1
Руську тематику у скандинавському епосі, головно в саґах, досліджують уже більше століття. Їй присвячені відомі праці Карла Тіандера, Алєксандра Веселовського, Єлєни Ридзевської, Татьяни Джаксон, Омеляна Пріцака¹. Але в цих пам’ятках все ще можна знайти проочені дослідниками сюжети, мотиви та факти з нашої давньої історії.
Всі вони часто переінакшені до невпізнання, адже саґи створювались не як історичні трактати, а як літературні твори. Тому поряд з автентичними тут фігурують вигадані особи та сюжети; часто події хронологічно перемішані; іноді присутні відверто фантастичні та казкові елементи.
Дослідження руської верстви саґ ґрунтуються переважно на фактажі «Повісті временних літ» (далі – ПВЛ). Але викладена у ПВЛ наша рання історія іноді також легендарна, а в окремих фрагментах навіть казкова, зі сумнівною хронологією ².
«Саґа про Олава Трюґґвасона»
Монета Олава Трюґґвасона
2
«Саґа про Олава Трюґґвасона» написана латиною бл. 1190 року монахом Оддом Сноррасоном; відома за збереженими ісландськомовними списками ³. Вона розповідає про реальну особу, короля Норвегії (995 – †1000) Олава Трюґґвасона. За цією пам’яткою, майбутній скандинавський правитель у дитинстві жив у Русі («Гардаріці»), при дворі Володимира Святославовича, де ним заопікувалася княгиня Аллоґія. Перебування варяга на наших землях нібито було передбачене вже в час його народження:
«У царстві Ґардарікі правив король на ім’я Вальдемар. Його дружиною була Аллоґія, жінка мудра й доброї вдачі. В ті роки їхня країна була ще поганською. Мати короля Вальдемара, тоді вже дуже стара й немічна, не підводилася з ліжка, але вона вміла передбачати майбутнє, оскільки мала дар пророцтва, як і багато інших людей поганської віри, які запевняють, ніби їм відомо, що з нами станеться.
Король Вальдемар, за своїм звичаєм, наказував, щоб у перший вечір [йоля (свято зимового сонцевороту 19-21 грудня – І.М.)], коли всі його люди сиділи в королівській залі, туди вносили його матір і ставили її ліжко перед його троном. Вона тоді говорила про те, чи не нависла над королем або його людьми якась небезпека, чи довго триватиме мир у державі, а крім того, відповідала на запитання, з якими до неї зверталися.
І однієї зими сталося так, що стара жінка була присутня в залі, як велів звичай, а король запитав у неї, чи які-небудь чужоземні вожді або воїни не зазіхатимуть зараз на його королівство.
«Я нічого не знаю, мій сину, – відповіла вона, – про якийсь напад на твоє королівство або лиху долю, яка б чигала на тебе, а проте я бачу дивовижне й прикметне видіння. На півночі, в Норвегії, щойно народився королівський син, який знайде собі тут, у Ґардаріці, притулок і виховуватиметься тут доти, доки стане знаменитим вождем. Він не вчинить жодної шкоди твоєму королівству – радше приведе його до миру й свободи, а твоя гідність завдяки йому зросте в багато разів. А згодом, уже в розквіті віку, він повернеться на свою батьківщину й успадкує королівство, яке нале-
3
жить йому за правом народження. Він буде осяяний величчю й славою і стане рятівником багатьох народів, які живуть у північних краях; а проте правитиме у Норвегії недовго.
А тепер заберіть мене звідси – сказала вона. Я надто багато говорила про хлопця, хоч усе це правда». І після цього її винесли із зали» ⁴.
По-різному ідентифікують дослідники згадану (безіменно) в сазі матір правителя Київської держави ⁵. Насправді ж немає причин, аби не бачити в ній реальну особу, Малушу, доньку купця-міжнародника із чеського міста Лібіце Калуші (Миколая) Мала ⁶. Описана сцена схожа до біблійної розповіді про стареньку пророчицю Анну, доньку Фануїла ⁷. Реальна мати Володимира могла також дожити до дуже поважного віку і прославитись передбаченнями майбутнього. Деякі історики пов’язують із нею вістку 1000 року нашого найдавнішого літопису: «Преставися Мальфридь»⁸. Як доказано дослідженнями Юрія Диби, в нашому народі Малушу ще довго пам’ятали. Разом із сином Володимиром (у хрещенні — Василієм) вона представлена в українських обрядових піснях новорічного циклу у фольклорних фігурах Маланки та Василя ⁹.
Більшість істориків уважає, що в образі дружини Володимира в сазі відтворена його баба Ольга (під перекрученим іменем Аллоґія) або ж його жінка княгиня Рогніда Рогвольдівна ¹⁰. Але такі твердження помилкові. Як останньо встановлено, однією з дружин Володимира Святославовича була Аділь (†987), вдова чеського правителя Славніка (†981) ¹¹. Вона згадується в Іоакимівському літописі, коли мова йде про відправлення Володимиром, у зв’язку із шлюбом з візантійською принцесою, попередніх дружин із їхніми дітьми в різні міста: «…Адилъ со сыномъ Мстиславомъ во Тмутараканъ» ¹². Васілій Татіщєв спробував встановити походження імені: «Адиля (Князя) у Нестора Чешская, и мню, имя Германское Аделгейдъ или изящество испорчено» ¹³.
