Вирішення грецької боргової кризи треба шукати в прагматизмі, а не у звинуваченні
Більшу частину історії людства моральне безчестя, пов’язане з боргом, падало на кредитора, а не на боржника. Арістотель і Платон зі зневагою ставилися до лихварів. Данте помістив їх у сьоме коло пекла. Після вчення Томи Аквінського Католицька Церква заборонила давати позички під відсотки. Ця заборона привела до утвердження стереотипного образу єврейського лихваря.
У спосіб надто схожий до сьогочасного, корпоративне лобіювання допомогло спровокувати зміни. Якоб Фуґґер, німецький купець та підприємець, а також, можливо, тодішня найбагатша в світі людина, фінансував місію, аби переконати папу — який на початку XVI століття залишився без грошей через спорудження Собору Святого Петра — послабити заборону. У Ґенуї, якщо не у Венеції, релігійним вченням значною мірою нехтували.
Хоча Мартін Лютер засудив такий лібералізм, інші лідери Реформації побачили вигоди у більш прагматичному підході. У своїй найкращій праці 1905 року Макс Вебер відзначив зв’язок між появою капіталізму та доктриною протестантизму. Ісламське вчення, звичайно ж, залишається ворожим до вигоди навіть сьогодні. Така ж винахідливість і софізм, який християни застосовували у Середні віки, використовуються, щоб примирити релігійну доктрину з економічною реальністю.
Таким чином, у сучасну епоху кредитор — це той, хто займає високу моральну позицію, а позичальник — той, хто мусить змиритися з позицією каяття. Тон Йеруна Дейсселблума, нідерландського міністра фінансів, а також його німецького колеги, Вольфґанґа Шойбле, коли вони звертаються до своїх боржників, більш за все самовдоволений. Так було й з гучними промовами Ріка Сантеллі, ініціатора "Чайної партії" США, для якого будь-які пропозиції підтримки субстандартних іпотекодержателів було субсидіюванням “лузерів”. З цієї точки зору, погашення боргу — це лише питання контракту. Як апокрифічно відповів президент Келвін Кулідж на пропозицію скасувати борги союзників у Першій світовій війні: “Вони позичили гроші, чи не так?’”
Однак здебільшого вони його не повертають. Як зазначив Тома Пікетті, Німеччина здобула найбільш значну вигоду від пробачення боргів, аніж будь-яка інша країна в історії. Були вагомі підстави для залагодження виплати, раз і назавжди, за контрактом у 1953 році з фінансовими наслідками десятиліть її безвідповідальної політики, безглуздої агресії та коштовної реконструкції.
Справедливо було б запитати, яку відповідальність теперішні платники податків можуть евентуально взяти на себе за борги, позичені корумпованими чиновниками в минулому. Особливо якщо ти щиро бажаєш громадянам цієї країни залишити епоху корумпованих урядів позаду. Можливо, виправдати Німеччину мало б те, що їй слід обирати легалістичний підхід щодо проблем, з якими стикається єврозона. Ордолібералізм, який був рушійною силою її економічної політики у післявоєнну добу, частково є реакцією на беззаконня нацистського періоду.
На кожного нерозсудливого позичальника завжди є нерозсудливий кредитор. Грецька криза — це не лише результат невмілого державного управління Афін, але також інтенсивного carry trade-у північноєвропейських банків через зближення єврозони, особливо у Франції та Німеччині, які отримали короткострокові прибутки, співставляючи зобов’язання північної єврозони з активами південної єврозони.
Урок полягає не в тому, щоб кредитори стали філантропами. А радше в тому, що вирішення проблем заборгованості повинно бути прагматичним. Результати підведення лінії під проблемною політикою та економікою Німеччини в минулому стали сприятливими не лише для Німеччини, але й для миру, зростання світової економіки і фінансової стабільності.
Відправною точкою для будь-якого рішення грецької кризи чи існуючої проблеми з невиплатою іпотеки у США повинно бути не питання, кого слід звинувачувати, але що потрібно робити. І про мораль тут не йдеться. А радше про неосудливість Євангелія від св. Луки: “І коли ви позичаєте тим, від кого маєте надію назад узяти, яка вам заслуга? Адже і грішники грішникам позичають, щоб відібрати від них рівне”.
John Kay
What St Luke would say to Schäuble
Financial Times, 29.07.2015
Зреферувала Леся Стахнів
05.08.2015