Ось уже понад місяць, як зведення англійського, німецького, італьянського командувань не відмічають нічого значного. Воєнні дії між Німеччиною і Англією вичерпуються операціями повітряних сил. На Середземному морі між англійським і італьянським флотами досі серйозних боїв не було, якщо не лічити недавньої сутички двох невеликих крейсерських груп, під час яких був потоплений один італьянський крейсер. Італьянські газети багато пишуть з приводу грандіозних наступальних планів проти Британської імперії. Однак, практично до останнього часу італьянське командування обмежувалося лише повітряними нальотами на Мальту і Гібралтар та операціями дуже скромного масштабу на кордонах Судана і Кенії в східній Африці. Англійці провадили такі ж незначні операції на кордонах між Егіптом і Лівією.
Після капітуляції Франції в ході війни настала своєрідна пауза. Під свіжим враженням приголомшуючого досвіду французської катастрофи кожна з воюючих сторін прагне наново зважити свої шанси і, виходячи з цього, намітити дальші перспективи своїх зусиль на полі бою, або за зеленим столом дипломатії. Кожна з воюючих сторін пускає вхід всі наявні в її розпорядженні козирі, прагнучи максимально поліпшити свої позиції, намагаючись вплинути на політичні настрої в тилу противника. Запекла війна відбувається в ефірі, різкою полемікою пройнята преса воюючих країн і виступи державних діячів.
19 липня в німецькому Рейхстагу виступив Гітлер. 22 липня йому відповідав в промові, виголошеній по радіо, англійський міністр закордонних справ лорд Галіфакс. Відкидаючи мирні пропозиції німецького рейхсканцлера, Галіфакс заявив, що Англія не припинить боротьби до перемоги. "Жереб кинутий", — резюмує німецьке інформаційне бюро висновки, які роблять з цієї дискусії політичні кола Берліна. Відповідь Лондону, вказує те саме високо-офіціозне джерело, "буде дана не в писаній формі і не словами". З другого боку, преса нейтральних країн, американська і швейцарська, підкреслюють не менш тверду позицію уряду Черчілля.
Поки нема ніяких прямих даних, щоб судити про те, в якій мірі позиція Черчілля поділяється різними угрупованнями пануючих класів Англії. Вся керівна преса — консервативна, ліберальна, лейбористська — схвалює промову Галіфакса. Але не можна зовсім ігнорувати тієї багатозначної обставини, що впливові елементи консервативної партії вперто відкидають вимоги робітничих організацій і широких кіл громадськості щодо усунення з урядових рядів колишнього прем'єра Чемберлена.
Не можна також пройти повз такі факти, як недавне усунення генерала Айронсайда (хоча йому і надано одночасно чин фельдмаршала) з поста командуючого озброєними силами Англії. При всьому цьому нинішній англійський кабінет і особливо сам прем'єр, очевидно, тримає курс на продовження боротьби. "Ніщо не могло б з такою переконливістю, як новий надзвичайний воєнний бюджет, продемонструвати рішучість англійців кинути на чашу вагів все аж до останньої рештки сил і грошей", — пише "Нью-Йорк таймс".
Звичайно, становище Англії не з легких. Вперше в своїй новішій історії вона стоїть лицем до лиця з грізним противником, не маючи ні одного союзника. Перемир'я, укладене Францією з Німеччиною і Італією, позбавило Англію необхідного плацдарму для розгортання англійських сил на європейському континенті. Англія втратила у Франції і її північно-африканських колоніях значні ресурси воєнного постачання зокрема, найближче джерело постачання бокситами алюмінієвої і кінець-кінцем авіаційної промисловості.
Але наслідки цих нових воєнно-економічних труднощів позначаться далеко не зразу. Флот, як і раніше, забезпечує Англії широкі зв'язки з багатющими потенціальними ресурсами нового світу, Далекого Сходу, Середньої Азії, майже всієї Африки. В цих умовах вирішальний удар Англії можна завдати тільки на самих британських островах. Тим часом при величезній перевазі англійського флоту, при наявності в розпорядженні англійського командування значних повітряних сил, висадка десанту в Великобританії була б не менш трудною, ніж завдання, які стоять також перед військовим керівництвом Великобританії.