4
У давніх чеських джерелах вдова Славніка називалась Стжежислава-Adilburc ¹⁴. На монеті чеського князя Болеслава ІІ (973–999) вона іменується Adilea ¹⁵. У різних списках «Саґи про Олава Трюґґвасона» княгиня іменується Adlogia, Allogia, Aurlogia ¹⁶. Дві останні форми, вочевидь, виникли через помилкове прочитання переписувачами пам’ятки літер «dl» як «ll» чи «ur».
Не виключено, що автор Іоакимівського літопису, через те, що користався декількома джерелами, помилково назвав цю дружину Володимира у переліку вдруге, під дещо зміненим іменем: «…отпусти Вышеслава, иже годися отъ Оловы жены Варяжскїя въ Новъ Градъ…» ¹⁷. Васілій Татіщєв прокоментував цей фрагмент наступним чином: «Олову, Княжну Варяжскую, мать Вышеславлю, Несторъ не токмо не упомянулъ» ¹⁸.
За саґою Олав Трюґґвасон, після охрещення у Візантії, навертає князя Володимира та його дружину Аллогію в християнську віру. Можливо, в основі цього видуманого сюжету лежить реальні події, відредаговані у проскандинавському дусі. На це вказує підмічена Татьяною Джаксон паралель між висловлюваннями про поганську релігію героя саґи Олава та варяга-мученика у ПВЛ ¹⁹. В другому випадку йдеться про перших святих Руської церкви – охрещеного у Візантії київського варяга Тури ²⁰ / Оттарра ²¹ та його сина. Їх убивство у ПВЛ датоване 983 роком. Воно нібито пов’язане з тим, що після захоплення Володимиром земель ятвягів вирішено було принести кумирам людську жертву. І начебто жереб бояр упав на сина нормана. На честь варяга, який загинув, захищаючи сина, певний київський храм був названий Туровою божницею ²².
На мою думку, така дата трагедії, зафіксована в літописі, малоймовірна. Ще в 981 р. Володимир одружився з християнкою-чехинею Аділлю (†987) ²³ і, правдоподібно, з політичних міркувань вже тоді прийняв Віру Христову.
Можливо, вбивство варягів-християн відбулась в 962 році, коли в Києві відбулись якісь антихристиянські виступи. Тоді місійний владика Адальберт змушений був утікати назад до Німеччини; були вбиті деякі з його супутників. Щоби вберегти свою вагітну невістку Малушу Ольга відправила її зі столиці у Будятичі, родинне волинське володіння ²⁴.
5
Або ж трагедія сталася вже після смерті Ольги (†969), в часи панування її сина-поганина Святослава (†972). За свідченням Васілія Татіщева після військових невдач у Болгарії цей князь повбивав християн і, зокрема, рідного брата Гліба; тоді ж у Києві були зруйновані церкви ²⁵.
Видуманий сюжет про хрещення руського правителя варягом, що прийняв Христову віру у Візантії, Одд Сноррасон переніс у свій інший твір.
«Саґа про Інґваря Мандрівника»
Її перша редакція написана тим же Оддом Сноррасоном ²⁶. У ній нашарувались різночасові події, від Х і до ХІ століть; деякі герої перейняли риси різних наших діячів, із різних епох; поряд з оригінальним пластом тут багато легендарних і казкових елементів.
В основі саґи лежить реальна історична подія – похід шведських вікінгів під керівництвом Інґваря через Русь, де правив Ярослав Мудрий, на південь. За саґою, метою цієї військової експедиції було прагнення героя дослідити, куди тече велика ріка [Дніпро]. По-іншому пояснюють її такі достовірні пам’ятки, як присвячені цій події сучасні шведські рунічні написи. Найцікавіший із них має такий текст: «Тола наказала встановити цей камінь по свойому синові Ґаральду, брату Інґвара. Вони відважно вирушили далеко за золотом і на сході годували орлів (тобто, загинули. – І.М). Померли на півдні в Серкланді» ²⁷.
Похід та смерть Інґвара в сазі та пізніших скандинавських літописах, ґрунтованих на саґах, датується 1041 роком. Але під цим роком у східних джерелах така подія не зазначена ²⁸. Правдоподібніше, сталося це в 1030-1031 роках, коли є згадка про похід русів на Кавказ. У створених близько 1106 року арабських літописних записках читаємо про правителів кавказької області Аррану таке: «У 421/1030 році Фадл послав свого сина і спадкоємця Мусу бен Фадла з військовим загоном до Байлакана, щоби приборкати свого другого сина ‘Аскарую, який повстав проти своїх батька та брата і зібрав військо з метою виступити проти батька. Муса вирушив і попросив допомоги у війні проти брата в русів, які 38 човнами зайшли у Шарван. Пра-
6
витель Шарвану Мінучігр став на прю з ними на Араксі, щоб зупинити їхнє просування, але вони потопили військо мусульман. Пізніше Муса бен Фадл примусив їх зійти на берег. Він заплатив їм багато грошей і взяв до Байлакана, і з їхньою допомогою захопив місто, і схопив, і вбив свого брата ‘Аскарую. Потім русь пішла з Аррану до Руму (Візантії. – І.М.) і звідти попрямувала до Русів. І того року (вже 422/1031 р. – І.М.) русь удруге прийшла і [Муса бен Фадл] вийшов назустріч і дав бій біля Бакуї. Він прогнав їх зі своїх володінь і вбив багато їхніх воїнів» ²⁹. Розгром русів підтверджує і певний рунічний запис, де сказано, що «з людей Інґваря не лишилось нікого» ³⁰.
