Рік тому, 23 серпня 1939 року підписаний в Москві радянсько-німецький договір про ненапад. Цей договір є одним з найважливіших документів в історії міжнародних відносин нашої епохи, бо він ознаменував різкий перелом в розвитку радянсько-німецьких відносин і став "поворотним пунктом в історії Європи, та й не тільки Європи" (Молотов).
Підписанням договору був покладений край ворожнечі між Німеччиною і СРСР, ворожнечі, яка штучно розпалювалась провокаторами війни, що загнали в тупик дружбу між СРСР і Німеччиною.
Підписуючи договір, обидві сторони виходили з того положення, що ворожнеча між обома державами, як це показала історія, ніколи не давала користі ні німецькому народові, ні народам СРСР. Різниця політичних систем та ідеології не могла і не повинна була служити непереборною перешкодою до встановлення мирних і справді добросусідських відносин між обома державами.
Позиція Радянського Союзу визначалась його незмінно принципіальною і послідовною політикою за мир, політикою, яка з цілковитою ясністю була сформульована товаришем Сталіним у звітній доповіді на XVIII з'їзді партії.
"Ми стоїмо за мир і зміцнення ділових зв'язків з усіма країнами, стоїмо і будемо стояти на цій позиції, оскільки ці країни держатимуться таких же відносин з Радянським Союзом, оскільки вони не спробують порушити інтереси нашої країни".
Встановлення дружніх, добросусідських відносин з Німеччиною відповідало і відповідає корінним державним інтересам СРСР. Тому Радянський Союз пішов назустріч Німеччині, яка запропонувала почати переговори про укладення пакту про ненапад.
Політика Німеччини визначалася в даному разі так само її корінними державними інтересами, базувалась на тверезому враховуванні величезної питомої ваги СРСР в міжнародному житті, впливу СРСР на весь міжнародний розвиток.
Величезне історичне значення радянсько-німецького пакту, нерозривно зв'язане з загальним міжнародним розвитком, особливо виразно виділяється на фоні найважливіших подій, які сталися за минулий рік. Радянсько-німецький пакт був підписаний в момент, коли над Європою нависли грозові хмари імперіалістичної війни, що задовго і поступово підготовлялась в дипломатичних канцеляріях Лондона і Парижа. Дальший розвиток подій цілком підтвердив той факт, що провокатори війни робили головну ставку на розпалювання ворожнечі між Німеччиною і СРСР, на провокацію збройного конфлікту між цими найбільшими державами Європи. Наявність таких планів підтвердив і зміст цілого ряду дипломатичних документів, що згодом стали, проти волі їх авторів, загальновідомими.
Саме цій меті — провокації збройного конфлікту між СРСР і Німеччиною — служила горезвісна політика "невтручання" англо-французької дипломатії, вся мюнхенська політика, в основі якої лежало намагання нацькувати Німеччину на Радянський Союз. Цій же меті служила і політика втягнення СРСР в англо-французський блок, яка прийшла на зміну мюнхенській. В основі цієї політики лежало намагання нацькувати СРСР проти Німеччини, створивши проти Німеччини "східний фронт" в особі СРСР, щоб воювати проти Німеччини руками СРСР.
Плани провокаторів війни були розгадані. Товариш Сталін, виступаючи на XVIII з'їзді партії, дав убивчу характеристику так званій політиці невтручання, яка була складовою частиною підготовки імперіалістичної війни в Європі. Цю імперіалістичну війну англо-французські імперіалісти хотіли нав'язати Радянському Союзові. Товариш Сталін закликав радянську країну до пильності, він закликав "додержувати обережності і не давати втягнути в конфлікти нашу країну провокаторам війни, які звикли загрібати жар чужими руками". Лицемірна, двоїста гра англо-французського блоку була повністю викрита в ході переговорів між Англією і Францією, з одного боку, і СРСР — з другого. Ці переговори зазнали невдачі, бо СРСР прагнув до здійснення своїх державних завдань в районах західних кордонів нашої країни і до зміцнення миру, а англо-французська дипломатія — до ігнорування цих завдань СРСР, до організації війни і втягнення в неї Радянського Союзу.
Маневри англо-французьких імперіалістів зазнали краху зазнали краху і в Москві, і в Берліні. Вже господарські переговори, які почалися влітку 1939 року між Німеччиною і СРСР і які закінчилися укладенням 19 серпня 1939 року торгово-кредитної угоди, показали, що в наявності всі можливості для мирного і взаємно-вигідного економічного співробітництва.
Після укладення радянсько-німецької торгово-кредитної угоди постало безпосередньо питання про поліпшення політичних відносин між Німеччиною і СРСР.
Для переговорів у Москву прибув німецький міністр закордонних справ фон-Ріббентроп, і 23 серпня був підписаний договір про ненапад між Німеччиною і СРСР.
Повідомлення про підписання радянсько-німецького пакту було зустрінуто з найжвавішим задоволенням як народами СРСР, так і німецьким народом. Вони справедливо оцінили цей історичний документ, що заклав основу для дружби між народами Німеччини і СРСР, як перемогу політики, спрямованої проти розпалювання війни.
