3 серпня помер відомий історик, письменник і громадський діяч Роберт Конквест (1917–2015). Він прожив довге життя, не уникнув захоплення комуністичними ідеями, але побачивши злочинну сутність більшовицького режиму, став одним з його активних супротивників. Твори та діяльність Р.Конквеста стали одним з чинників краху комуністичної системи в Європі у 1989–1991 роках. Саме Р.Конквест відкрив для громадськості Європи й Америки таке маловідоме там явище, як Голодомор в Україні у 1932–1933 роках.
Знаменитий поет Олександр Олесь дорікав європейському суспільству 1930-х рр., що воно не хоче бачити трагедії України:
"Коли Україна криваві жнива
Зібравши для ката, сама умирала
І з голоду навіть згубила слова,
Європа мовчала"
(Олександр Олесь. Пам’ятай. 22. 08. 1931.).
50 років після Голодомору Р. Коквест намагався знайти причини цієї європейської мовчанки:
"Тут постає цілком слушне запитання: як же так могло статися, що ці події практично й досі залишаються поза увагою світової громадської думки? На це, гадаємо, є три головні причини. По-перше, вони (тобто події) аж надто різняться від реалій суспільно-політичного життя західних країн. Саме слово “селянин” чуже й дивне для американця чи англійця; воно нагадує їм далекі краї або давноминулі часи. Так само історія російського чи українського селянства дуже відрізняється від історії англійського або американського фермерства. По-друге, Україна не сприймається західною людиною як повноцінна держава — подібно, скажімо, до Польщі, Угорщини та навіть Литви. В новітні часи вона лише на кілька років здобула незалежність, та й то хитку і непевну. Протягом двох століть Україна зображалася на картах тільки як частина Російської імперії або Радянського Союзу. До того ж українська мова порівняно близька до російської (як голландська до німецької чи норвезька до шведської) й через це не може сама по собі слугувати підставою для якихось висновків щодо національно-політичної окремішності українців (хоча за відсутності будь-яких інших знань про Україну мовну ознаку можна було б використати і в такій якості).
Нарешті, по-третє, однією з найсерйозніших перешкод на шляху до зрозуміння тодішніх подій в СРСР була здатність Сталіна та радянських офіційних кіл вправно приховувати й перекручувати реальну дійсність. (Більше того: в цьому їм сприяло чимало представників Заходу, що з тих чи інших мотивів прагнули обманювати або бути введеними в оману.) А на випадок, коли деякі з правдивих фактів усе ж таки просочувалися — в загальній формі — за кордон, напоготові були витримані в суто радянських формулюваннях пояснення, за допомогою яких ці факти набирали зовні пристойнішого вигляду, а то й виправдовувалися"
(Конквест Р. Жнива скорботи: радянська колективізація і голодомор. – Київ, 1993. – С. 6,7).
Зокрема, Конквест наводив такий приклад з 1980-х:
"Радянське посольство в Оттаві 28 квітня 1983 р. випустило комюніке “Про так званий голод на Україні”. Головною причиною нестач продовольства в ньому називається посуха, належна увага приділяється і “багатим селянам”, які займалися “саботажем, терором та вбивствами”. Щодо “зменшення кількості українського населення”, то воно було, мовляв, аж ніяк не істотним у цей “далеко не трагічний період, сповнений енергійної праці та безприкладного ентузіазму”. Отже, як виглядає, поки що мізерно мало ознак того, що режим має намір визнати своє минуле і дозволити людям знати всю правду. Для тих, хто сподівається, що радянська система може еволюціонізувати і стати менше прив'язаною до своїх догм, першим кроком було б, принаймні, визнання того, що дійсно сталося у 1930—1933 рр."
(Конквест Р. Жнива скорботи: радянська колективізація і голодомор. – Київ, 1993. – С. 269).
Хоча й були деякі натяки на реалії Голодомору в художніх творах радянських письменників Міхаіла Алєксєєва, Михайла Стельмаха, про трагічні події 1930-х років правдиво писали українські журналісти і письменники Галичини та Волині, а також наші еміґранти, але до кінця 1980-х ця тема була заборонена в УРСР та й у всьому СРСР. Саме Р.Конквесту вдалося прорвати цю "змову замовчування" й привернути до Голодомору увагу інтелектуалів Західної Європи та Америки, багато з яких ще залишалися зачарованими лівими ідеями та московською пропаґандою, яка, на жаль, впливає на них донині.