Відразу потрібно вказати на цю виразну сюжетну паралель, пояснити яку можливо лише прямим запозиченням: у сазі кавказький правитель Юльв також використав військо Інґвара в боротьбі проти рідного брата Бйольва та після цього напав на русів ³¹.
По-різному тлумачать термін Серкланд. Одні розшифровують його як «Країна сарацинів», тобто мусульманські краї у землях Абасидського халіфату. Інші дослідники перекладають його як «Країна шовку», тобто шовкопрядні області Прикаспія. В нашому випадку обидві гіпотези не протирічать одна одній, бо йшлось про Кавказ ³².
На цей регіон вказують інші топоніми саґи. Так Citapolis / Scitapolis – це Scythоpolis у Гірканії ³³, області на південному березі Каспійського моря, що на заході межувала з «шовковим» кавказьким районом Арраном. А Heliopolis це – насправді Hieriopolis, детальніше незлокалізоване місто поблизу арранського міста Берди («Партау») ³⁴.
За кавказький регіон як мету походу посередньо промовляє також придумане автором саґи ім’я героїні Сількісів ³⁵ (нібито правила в мармурово-білому місті Цітополі на березі великої ріки, між «Гардарікою» / Руссю та «Серкландом» ³⁶). Антропонім одні дослідники тлумачать як «Шовкова Сів» ³⁷, перекладаючи silki як «шовковий, зроблений з шовку, виблискуючий сріблом» (від латинського sericum «шовк») ³⁸. Другу частину
7
прізвиська одні вчені перекладають як «діва». Інші вбачають тут скандинавське ім’я, запозичене від дружини скандинавського бога Тора ³⁹. Можна навести також інші подібності.
За німецькими легендами, вандали походили від короля Антура І та богині Сиви. Її, як покровительку плодючості та життя, дуже вшановували варяги, її головне святилище було в Ратценбурзі ⁴⁰. Сива була і богинею полабських слов’ян. Тамтешнє місто Старград на її честь іменувалося Сиваном ⁴¹. В українських і білоруських замовляннях проти зміїної отрути згадані «гадюка сивилуха» та «цариця Шевела» ⁴².
Можливі й інші пояснення. У згаданого кавказького правителя Муси була сестра Сітт, яка вбила свого чоловіка та одружилась із його братом ⁴³. А останні літери в латиномовній пам’ятці sitt та sif близькі за написанням, що могло спричинити помилку. Але проти такої гіпотези виступає хронологія – трагедія сталося вже після руського походу на Кавказ, у 1034 році.
Не можна виключати і таке припущення. Як останньо встановлено, наш князь-варяг Олег (†941/942) одружився з донькою Будимира, правителя придунайського племені сіверян ⁴⁴. За билінами, Ілля Муромець (тобто реальний князь Олег) побрався з «девицею Сиверяничною». Скороченим варіантом її прізвиська-епоніму може і бути слово «Сів» ⁴⁵.
Як свідчить аналіз сюжетів саґи, Одд Сноррасон уплів у розповідь окремі фрагменти з життя наших князів, внаслідок чого вийшли хронологічні, сюжетні й іменні філіації, іноді досить карколомні. Так в королевій Сількісів є підстави вбачати княгиню Ольгу, одружену з князем Ігорем (первісна форма цього імені – Інґвар). За саґою, правителька «полюбила Ингвара так сильно, что попросила она его владеть всем королевством и титулом конунга, и, наконец, саму себя отдала бы в его власть, если бы он захотел там остаться» ⁴⁶. Однак справа до шлюбу не дійшла.
Незасвідчене іншими джерелами ім’я сина героя саґи, нажитого ним у Швеції від наложниці, було Свен. Воно могло бути перероблене з імені Святослав, яке носив реальний син Ольги й Ігоря.
8
Свен сприяв хрещенню правительки та її народу. «Она обрела понимание духовной мудрости и велела себя окрестить. И в том же самом месяце был крещен весь городской народ. Немного позже созвала королева многолюдный тинг для совета с жителями страны, и когда все множество собралось там, был Свейн Ингварссон облачен в пурпур, а затем корона была возложена на его голову, и все его назвали своим конунгом; а вслед за этим королева стала его супругой» ⁴⁷.
Паралель до такого «місіонерського» сюжету присутня у ПВЛ і пов’язана знову ж із Ольгою: княгиня намагалась охрестити свого сина, затятого язичника Святослава.
Сноррасон приписав Інґварю низку епізодів з життя Ольжиного батька князя Олега, зокрема, похід на кавказьке місто Берду (не назване в сазі) та його смерть там від епідемії ⁴⁸.
У 941 році руське військо, очолюване князем Ігорем та його тестем князем Олегом, рушило на Константинополь ⁴⁹. Правдоподібно, одним із завдань експедиції було здобуття такого «стратегічного» товару як «поволока» / шовк. «Шелк считался привилегией и особенностью ромеев, знаком и удостоверением их коллективного превосходства над всеми другими народами, тем более «одетыми в шкуры» варварами» ⁵⁰. У Європі шовковий одяг був свідченням високого соціального статусу його власника. Варяги-торгівці саме на нього міняли в Царгороді свої найцінніші товари (про «поволоку» спеціально йдеться в договорі русів і греків 944 року ⁵¹). Після розгрому під Константинополем частина війська з Ігорем повернулась до Києва, інша, на чолі з князем Олегом, рушила на Кавказ ⁵². Їхньою метою стало місто Берда, де вони планували заснувати руську факторію, вочевидь, для закупівлі шовку.
