему «Жива парафія — місце зустрічі з живим Христом» — таким було головне гасло Собору, яке стало стрижнем усіх пленарних засідань та неформальних зустрічей. Це переросло у десятки резолюцій, що мають шанс стати церковними законами після голосування Синоду Єпископів, який почався одразу після Собору і теж в Івано-Франківську.
Глава УГКЦ Блаженніший Святослав Шевчук
З перших хвилин Патріаршого Собору Глава УГКЦ Блаженніший Святослав Шевчук налаштував учасників на відвертість. Він застеріг від формалізму з досвіду минулих сесій Собору, коли було видано чимало звітів, рекомендацій, але багато з яких до сьогодні припадають пилом у шухлядах.
«Первинною клітиною нашої Церкви має бути парафія. Де би наша Церква не існувала — чи в Латинській Америці, чи Північній Америці, чи Західній Європі, чи Східній, чи на Далекому Сході, — вона завжди має гуртувати людей у ті базові клітини церковного життя, якими є наші парафіяльні спільноти», — апелював Патріарх до делеґатів. Він навів приклад юної вірянки з Калуша, яка написала йому листа, в якому висловила сумнів, чи є її парафія живою. Це стало поштовхом до ухвалення стратегії розвитку Церкви до 2020 року.
Блаженніший Святослав попередив, що жодних заготовлених рішень Собору не існує. Він висловив сподівання, що успішні історії життя парафій з усього світу мають згодом лягти в церковні закони: «Головне, щоб той Собор не лишився на папері. Кожен делеґат має бути апостолом, післанцем, щоб донести до своєї парафії дух цього Собору».
Як добрий приклад живої парафії подали досвід громади храму Святого Іллі в Торонто (Канада). У ній англомовна парафія користується традицією київського християнства, бо навіть маленькі діти там знають, як співати Утреню.
Попри те в лоні УГКЦ існує чимало ледь животіючих громад. Там вмерли утрені та вечірні, якість проповідей надзвичайно низька. Священики, буває, моралізують і засуджують у своїх промовах, чим відштовхують мирян й перешкоджають їх відкритості у спілкуванні з душпастирем.
Певну перевагу мають маленькі парафії, зокрема в Центральній Україні, у яких немає жодного парафіянина, який би не відчував себе діяльним у своїй парафії. «Такі люди готові ділитися своєю вірою», — певен Глава УГКЦ. Також існують великі парафії, де є багато «анонімних християн», які моляться, але не відчувають себе членами парафіяльних спільнот.
Учасники Собору наголошували на єднанні у Церкві та серед усього українського народу. «Самозакоханість, самодостатність, гнів і брак прощення — головні перепони до єдності», — вважає доктор богослов'я Оттавського університету Андрея Шептицького о. Петро Галадза (Канада). Він наголосив, що УГКЦ — це не просто частина або периферія Вселенської Церкви, а сама Вселенська Церква, яка має нести дух сопричастя та єдність незалежно від країн та континентів. «Уявіть собі, якби в нас були африканські священики з африканськими родинами. Як би ми тоді усвідомлювали питання єдності? Це вже важча справа. А те, що ми не можемо об'єднати людей одного народу, одного походження, на Страшному суді Христос буде дуже лютий на нас», — апелював до залу доктор Галадза.
У Соборі взяла участь делеґація Української Автокефальної Православної Церкви Полтавсько-Харківської єпархії, яку священики і миряни відрядили з побажанням Євхаристійного сопричастя й адміністративної єдності з УГКЦ.
«Церква, особливо православна, вийшла із Радянського Союзу, обтяжена низкою обмежень. Заборонялося проповідувати, навчати дітей, заборонялося займатися благочинною діяльністю. Всьому цьому доводиться вчитися тепер. Саме це формує дуже позитивну динаміку навчання. Зрозуміла річ, що у діаспорі є інші проблеми, але в той же час для українців, які живуть у цілому світі, зміна поколінь і відхід старшого покоління, що несло у собі галицьку традицію кінця XIX — початку XX століть, складає той важкий етап, який потрібно перейти. Перейти, оволодіваючи новою наукою проповіді, новою культурою місії XXI століття. Саме тому цей виклик об'єднує всіх нас, православних, греко-католиків», — поділився думками Архиєпископ Харківський і Полтавський УАПЦ Ігор Ісіченко.
Івано-Франківський Собор на якийсь час став серцем України. Туди з'їхались лідери єпархій і з українського сходу. Так, Владика Степан Меньок, екзарх Донецький, привіз переживання й тривоги вірян Донеччини. Основою у донецьких парафіях є представники старшого покоління та їхні нащадки, яким за радянських часів після політичного ув'язнення не дозволяли повертатися додому, в Західну Україну. Пізніше почало долучатися багато місцевих. «Коли я їхав туди, то мав побоювання, що це прокомуністичний край. Але там є багато дуже добрих і відкритих до Слова Божого людей», — сказав екзарх.
Нині УГКЦ на Донбасі з великими труднощами здійснює своє служіння. «Вважаю, що, можливо, Господь Бог послав таку маленьку пробу для нашої Церкви… І, мабуть, така проба і потрібна, бо навіть Церква мусить виробити якусь стратегію, як виживати навіть у воєнний час», — зазначив владика Степан.
Географія Патріаршого Собору справді вражає. Уродженець Івано-Франківщини, а нині священик у російському Владивостоці, о. Василь Мельникович не приховував своїх емоцій, прибувши на свою історичну батьківщину зі справді холодних до нас країв.