Джордж Роберт Аквест Конквест (George Robert Ackworth Conquest) народився 15 липня 1917 в Об’єднаному Королівстві Великої Британії та Ірландії у місті Великий Малверн (Great Malvern) в графстві Вустершир на заході Англії.
Його батько Роберт Фолґер Вескотт Конквест був громадянином США і служив під час І Світової війни в американській медичній службі у Франції. мати – Розамунд Еліс Екворт Конквест – була британською підданою норвезького походження. На все життя Роберт Конквест залишався пов’язаний з Британією та США, хоча зберіг британське громадянство.
Навчався він у Вінчестерському коледжі, в університеті французького Гренобля та в коледжі Святої Марії Магдалини Оксфордського університету, де отримав диплом з філософії, політології та докторат з історії СРСР.
У Франції він захопився комуністичними ідеями і, навіть, став у 1937 р. прихильником Комуністичної партії Великої Британії. Але знайомство з радянськими реаліями "вилікувало" його від цієї хвороби.
У 1939 р. вступив добровольцем до війська і став офіцером британської розвідки. Восени 1944 р. його скерували до Болгарії, яка була зайнята радянськими військами 3-го Українського фронту. До 1948 р. працював на посаді прес-аташе в посольстві Об’єднаного Королівства у Софії. Там він одружився з Тетяною Міхайловою, яка стала його другою дружиною (розлучилися вони у 1962 р.). До 1956 р. залишався на дипломатичній службі британського міністерства закордонних справ.
Потім присвятився науковій та літературній праці. Видав 8 поетичних збірок, дві книги прози. Але найбільше опрацьовував тематику радянської історії ХХ ст. Видав на цю тему в 1960–2004 рр. понад 20 праць. Найбільшу популярність принесла йому книга "The Great Terror: Stalin's Purge of the Thirties", видана у 1968 р. й перекладена на десятки мов світу. Український переклад ("Великий терор. Сталінські чистки тридцятих років") вийшов щойно 2009 р. в Луцьку.
Є в цій книзі окремий "Український розділ", в якому, зокрема, наведені результати винищення компартійного керівництва УРСР у 1937–1938 рр. Тоді зі 102 членів ЦК Комуністичної партії (більшовиків) України залишилися живими тільки троє. Були заарештовані усі 17 членів тодішнього Раднарокому (уряду УРСР) та всі секретарі обкому. Розстріляли усіх вищих компартійних керівників, причетних до Голодомору 1932–1933 рр.: Постишева, Косіора, Чубаря, Балицького, Хатаєвича...
Темі Голодомору присвячена книга Роберта Конквеста "The Harvest of Sorrow: Soviet Collectivization and the Terror-Famine", яка була видана вперше у 1986 р. Український переклад книги "Жнива скорботи: радянська колективізація і голодомор" вперше надрукували в Києві у 1993 р. За цю книгу Р. Конквест був нагороджений у 1987 р. Премією фундації Антоновичів, а у 1994 р. – Національною премією України ім. Тараса Шевченка. Президент Ющенко нагородив у 2005 році Р. Конквеста орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня за вагомий особистий внесок у дослідження голодоморів в Україні. Того ж таки року історик був нагороджений найвищою цивільною нагородою у США – "Президентською медаллю Свободи", яку йому вручив Джордж Буш-молодший.
Від 1981 р. Р. Конквест жив у США, в Каліфорнії, де працював у Гуверському інституті в Стенфордському університеті. Співпрацював там з Інститутом українських студій Гарвардського університету, а також з Центром Стратегічних і міжнародних досліджень у Вашинґтоні. Був членом багатьох наукових інституцій, таких як Британська академія (British Academy), Королівське літературне товариство (Royal Society of Literature), Американська академія мистецтв та наук (American Academy of Arts and Sciences).
Помер 3 серпня 2015 р. від пневмонії у Стенфорді (Каліфорнія). Його праці могли б стати поважними свідченнями у міжнародному трибуналі над злочинами комуністичної системи. На жаль, про "Нюрнберґ-2" вже поволі забувають.
Ще у 1986 р. автор написав:
"Цілком ясно, що терором, спрямованим проти селянства, не вдалося добитися покращень у сільському господарстві, обіцяних теорією. Водночас придушення прагнень українців до національної незалежності було лише тимчасовим. І це справа далеко не місцевого масштабу — якщо слово “місцевий” можна вжити до нації, що налічує понад п'ятдесят мільйонів"
(Конквест Р. Жнива скорботи: радянська колективізація і голодомор. – Київ, 1993. – С. 269).
06.08.2015