Берда в той час було одним із найбагатших міст регіону, центром виробництва та продажу шовку ⁵³. У творі арабського географа аль-Істахрі, написаному бл. 930 року, так розповідається про нього: «Это город большой…, здоровый, цветущий и весьма обильный посевами и плодами. В Ираке и Хорасане после Рея и Испагани нет города более значительного, бо-
9
лее цветущего и более красивого по местоположению и угодьям, чем Берда'а; из Берда'а вывозится много шелку. Червей шелковичных вскармливают на тутовых деревьях, не принадлежащих никому. Много его отправляется оттуда в Персию и Хузистан; из страны Берда'а выводятся мулы и доставляются во все страны. Вывозят также оттуда марену (барвник для тканин – І.М.), доставляемую в страны Индии и другие места» ⁵⁴.
Русам не повелось у Берді – через супротив місцевого населення й епідемію вони змушені були покинути Кавказ. Саме місто внаслідок тогочасних воєнних дій занепало і вже ніколи не змогло економічно відродитись.
Східний літопис при описі експедиції Олега в Берді розповідає, що «женщины города, прибегнув к коварству, стали отравлять русов; но те, узнав об этой измене, безжалостно истребляли женщин и детей их» ⁵⁵. У сазі ж цей епізод поданий ширше. «Потом увидели они, что много женщин идет к лагерю и принялись завлекать [воинов]. Ингвар велел остерегаться женщин, как самых ядовитых змей. Но когда наступил вечер и войско стало готовиться ко сну, женщины пришли к ним в лагерь, а та, которая была самой знатной, приготовила себе постель рядом с Ингваром. Тогда рассердился он [и вынул] из-за пояса нож и ударил ее в гениталии. А когда воины увидели, как он поступил, принялись они прогонять от себя этих недобрых женщин, но были некоторые и такие, кто из-за дьявольского колдовства не противились их ласкам и легли с ними. А когда Ингвар услышал об этом, то ликование от серебра и веселье от вина вылились в большую скорбь, потому что утром, когда они осмотрели свое войско, восемнадцать человек оказались мертвими» ⁵⁶.
Однак основною причиною смерти багатьох русів в Берді стала епідемія ⁵⁷. Вона ж, за саґою, вбила Інґваря і значну частину його війська у «Серкланді». «В их войске стала так быстро распространяться болезнь, что умерли все лучшие их люди, и больше людей скончалось, чем осталось в живых. Ингвар также заболел: "… Передайте королеве Силькисив мой поклон!» ⁵⁸.
10
На цьому не обмежується подібність сюжетів із реального життя князя Олега та саґи. Зокрема, у свій твір Одд Сноррасон вплів також розповідь про «грецький вогонь» ⁵⁹. Саме через нього, як свідчить ПВЛ, зазнали поразки руські війська Ігоря [й Олега] під Царгородом 941 року ⁶⁰.
Наведені приклади дають підставу стверджувати, що автор саґи мав у своєму розпорядженні достовірний опис військового походу князя Олега на Кавказ.
11
На відміну від «Саґи про Олава Тюргассона», в цей твір Одд Сноррасон увів багато фантастичних мотивів і персонажів: циклоп, велети, людина з пташиним дзьобом, летючий дракон, звір із баштою на спині. Правдоподібно, два сюжети саґи відтворені на двох фресках ХІ ст. у північній вежі київського храму Софії. Перша з них, атрибутована мистецтвознавцями як «Боротьба ряджених» ⁶¹, зображає поєдинок птахоголового чоловіка з озброєним щитом та сокирою воїном. Поряд із цією фрескою інша, названа «Полювання на ведмедя» ⁶², де зображено вершника, який списом уражає звіра. Але непомірно малий розмір тварини свідчить на користь того, що первісно був зображений кабан (убивством якого в сазі відзначився Інґвар), якому, вочевидь, під час пізніших реставрацій надали рис ведмедя.
12
Епізоди з життя реального й епічного князя Олега були привнесені ще до однієї староскандинавської пам’ятки.
«Саґа про Одда Стрілу»
Цей відомий твір ісландської літератури дослідники датують другою половиною ХІІІ століття. Він розповідає про народження головного героя ⁶³ у сім’ї заможного поселенця на норвезькому острові Рафністі, виховання на хуторі Берурьод. Вже в юності Одд став відомим варягом; крім Скандинавії відзначився на Острові Велетнів, у Шотландії, Ірландії, Греції, Аквітанії, Сицилії. Після відвідин Святої Землі він замандрував до Угорщини (в одному списку Gallicia! ⁶⁴ – І.М.), де втрутився в боротьбу за трон між двома королевичами ⁶⁵.
Звідти Одд поїхав до Гуналанду. Тамтешній короля Геррауд ⁶⁶ пообіцяв віддати свою доньку Сількісів за того, хто підкорить Бялкаланд, правитель якого відмовився платити данину. Оддові, який зголосився, король придав на допомогу зброєносицю, яку той чогось утопив у болоті. Герой убив жінку тамтешнього правителя Альфа Бялки та їхнього сина. А самого Бялки від меча Стріли не змогли захистити навіть міські мури.
Після смерти Геррауда, в день його поховання Одд одружується з Сількісів і стає королем Гуналанду ⁶⁷. Невдачею закінчилась спроба варяга силою захопити престол у Квіллануса, правителя «Гардаріки» (Руси) ⁶⁸. Стріла від Сількісіф мав декількох синів ⁶⁹.
