Імперські амбіції штовхають Європу до межі

Українська криза тестує вірогідність імпліцитних обіцянок політичної, економічної та військової підтримки ЄС

 

 

Кілька років тому я чув пообідній спіч європейського політика, особи, яка відігравала провідну роль не лише в політичному житті своєї країни, але й у радах ЄС. Того вечора промовець, за загальною згодою, вихваляв європейські цінності — її культуру, її згуртованість — а також якість її інституцій. Він продовжував підкреслювати необхідність об’єднання, щоб ще ширше пропагувати ці цінності та інституції.

 

Збентеження, яке я відчув, розділив ще дехто з тих, хто сидів зі мною за столом. Мене турбувало те, що схожі слова я міг вкласти в уста декого з найбільш неприємних фігур  світової історії. ЄС, який описав промовець, був імперіалістичним проектом. Ті, хто проголосив Британську імперію, полюбляли співати: “Wider still, and wider, may thy bounds be set. God who made thee mighty, make thee mightier yet” (“Все ширшими і ширшими нехай стають твої кордони. Хай Бог, який зробив тебе могутнім, тя зробить ще могутнішим”). Британці можуть досі співати “Land of Hope and Glory” (“Край надії та слави”), але вони більше не сприймають цих слів всерйоз. Натомість у стратегії розширення ЄС було обрано саме таке бачення.

 

Для будівничих сучасної Європи ширше об’єднання було настільки ж важливим, як і вужче об’єднання. Греція була похапцем прийнята із надією на те, що після закінчення періоду військового правління вдасться втримати її слабку демократію; незабаром слідом за нею пішли Іспанія та Португалія. Кожна посткомуністична країна зі більш-менш чесними й демократичними інституціями, а деякі й без них, мали гарантований вступ. Амбітний проект створення монетного союзу між Францією і Німеччиною було розширено, понизивши стандарти допуску, аби включити усіх членів ЄС. Основною вимогою для членства в європейському клубі було бажання приєднатися. 

 

Звісно існують значні відмінності між Європою ХХІ століття та імперіями ХІХ і ХХ століть, а саме: традиційні імперіалісти не просили згоди в тих, кого вони колонізували, а також вони придушували більшість форм демократичного вираження. Проте греки сьогодні можуть не сприйняти ці відмінності як особливо значні. 

 

Тож постає питання: чи європейський проект простягнув свої територіальні кордони — так само, як і багато інших імперських проектів впродовж історії — поза межі, які він може впевнено втримати. Це питання вийшло на перший план через дві екзистенційні проблеми, з якими ЄС зіткнувся сьогодні: геополітична конфронтація з Росією та складні стосунки між периферійними економіками і єврозоною.                

 

Кордони західної Європи просунуто так далеко на схід, як ще ніколи в історії (вважаю за краще не згадувати прецедент нацистської окупації більшої частини континенту в 1941-42 рр.) Війна в Україні перевіряє, наскільки у разі потреби  на цьому просторі буде дотримано обіцянок політичної, економічної та, зрештою, військової підтримки. Балтійські країни мають достатні підстави нервувати через надійність зобов’язань своїх нових союзників.          

 

Небагато людей може зараз сумніватися у тому, що помилкою було дозволити Греції приєднатися до євро у першу чергу. Тут йдеться не лише про економіку  — підтасовані дані, марнотратні видатки й неоплачені борги. Головною проблемою Греції є те, що політичні інституції цієї країни не є достатньо зрілими здійснювати належне управління чи займатися економічним менеджментом, або ж відповідально взяти на себе зобов’язання перед інституціями Західної Європи. А Греція — не єдина держава-член ЄС, до якого можна застосувати таку критику.

 

В історії імперії, як правило, розпадалися через роздуття своїх розмірів, що вело до неспокою населення на периферіях, а згодом — до сумнівів в здоровому глузді проекту у самій метрополії. Ці симптоми легко розпізнати у Європі сьогодні. ЄС досяг своїх успіхів постійно просуваючи інтеграцію трохи далі і трохи швидше, аніж його інституції могли легко підтримувати, чи його населення було готове прийняти. