Приватизація залізниць дала поліпшення через підзвітність та автономію
Обидва провідні кандидати на лідерство у британській опозиційній лейбористській партії тепер присвятили себе ренаціоналізації залізниць країни. Такі слова з уст Джеремі Корбина й Енді Бернема не є дивними: «ренаціоналізація колії» звучить ліво, але має широку громадську підтримку, її схвалюють навіть чимало консервативних виборців.
Непопулярність приватизації колії — дивне явище. British Rail, монолітний державний оператор в часах перед приватизацією, була однією з найбільше ганьблених установ країни. І те, що люди роблять, виглядає протилежністю до того, що вони кажуть. Історія використання колії British Rail була історією невблаганного падіння. Між 1960 а 1995 роками кількість пасажирів впала приблизно на третину. Від 1995 року вона, ця кількість, більш ніж подвоїлися. Яскрава зміна тренду акурат збіглася з приватизацією.
Британські залізниці ґенерують багатство даних — кожна поїздка рапортується, і результати аґреґуються. Оператори поїздів разом з Міністерством транспорту провадять величезні заходи з прогнозування попиту. Однак ми у своїх суспільних преференціях маємо надто мало розуміння цих зсувів.
Подібні тенденції можна помітити в інших місцях у Європі, хоча зростання залізничного попиту у Великій Британії є винятковим. Від 1960-х мати у власності автівку стало нормою. Приватні користувачі радо прийняли сенс пропонованої цим особистої свободи, і в наступних декадах доступне авто було засобом обстоювання своєї незалежності для молоді.
Але золота ера автівок закінчилась у 1990-х. Разом з посиленням руху за охорону довкілля будівництво доріг почало відставати від користування автами, і мрію про відкриту дорогу заступила дійсність міських заторів. Якщо велика особиста мобільність була технологією зміни життя 1960-х, то мобільний зв'язок виконав цю роль протягом минулих двох декад.
Цей зсув стосується до того, як ми подорожуємо. Ви можете користати своїм телефоном або ноутбуком в потязі — і в кожному потязі повно людей, які саме це роблять. Ви також можете уживати свій телефон в автівці, але це незручно і суперечить закону. Для таких поїздок, як, скажімо, з Лондона в Шотландію, потягам сприяє наростання проблем повітряної подорожі. Але такі зміни сталися не тільки у Великій Британії, а й далеко за її межами. А нам треба з'ясувати британські резони збільшення обсягів використання залізниці.
Ступор від безлічі тарифів, пропонованих залізничними компаніями, — наслідок інновацій у керуванні потоком надходжень, вперше запроваджених в British Rail; наприклад, збільшення цін відповідно до збільшення попиту — це іритує клієнтів, але реально стимулює трафік, не зважаючи на обмежені державні субсидії. Загалом беручи, приватизація досягла багато з того, на що сподівалися її пропоненти: кращі потяги, нові розклади, більша відповідність до потреб пасажирів.
Ефектом від реструктуризації колії (досягнутим внаслідок складних переговорів між різними постачальниками послуг) стало звільнення менеджерів з-під тиску централізованого контролю, що був фірмовою ознакою British Rail. Деяким гіршим менеджерам — насамперед слабким у франчайзинґу і некомпетентним керівникам Railtrack, колишнього оператора залізничної інфраструктури, — вказано на двері. Критики приватизації можуть сказати, що такої автономії і відповідальності можна було досягти і за державної власності — як з франшизою East Coast, яку отримано ще в період державного контролю. Але не це головне.
Ставлення суспільства до залізниці амбівалентне. Люди люблять потяги, ненавидять залізничних операторів і здебільшого користуються своїми автами (на залізницю, як і раніше, припадає менше 10 відсотків пасажирообігу). Ми ж бо хочемо сервіс не до надання — систему громадського транспорту, яка забирає нас біля наших дверей, без зусиль доправляє нас куди захочемо і робить це за помірну плату. Доброю — і вражаючою — новиною є те, що такий сервіс вже в дорозі. Він називається безшоферне авто.
John Kay
Rail privatisation has worked
Financial Times, 19.08.15
Зреферував О.Д.