Вже будучи правителем «Гардаріки» (Руси), герой вирушив на батьківщину. Відвідуючи Беррьод, Одд штовхнув ногою череп коня, з нього вискочила змія та смертельно його вжалила. Таким чином здійснилось пророцтво, про яке він дізнався ще в юності – померти від свого коня. Варяг заповів видовбати для нього з каменя домовину, передати привіт дружині та синам ⁷⁰.
13
На підставі ідентичности обставин смерти князя Олега у ПВЛ і «Сазі про Одда Стрілу» деякі дослідники ототожнили цих двох осіб. «Разсказ о смерти, заимствованный из русских преданий, сопровождался вероятно и некоторыми другими воспоминаниями о личности Олега, которые с течением времени переработались в происшествия в Гуналанде и в походе в Биялькаланд. «Орвар»-Одд в норвежских преданиях, может быть, никогда не существовал. Как само имя, так и рассказы и подробности саґи, связанные с ним, обличают искусственную компановку» ⁷¹.
До слова, унікальні для європейського епосу обставини смерти героя у ПВЛ мають в своїй основі давньоукраїнську фольклорну основу. На це вказує зафіксований ще у минулому столітті на Поліссі звичай. У ніч перед Івана Купала хлопці, несучи на спалення кінську голову, вигукували «Змія біжить!» ⁷².
Більшість дослідників, визнаючи схожість обставин смерти Олега й Одда, вбачають у цьому лише якесь спільне епічне джерело ⁷³. Така думка виникла через недооцінку популярности особи Гельґі / Олега у давній Європі. Потрібно нагадати, що протягом віків у епосі східних слов’ян він добре знаний як Ілля Моровлянин / Мурамєц і Вольга Всєславіч; у західноєвропейців – як Гольґер Данске й Ож’є Дануа. Культивуванню пам’яті про цього данського варяга, напевно, сприяли європейські правителі. Адже в багатьох із них текла кров Олега / Гельґі – через доньок-королев князя Ярослава Мудрого: французьку Анну, угорську Анастасію, норвезьку Єлизавету. Чоловік останньої, Гаральд Сігурдсон, був не лише відомим воїном, але й поетом-скальдом.
Антропоніми Одд та Ож’є похідні від імени Олег, тобто, ослов’яненого на Русі варіанту автентичного данського антропоніму Гельґі. Ця обставина вказує на потрапляння оповіді про славетного нормана до Західної Європи вже з нашого епосу.
14
«Саґа про Одда» багата запозиченнями. Так, в основі розповіді про конфлікт між братами-королевичами в «Угорщині» лежать билинні сюжети про краківських королевичів Луку та Петроя Петровичів (похресника Іллі Муромця ⁷⁴) чи братів Михайла та Федора Дородовичів ⁷⁵. Присутній він і у краківській легенді про смока, короля Крака та його синів Крака та Лєха. Ці український (збережений в російських билинах) і польський епоси частково ґрунтуються на міфах про перського царя Кира ІІ Великого ⁷⁶. В реальному житті князь Олег, правдоподібно, брав участь у воєнних діях за Краків ⁷⁷, який тоді входив до Чеської держави.
Інші події саґи перегукуються з билинним сюжетом про битви Іллі Муромця з амазонкою, королевою, дівкою Сіверянічною ⁷⁸ та їхнім сином Сокольником «из Северной стороны» ⁷⁹. У дійсності йшлося, правдоподібно, про значно простіші відносини князя Олега з його дружиною, донькою придунайського сіверського правителя («Гуналанду») Будимира та їхнім сином ⁸⁰.
У цьому фрагменті саґи міг відбитися реальний перебіг подій, пов’язаних із вокняжінням Олега на Придунав’ї. Правдоподібно, після розгрому угорцями Великоморавської держави 906 року він опанував і Прикарпаття / Пліснеськ, до якого згодом приєднав Волинь («Славію» арабських джерел) ⁸¹. Наш літописець твердить ще про захоплення князем Києва ⁸². Наддніпрянську столицю він передав синові Дірові. Згодом її тримав Олеговий зять Ігор (з «полоцької» данської династії?). За останнє говорить факт володіння Ольгою Вишгородською волостю на правах свого посагу.
Непрості обставини укладання реального шлюбу князя Олега набрали в сазі, як і в билинах, драматичного характеру; оригінальні сюжети зазнали суттєвих перетворень. Із сіверянської князівни автор створив два образи – діви-зброєносиці (бо сюжетно невмотивованим є її образ) і доньки правителя Бялкаланду, з якою герой сточив смертельний герць. Скандинавський літератор із батька Сіверянічни, «білого царя Будимира» ⁸³, витворив образ ворожого царя Альфа Бялка. Первісною формою його прізвиська, правдоподібно, було «Білий».
15
Перекочували сюди й деякі оригінальні сюжети та деталі творів Одда Сноррасона. Так, одруження героя «Саґи про Олафа Трюґґвасона» з донькою короля Дубліна трансформувалося у розповідь про співжиття Одда Стріли з ірландського королівною ⁸⁴.
З усіх аналогічних творів староскандинавської літератури лише у «Сазі про Інґваря Мандрівника» та у «Сазі про Одда Стрілу» головній героїні надано ім’я Сількісів; присутні також ідентичні імена Китель / Кеттіль, Юльв / Йольв. Одд, як і Інґвар, передає перед смертю привіт Сількісів, в обох випадках героїв ховають до викутої в камені гробниці.