Воєнна поразка Франції супроводжувалася реакційним державним переворотом. 16 червня уряд Рейно примушений був уступити своє місце урядові маршала Петена, який негайно приступив практично до ліквідації республіканського ладу. 10 липня скликані в невеликому курортному містечку Віші національні збори (спільне засідання членів обох палат французського парламенту) затвердили за пропозицією нового голови ради міністрів ряд законів. За цими законами у Франції касується пост виборного президента республіки, розпускається на невизначений строк парламент і вся повнота урядової влади передається особисто маршалові Петену, який дістає титул голови французської держави. Для безпосереднього керівництва справами державного управління створюється "тріумвірат" або "урядова директорія" в складі самого Петена, заступника прем'єра Лаваля і міністра внутрішніх справ Марке. Практично, урядом Франції стають таким чином Лаваль і Марке, тим більш, що Петену вже 84 роки.
Реакційна політична фізіономія цих двох колишніх соціалістів (Лаваль був колись навіть "найлівішим" соціалістом) говорить досить ясно про суть їх соціальної програми. Не менш чітко говорить про це і політична фізіономія інших міністрів, таких як представника чорносотенної ліги "бойові хрести" Ібарнегаре або заступника керівника загальної конфедерації праці Рене Белена, що брав найактивнішу участь у цькуванні революційних профспілок.
Зовнішня політика Франції значно змінена. За перемир'ям відбувся розрив дипломатичних відносин з Англією, а за розривом, як "віщував" недавно сам французський міністр закордонних справ Поль Бодуен, була проведена антианглійська кампанія у Франції. Англія старається паралізувати можливі наслідки нового курсу французької дипломатії. У цьому смисл англійських операцій проти французького флоту. У цьому джерело напруженої боротьби за переважний вплив на керівні кола північно-африканських колоній Франції, Сірії і французького Індо-Китая, яка провадяться тепер між Лондоном і урядом маршала Петена. Повідомлення про хід цієї боротьби, однак, суперечливі, і можливий результат її покищо трудно передбачити.
Більш ясні нинішні тенденції зовнішньої політики Сполучених Штатів, той факт, що з'їзд демократичної партії в Чікаго знову висунув на пост президента США кандидатуру нинішнього президента Рузвельта, уже сам по собі являє цілком закінчену програму. Промову, виголошену в цьому зв'язку Рузвельтом, вітає вся англійська преса, а лорд Галіфакс, виступаючи через три дні після американського президента, визнав можливим говорити про солідарність Сполучених Штатів з Англією.
Сполучені Штати проявляють виняткову активність і намагаються використати сучасну обстановку для того, щоб розв'язати в плані своїх інтересів всі питання американського континенту. З цією метою в хід пущені і економічні важелі і прямий тиск на латинські країни, з цією ж метою скликана і конференція в Гавані. Сполучені Штати висувають в Гавані вимогу оголосити спільний протекторат 21 американської республіки над колоніями європейських держав в Америці, якщо цим колоніям загрожуватиме небезпека. США наполягають також на організації економічного союзу американських республік фактично під керівництвом Уолл-Стріт.
В Японії знову сталася зміна уряду, уже п'ята за рахунком з часу виникнення нинішньої японо-китайської війни. Ухід у відставку кабінету, який очолювався адміралом Іонай, і заміна його кабінетом на чолі з принцом Коное зв'язані зі спробою створити "нову політичну структуру", здатну в умовах війни більш чітко відображати інтереси японського імперіалізму.
"Сучасне міжнародне становище розвивається сприятливо для Японії з точки зору розв'язання китайського питання", — заявив 25 червня в своїй промові військовий міністр уряду Іоная генерал Хата. "Нема потреби доводити, — підкреслював Хата, — що ми повинні спрямувати всі зусилля на те, щоб не упустити такої золотої нагоди. Ми повинні зробити рішучі кроки щодо третіх держав, які не розуміють наших справедливих вимог і перешкоджають виконанню японської національної політики".
Певні кола японського імперіалізму покладають великі надії на наслідки поразки Франції і того скрутного становища, в яке ходом європейської війни поставлена Англія. Вони надіються використати цей "золотий випадок" не тільки для ліквідації позицій англійських і французьких суперників японського імперіалізму на Далекому Сході. Вони розраховують натиском на Англію і Францію всемірно утруднити становище Китая.
Таким чином, знову на авансцену виступають керівники японських військових кіл, що вимагають здійснення не тільки програми завоювання Китая, але і створення окремої зони, підлеглої Японії, за рахунок Англії і Франції. Найближче майбутнє покаже, як ставляться до цієї активізації Японії Сполучені Штати Америки.
[Вільна Україна]
28.07.1940