Світські євреї покладають свої надії на мир та процвітання, тоді як месіанські готуються до кінця світу, який вважають неминучим
Тривалий час державу Ізраїль трактували як поле нескінченної гризні між євреями і палестинцями. Але затримання єврейських фундаменталістів, запідозрених владою у вчиненні терористичних актів, свідчать про щонайменше такий самий болючий розкол між світськими євреями і месіанськими євреями. Світські євреї і палестинці з Організації визволення Палестини могли б укласти мирну угоду, засновану на поділі території та на економічних та стратегічних договорах. Ми знаємо, що месіанські євреї опираються цьому і що, вважаючи світських євреїв віровідступниками, конфліктують з ними навіть більше. Між цими двома єврейськими народами є неможливою будь-яка раціональна дискусія: вони живуть на тій самій землі, але на різних ментальних планетах. Світські євреї покладають свої надії на мир та процвітання, тоді як месіанські готуються до кінця світу, який вважають неминучим. Завзяття та агресія месіанських поселенців є не лише територіальними, оскільки «запал», який живе у них, не належить до цього світу. Цей поділ єврейського народу не є недавнім: коли римляни у 70 р. захопили Єрусалим, контрольований зелотами, численні євреї – серед них був історик Йосип Флавій – жили далеко від храму, оскільки вважали, що юдаїзм є посланням для світу, а не для смужки землі. Так само сучасні сіоністи, які не були і не є містиками, мали сумніви, перед тим як вибрати Палестину: в ХІХ ст. Аргентину, Уганду і Мадагаскар також розглядали як можливі притулки від антисемітських переслідувань. Згадаймо, що Теодор Герцль, засновник сіонізму, не був побожним, що Давид Бен-Гуріон був атеїстичним соціалістом і що Біньямін Нетаньягу не є надто віруючим. Нині євреї в діаспорі, особливо в Сполучених Штатах, Франції та Аргентині, не відчувають необхідності виїздити в Ізраїль і є такими ж чисельними, як ізраїльтяни. Тож юдаїзм не суміщається із землею Ізраїлю, і так вже є 2,5 тис. років, навіть якщо Ізраїль залишається найголовнішим в єврейській справі – чи то через віру, чи то через солідарність.
На відміну від сіоністів, оті месіанські євреї – щораз більш вороже налаштовані до євреїв з діаспори – мають далеке коріння: зелоти, які воліли померти, аніж віддати храм римлянам, і «сікарії», останні залишки опору, які покінчили з життям у фортеці Масада в 75 р., перед тим, як здатися. Але сучасне месіанство, таке, яким воно зараз проявляє себе в Ізраїлі, є нещодавнім утворенням, яке по суті своїй виникло в бруклінських сектах хасидів: ці єврейські фундаменталісти, яку курсують туди-сюди між Нью-Йорком та Єрусалимом, поділяють спільні захват і сподівання з американськими євангельськими протестантськими сектами, які їх підтримують. Після возз’єднання Єрусалиму у 1967 р. ці месіанські євреї – яких було небагато, коли з’явилася держава Ізраїль, тому що вони цілком справедливо сприймали її як атеїстичну – вирушили на її завоювання: їхні сили і засоби безупинно збільшуються завдяки імміграції, поселенням і величезній кількості у них дітей. Відомо, що через те, що Ізраїль є демократією, неможливо керувати ним без схвалення релігійних партій, які їх представляють. На місці подій можна пересвідчитися, що месіанці перегруповуються, аби будувати свої укріплені анклави, які перетворюються на щось відмінне від світської географії. Світські євреї живуть здебільшого на середземноморському узбережжі, тоді як месіанці окупували східні гори і проникають щораз глибше на палестинську територію. День за днем Єрусалим переходить під контроль месіанців: мешканці Тель-Авіву бояться там з’являтися, тоді як месіанці вже не навідуються в Тель-Авів, на поганську, на їхню думку, землю. Цей поділ країни стає відчутним навіть для невтаємничених: досить від’їхати з узбережжя в Юдейські гори, аби пересвідчитися, що одяг змінюється – легке вбрання Середземномор’я потроху поступається чорній уніформі месіанців, з вовняними панчохами у будь-яку пору року, обов’язковими для жінок і дітей, які практично не мають вибору: Ізраїль, на сході, став на шлях «талібанізації», і єшиботи є рівнозначні ісламським медресе.
До останніх тижнів солідарність між всіма ізраїльтянами, якщо не між всіма євреями, долала цей внутрішній розкол, і уряди зберігали видимість нормальності. Та легко передбачити, що це крихке згуртування між світськими та месіанськими євреями вже розбите, тому що месіанізм породжує тероризм, який обрушується як на світських євреїв, так і на палестинців. Уряд Нетаньягу, як уряд правих, непоступливий перед арабським світом та Іраном, займає явно найкращу позицію для того, аби засудити месіанський тероризм і спробувати його зупинити, якщо це можливо. Опираючись на історичну модель єгипетського президента Анвара Садата в Єрусалимі 1978 р., чи Ричарда Ніксона в Китаї 1974 р., можна було б уявити, як Нетаньягу простягає руку поміркованим палестинцям, аби співіснували на цій землі світський Ізраїль та світська Палестина: разом вони би протистояли своїми екстремістам, божевільним Аллаха і божевільним Яхве. Ця угода може видатися занадто раціональною для посадки в плодючий для різного роду містицизму ґрунт: у кожному разі, це було б рішенням – не пророчим – для нашого часу. А для майбутнього – невідомо.
Guy Sorman
Israel, una tierra para tres pueblos
http://kioskoymas.abc.es/noticias/opinion-enfoque/20150817/sevp-israel-tierra-para-tres-20150817.html
ABC,17.08.2015
Зреферувала Галина Грабовська