Cпільні сюжети, імена, деталі у безсумніних творах Одда Сноррасона та «Сазі про Одда Стрілу» можуть указувати на його авторство і цієї пам’ятки. Важливим аргументом є та обставина, що її вигаданий головний герой доводиться тезкою славетного ісландського письменника.
Такими є новоатрибутовані руські сюжети декількох саґ. Правдоподібно, після наукового перекладу всього корпусу аналогічних скандинавських пам’яток їх буде виявлено більше.
15 липня 2015 року
© Ігор Мицько, 2015
ПРИМІТКИ
¹ Тиандер К.Ф. Поездки скандинавов в Белое море. – С.-Петербург, 1906; Веселовский А.Н. Русские и вильтины в саге о Тидрике Бернском // Известия Отделения русского языка и словесности. – С.-Петербург, 1906. – Т. 11. – С.1-190; Рыдзевская Е.А. Легенда о князе Владимире в саге об Олафе Трюґґвасоне // Труды Отдела древнерусской литературы. — Москва, Ленинград, 1935. – Т. 2. – С. 5-20. Її ж. Древняя Русь и Скандинавия IX–XIV вв. // Древнейшие го-
16
сударства на территории СССР. М-лы и ис-ния. 1978 г. – Москва, 1978; Древнерусские города в древнескандинавской письменности. Тексты, перевод, комментарий / Составители Г.В.Глазырина и Т.Н.Джаксон. – Москва, 1987; Джаксон Т.Н. Исландские королевские саги как источник по истории Древней Руси и ее соседей. X–XIII вв. // Древнейшие государства на территории СССР. Материалы и исследования, 1988–1989 гг. – Москва, 1991. – С. 5–169.; Її ж. Исландские королевские саги о Восточной Европе (с древнейших времен до 1000 г.). Тексты, перевод, комментарий. – Москва, 1993; Її ж. Исландские королевские саги о Восточной Европе (первая треть XI в.). Тексты, перевод, комментарий. Москва, 1994; Її ж. Древняя Русь глазами средневековых исландцев. / Russian Studies in World History and Culture. Lewiston, Queenston, Lampeter, 2000. – Vol. 3; Її ж. Исландские королевские саги о Восточной Европе (середина XI – середина XIII в.). Тексты, перевод, комментарий. – Москва, 2000; Її ж. Четыре норвежских конунга на Руси: Из истории русско-норвежских политических отношений последней трети X – первой половины XI в. – Москва, 2000; Її ж. Austr í Görðum: Древнерусские топонимы в древнескандинавских источниках. – Москва, 2001; Пріцак О. Походження Русі. Стародавні скандинавські джерела (крім ісландських саґ). – Київ, 1997. – Т. І; Його ж. Походження Русі. Стародавні скандинавські саґи і Стара Скандинавія. – Київ, 2003. – Т. 2.
² Толочко А. Очерки начальной Руси. – Киев – С.-Петербург, 2015. – С.20-99.
³ Джаксон Т. Четыре норвежские конунги... – С.15.
⁴ Пріцак О. Походження... – Т. 2. – С.93-94.
⁵ Джаксон Т.Н. Четыре норвежские конунги... – С.19-20.
⁶ Диба Ю. Батьківщина святого Володимира. Волинська земля у подіях Х століття (Міждисциплінарні нариси ранньої історії Руси-України). – Львів, 2014. – С. 26-43.
⁷ Джаксон Т. Четыре норвежские конунги... – С.19.
⁸ Диба Ю. Батьківщина... – С. 28.
⁹ Там само. – С.375-386.
¹⁰ Джаксон Т.Н. Четыре норвежские конунги... – С.19-20; Її ж. Исландские королевские саги о Восточной Европе. – Москва, 2012. – С.190-191.
¹¹ Диба Ю., Мицько І. Про видуманий похід 981 р. князя Володимира на ляхів. – Львів, 2014. – С.5-7 – [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://zbruc.eu/node/28650
17
¹² Татищев В. История российская. – С.-Петербург, 1768. – Кн. 1. – Ч. 1. – С.40.
¹³ Там само – С. 50, 51.
¹⁴ Козьма Пражский. Чешская хроника. – Москва, 1962. – С. 71; Турек Р. Либице. – Прага, 1966. – С. 148, 166.
¹⁵ Katz V. O chronologii denárů Boleslava I. a Boleslava II. – Praha, 1935. – Tabl. IV. – №87, Tabl. V. – №88, 92-95. Turek R. Čechy v ranym stredvĕku. – Vyšehrad, Praha, 1982 – S. 127.
¹⁶ Лященко А. Саґа про Олафа Тріґґвасона й літописне оповідання про Ольгу // Україна. Науковий двохмісячник українознавства / Під ред. М.Грушевського. – Київ, 1926. – Кн. 3. – С.16.
¹⁷ Татищев В. … – Кн. 1. – Ч. 1. – С.40.
¹⁸ Там само. – С.50. Юрій Диба (Батьківщина... – С.247) припускає, що це ім’я було створено на підставі антропоніму Олав / Олаф, яке носив приближений до Володимира варяг.