І дійсно, той факт, що дві найбільші держави Європи договорились про мир і виключили можливість воєнного конфлікту між ними, уже сам по собі обмежив сферу дії англо-французьких організаторів війни, звузив плацдарм другої імперіалістичної війни, яка незабаром вибухла. В результаті підписання радянсько-німецького пакту весь схід Європи був виведений спід загрози перетворення в театр воєнних дій. Нема ніякого сумніву і в тому, що зміцнення миру на сході Європи сприяло у величезній мірі і збереженню миру на Балканах.
Однак, зміцнення миру на сході Європи, звуження можливого плацдарму війни найменше входило в розрахунки тих, хто підготовляв цю війну, хто розраховував втягти в неї якнайбільше держав, хто досі не залишив надій на дальше розширення війни, на перетворення її у всесвітню. Тому імперіалістична преса Англії, Франції і США зустріла укладення радянсько-німецького пакту в штики, зчинила злобне виття, розгорнула несамовиту наклепницьку кампанію проти СРСР.
Звістка про радянсько-німецький пакт прозвучала, як остання пересторога організаторам і натхненникам імперіалістичної війни. Ця пересторога, однак, не мала впливу. Війна почалась. Першою жертвою її стала наскрізь прогнила Польська держава, що кинулася у воєнну авантюру в надії на горезвісні "гарантії" Лондона і Парижа.
Панська Польща не витримала удару і розсипалась, розвалилась як картковий домик, не діждавшись будьякої допомоги від своїх союзників. Не зважаючи на цю невдачу, англо-французський блок не відмовився від своїх планів. І треба сказати, що і тоді живі були в імперіалістичних колах Франції і Англії надії на те, що вдасться висадити в повітря радянсько-німецьку дружбу. Цим колам довелось пережити нове розчарування. Радянсько-німецькі відносини продовжували розвиватися благотворно для обох сторін. 28 вересня 1939 року була підписана нова радянсько-німецька угода: німецько-радянський договір про дружбу і кордон між СРСР і Німеччиною.
Цей договір, що врегулював питання, зв'язані з розладом Польської держави, створив міцний фундамент для тривалого миру в Східній Європі, створив передумови для дальшого розвитку і зміцнення дружніх відносин між Німеччиною і СРСР. 28 ж вересня Голова Ради Народних Комісарів СРСР і Народний Комісар закордонних справ товариш В. М. Молотов обмінявся з німецьким міністром закордонних справ фон Ріббентропом листами в питаннях дальшого розвитку господарських відносин між обома державами.
Після розпаду Польської держави Німеччина запропонувала Англії і Франції припинити війну. Радянський уряд підтримав ініціативу Німеччини. Але ні німецька пропозиція, ні виступ СРСР не знайшли відгуку ні в Англії, ні у Франції. Війна тривала, несучи розорення, бідування і страждання всім тим народам, яких організатори війни втягли в цю бійню.
Радянсько-німецький пакт мав величезне значення для розвитку мирної політики Радянського Союзу, для зміцнення безпеки радянських рубежів. Радянський Союз, коли виникла війна між Англією і Францією з одного боку і Німеччиною — з другого, зайняв позицію нейтралітету.
Нема сумніву, що радянсько-німецький пакт полегшив Радянському Союзові збереження позиції нейтралітету, полегшив Радянському Союзові здійснення мирної політики.
З другого боку, наявність радянсько-німецького пакту, а так само і договору про дружбу і державний кордон між Німеччиною і СРСР, забезпечила Німеччині спокійну впевненість на сході.
Розвиток радянсько-німецьких дружніх відносин знайшов свій вияв у зміцненні і розширенні господарських зв'язків між обома державами. В результаті діяльності радянської господарської делегації, яка виїжджала в Німеччину, і німецької економічної делегації, яка приїжджала в СРСР, були успішно завершені переговори про господарську угоду, що була підписана 11 лютого 1940 року. Ця угода передбачила широкий і взаємно-вигідний розвиток товарообороту між обома державами.
З моменту підписання радянсько-німецького пакту про ненапад минув рік. Побудовані на новій основі радянсько-німецькі відносини з честю витримали випробування, тим більш показове, що це випробування відбувалося в обстановці, винятковій по своїй напруженості, в обстановці війни, що розгорнулася у величезних масштабах, різкого загострення протиріч між найбільшими державами капіталістичного світу, в обстановці зародження нових конфліктів, в умовах незмінних і впертих намагань певних міжнародних елементів забити клин в радянсько-німецькі відносини.
Міцність нинішніх радянсько-німецьких відносин пояснюється тим, що "в основі добросусідських і дружніх радянсько-німецьких відносин, що склалися, лежать не випадкові міркування коньюнктурного характеру, а корінні державні інтереси як СРСР, так і Німеччини" (Молотов).
(Передова "Правды" від 23 серпня).
[Вільна Україна]
25.08.1940