«Я дуже багато скористав зі свідчень інших людей. Коли ми дивилися фільм "Жива парафія", то я, зізнаюся, заплакав. Хочу, щоб у Росії теж були такі церкви, щоб ми мали такі спільноти, як в Бразилії, Канаді, Італії, де люди почуваються спокійно», — не втрачає оптимізму о. Василь.
Тема війни, що виявляється у капеланському служінні, теж не обминула дискусій Собору. Капелани в Україні сьогодні не захищені законодавством, як це є в інших державах. Це є найвищим виявом душпастирства, коли священик сам ризикує життям, допомагаючи пастві.
Голова Центру військового капеланства Львівської Архиєпархії УГКЦ та настоятель Гарнізонного храму свв. апп. Петра і Павла о. Степан Сус особисто взяв участь у роботі тематичних груп.
«Головним завданням та місією Центру військового капеланства є поширення правди християнської віри у середовищі військовослужбовців, членів їхніх родин. Девіз капеланства — "Завжди поруч".
У військовому середовищі є люди, які належать до різних конфесій, а також невіруючі, і ми, як військові капелани, стараємося шанувати їхні релігійні переконання, шанувати їхнє право на свободу вибору. Наше завдання — просто бути присутніми в армії. Звісно, ми більше працюємо з тими, хто є віруючими, які ходять до церкви, моляться, сповідаються, які мають певні духовні потреби. Часто розмовляємо з військовими на різні актуальні теми, говоримо про їхні особисті чи загальні проблеми. Тобто вони хочуть спілкуватися із священиком як людиною, якій довіряють», — пояснив о. Сус.
Справжньою кульмінацією Івано-Франківського собору УГКЦ стало відкриття та посвячення пам'ятника митрополиту Андрею Шептицькому 27 серпня. Подія покликала тисячі краян, які незважаючи на збій у графіку роботи учасників Собору, терпляче чекали на масову процесію делеґатів на чолі з Блаженніший Святославом. Громаду, безумовно, цікавить не тільки увічнення пам'яті праведного Митрополита у бронзі, а й довгоочікувана його беатифікація.
«Процес беатифікації є канонічним процесом. Щойно закінчився історичний етап, який полягав у вивченні архівів. Ми мусимо довести святість людини на основі фактів. Це тривало майже 50 років, тому що за часів Радянського Союзу велика частина документів була недоступною. Крім того, була велика частина закидів, ідеологічних та інших, на кожен з яких треба було дати арґументовану, документальну наукову відповідь. Спростувати і довести, що це абсолютно голослівні звинувачення, а ми справді маємо справу зі святою людиною. Богу дякувати, що цей процес вже закінчився. Святійший Отець окремим декретом проголосив геройські чесноти митрополита Шептицького. Відтепер він має титул Праведного. Зараз необхідно дослідити чудесне уздоровлення, яке зафіксоване і відбулося за молитвами митрополита. Воно сталося у США. Тільки після цього буде завершено процес беатифікації та проголошення митрополита блаженним», — роз'яснив Глава УГКЦ.
Третій, останній, день VI Патріаршого Собору завершився ухваленням численних резолюцій. Більшість з них має вузькоцерковний, канонічний характер. Однак є і чимало рішень, які здатні вплинути на суспільне життя. Зокрема, Собор звернувся до Папи Римського з проханням про зміни та уніфікацію церковного календаря. Щодо будівель храмів, то планується тісніше співпрацювати з фахівцями зі сакрального мистецтва та архітектури, щоб дотримуватися архітектурних норм та канонів оздоблення храмів. Для священиків підвищено планку вимог: виявляти більше старанності та уважності у звершенні богослужінь, ретельніше тлумачити Боже Слово, бути прикладом служіння і власного життя для парафії. Церква планує активніше застосовувати соціальні медії для молитви, комунікації та євангелізації тощо.
Собор також ухвалив три листи-звернення: до Папи Римського Франціска, до українського народу та до Президента України.
«Коли п'ять років тому наша Церква започаткувала душпастирську програму "Жива парафія — місце зустрічі із живим Христом", ми не могли передбачити, що цим місцем зустрічі з живим Христом стануть не тільки наші парафіяльні спільноти, але й стане Майдан в Києві, де в 2013–2014 році мала місце Революція гідності, а сьогодні таким місцем зустрічі з Христом стають для нашого народу фронтові окопи на сході нашої Батьківщини, табори вимушено переселених осіб, військові шпиталі, домівки родин, де сумують за загиблими на фронті батьками, синами, братами», — йдеться у зверненні до Святійшого Отця.
Президентові Петру Порошенку цьогорічний Патріарший Собор у формі побажання нагадав про доконечність виконання завдань, які збігаються з прагненнями суспільства.
«Діючи на подолання наших національних гріхів, часто успадкованих від атеїстичного режиму, сподіваємося й на Ваш внесок. У Ваших силах спинити як розкрадання України, так й імітацію боротьби з цим лихом. Бажаємо Вам увійти в історію України Переможцем і зовнішньої аґресії, і внутрішньої корупції. Зі свого боку запевняємо в повному духовному і молитовному супроводі кожного кроку до Перемоги», — зазначено в листі-зверненні VI сесії Патріаршого Собору до українського президента.
А українському народові учасники Собору побажали віри та надії, бо «якою непроглядно темною не виглядала б ніч, світанок неминучий».
29.08.2015