¹⁹ Джаксон Т.Н. Четыре норвежские конунги... – С.44. Одду Сноррасону був відомий наш найдавніший літопис, бо він використав із ПВЛ сюжет про спалення Ольгою деревлянських сватів. «Посватались к Сигрид Виссивальд, конунг из Аустрвега (за іншою саґою це «Виссавальд, с востока из Гардарики», тобто, з Русі. – І.М.), и Харальд Гренландец, конунг Упплёнда. Но она посчитала себя униженной тем, что к ней посватались мелкие конунги, а их — самоуверенными, поскольку они посмели мечтать о такой королеве, и потому сожгла она тогда их обоих в доме одной ночью» (Джаксон Т.Н. Исландские королевские саги о Восточной Европе. Тексты, перевод, комментарий. Издание второе, в одной книге, исправленное и дополненное. – Москва, 2012. – С. 148, 168, 217, 286, 288).
²⁰ Шахматов А.А. Как назывался первый русский святой мученик? // Известия Императорской Академии Наук. – 6 серия. – С.-Петербург, 1907. – Т. 1. – Вып. 9. – С.263-264.
18
²¹ Рожнецкий С. Как назывался первый русский святой мученик? // Известия Отделения русского языка и словесности. 1914. – Петроград, 1915. – Т. 19. – Кн. 4. – С.96-97.
²² Полное собрание русских летописей. – С.-Петербург, 1908. – Т. 2. – Ствп. 321.
²³ Диба Ю., Мицько І. Неіснуючий похід 981 р. князя Володимира на ляхів // Старий Луцьк. – Луцьк, 2015. – Вип. 11. – С. 30.
²⁴ Диба Ю. Батьківщина... – С.114.
²⁵ Диба Ю. Батьківщина... – С.115; Татищев В. История... – С.36-37.
²⁶ [Електронний ресурс] / Режим доступу: https://en.wikipedia.org/wiki/Ingvar_the_Far-Travelled
²⁷ Глазырина Г.В. Сага об Ингваре Путешественнике. Текст, перевод, комментарий. – Москва, 2002. – С. 391.
²⁸ Глазырина Г.В. Сага... – С.359-362. – [Електронний ресурс] / Режим доступу: https://ru.wikipedia.org/wiki/Каспийские_походы_русов
²⁹ Пріцак О. Походження... – Т. І. – С.469-470. Пропускаю, не виділяючи крапками, наведені О.Пріцаком хронологічні коментарі при персоналіях. Див. ще: Минорский В.Ф. История Ширвана и Дербента Х–ХІ веков. – Москва, 1963. – С.53-54.
³⁰ Пріцак О. Походження... – Т.1. – С.485.
³¹ Глазырина Г. Сага... – С. 259, 262.
³² Там само. – С.185.
³³ Там само. – С. 358. Тут місто ототожнюється з палестинським містом Scythоpolis-ом (Там само. – С.229, 263, 357-359).
³⁴ Глазырина Г. Сага... – С.341-342. Тут дослідники локалізують місто на Близькому Сході (Там само. – С.335-340).
³⁵ Дослідники відзначають, що це ім’я «единственная дань традиции, связывающая поход Ингвара с отдаленным Серкландом, мусульманской «Страной шелка» (Глазырина Г. Сага... – С.327).
³⁶ Глазырина Г. Сага... – С.257.
19
³⁷ Там само. – С.326.
³⁸ Там само.
³⁹ Там само; Мелетинский Е. Сив // Мифы народов мира. Энциклопедия / Глав. ред С.А.Токарев. – Москва, 1992. – Т. 2. – С.431.
⁴⁰ Меркулов В.И. Откуда родом варяжские гости? (генеалогическая реконструкция по немецким источникам). – Москва, 2005. – С.82, 87.
⁴¹ Szyjewski A. Religia słowian. – Kraków, 2003. – S.126.
⁴² Гринченко Б.Д. Из уст народа. Малорусские разсказы, сказки и пр. – Чернигов, 1901. – С.61-62. Запис з Поділля. «По черногорским представлениям именно от змея произошла почитавшаяся сербами и черногорцами российская императорская фамилия (Слащëв В.В. Змей // Славянская мифология. Этнографический словарь. – Москва, 1995. – С.197).
⁴³ Минорский В.Ф. История Ширвана и Дербента Х–ХІ веков. – Москва, 1963. – С.53-54.
⁴⁴ Мицько І. Родовід княгині Ольги за європейським епосом // Другі «Ольжині читання». – Пліснеськ – Львів. 14-15 червня 2007 року. – Львів, 2007. – С.25.
⁴⁵ Там само. – С.22.
⁴⁶ Глазырина Г.В. Сага... – С.257.
⁴⁷ Глазырина Г.В. Сага... – С.269
⁴⁸ Там само. – С.257, 263-264, 325-330.
⁴⁹ Полное собрание русских летописей. – С.-Петербург, 1908. – Т. 2. – Ствп.33-34.
⁵⁰ Толочко А. Очерки начальной Руси. – Киев – С.-Петербург. – 2015. – С.253.
⁵¹ Там само. – С.238-256.
⁵² Половой Н.В. К вопросу о первом походе Игоря против Византии. Сравнительный анализ русских и византийских источников // Византийский временник. – Москва, 1961. – Т. 18. – С.85-104. Автор, правда, датує похід русів у Берду 943/944 рр. та не ототожнює їх ватажка Гельґу з Олегом/ Гельґою.
20
⁵³ Якубовский А. Ибн-Мискавейх о походе Русов в Бердаа в 332 г. = 943/4 г. // Византийский временник. –1926. – Т.24. – С.77.
⁵⁴ Сведения арабских писателей о Кавказе, Армении и Адербейджане: I. Ал-Истахрий // Сборник материалов для описания местностей и племен Кавказа. – Тифлис, 1901. – Вып. 29. – С.182, 183, 190.
⁵⁵ Якубовский А. Ибн-Мискавейх... – С.71.
⁵⁶ Глазырина Г. Сага... – С.262.
⁵⁷ Якубовский А. Ибн-Мискавейх... – С.69.
⁵⁸ Глазырина Г. Сага... – С.263. Перенесенням реального сюжету про смерть русів від епідемії до саґи Одд, правдоподібно, намагався приховати справжню, принизливу для варягів причину смерті – під час програної битви.
⁵⁹ Глазырина Г. Сага... – С.258.
⁶⁰ Полное собрание... – Ствп.33-34.
⁶¹ – [Електронний ресурс] / Режим доступу: https://www.google.com.ua/search?q="боротьба+ряджених"&biw=2051&bih=947&source=lnms&tbm=isch&sa=X&ved=0CAYQ_AUoAWoVChMIwKujnvLdxgIVSBAsCh2IAwfJ&dpr=0.67#imgrc=4k1Ynl8FeY6dWM%3A
⁶² – [Електронний ресурс] / Режим доступу: https://www.google.com.ua/search?q="боротьба+ряджених"&biw=2051&bih=947&source=lnms&tbm=isch&sa=X&ved=0CAYQ_AUoAWoVChMIwKujnvLdxgIVSBAsCh2IAwfJ&dpr=0.67#imgrc=usofKdjFFaVpgM%3A
⁶³ Герой з іменем Одд згадується ще в таких пам’ятках, як «Сага про Хервер», «Сага про Егіля», «Сага про Гіслі».
⁶⁴ Тиандер. … – С.254-255.
21
⁶⁵ Orvar-Odds Saga / Herausgegebenen von R.C.Boer. – Halle, 1892. – S.65-67.
⁶⁶ Геррауд ще згадується в казковій «Сазі про Егіля Однорукого й Асмунда Вбивцю Берсерків». За нею був він сином конунга Гуналанду / Тартарії Родіана; мав побратима Асмунда; одружився з Асою, сестрою Егіля Однорукого. – [Електронний ресурс] / Режим доступу: https://ru.wikipedia.org/wiki/Геррауд
⁶⁷ Orvar-Odds Saga... – 1892. – S.92-93; Мельникова Е.А. Сюжет смерти героя от коня в древнерусской и древнескандинавской традициях // От Древней Руси к новой России. Юбилейный сборник, посвященный Я.Н.Щапову. – Москва, 2005. – С. 263.
⁶⁸ Мельникова Е. Сюжет... – С. 263-265.
⁶⁹ Лише в одному зі списків саги вказані їх імена Геррауд і Асмунд (Örvar-Odds saga. / Herausgegebenen von R.C. Boer. – Leiden, 1888. – S.190; Тиандер К. Поездки... – С.112). Першого нібито було названо на честь діда, другого – на честь Оддового побратима.
⁷⁰ Orvar-Odds Saga... – 1892. – S.95.
⁷¹ Тиандер К. Поездки скандинавов в Белое море. – С.-Петербург, 1906. – С.245. Див. також: Лященко А.И. Летописные сказания о Вещем Олеге // Известия Отделения русского языка и словесности. – 1925. – Т. 29. – С.262-281.
⁷² Сокіл В. Фольклорна основа переказу про смерть Олега. // Народна творчість і етнографія. – Київ, 2004. – №3. – С.101.
⁷³ Древняя Русь. Т. 5. – С.265; Мельникова Е. Сюжет... – С. 95-108.
22
⁷⁴ Миллер Вс.Ф. Очерки русской народной словестности. Былины. – Т. 1. – Москва, 1897. – С. 387; Там само. – Москва, 1910. – Т. 2. – С. 306.
⁷⁵ Былины. В двух томах. – Москва, 1951. – С.420-435.
⁷⁶ Makuch P. Krakus – Cyrus Wielki. Pięć dowodów na tożsamość // Alma Mater. – Kraków, 2008, №109. – S. 134-138; Ibidem. Wawel – starożytny Babel // Alma Mater. – Kraków, 2008. – №104/ 105. – S.57-61. Бій героя зі змієм присутній і в російській казці про Єруслана Лазаревича, побудованій на тюркських переробках іранського епосу «Рустеміада». Є в ній спільні мотиви з деякими билинами про Іллю Муромця, зокрема, поєдинок батька з сином (Миллер Вс. Экскурсы... – С.152-171).
⁷⁷ Диба Ю., Мицько І. Про видуманий похід 981 р. князя Володимира на ляхів. – Львів, 2014. – С.4-5 – [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://zbruc.eu/node/28650
22
⁷⁸ Миллер Вс. Экскурсы в область русского народного эпоса. Вып. І–VІІІ. – Москва, 1892. – С.125.
⁷⁹ Там само. – С. 124-125, 131-136, 147.
⁸⁰ Мицько І. Родовід княгині Ольги за європейським епосом // Другі «Ольжині читання».- Пліснеськ. – Львів. 14-15 грудня 2007 року. – Львів, 2007. – С.18-19, 24, 25.
⁸¹ Диба Ю., Мицько І. Про видуманий похід 981 р. князя Володимира на ляхів. – Львів, 2014. – С.10 – [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://zbruc.eu/node/28650
⁸² Полное собрание. – Ствп.16.
⁸³ Мицько І. Родовід... – С.18, 24.
⁸⁴ Тиандер К. Поездки... – С.251-252.
12.08.2015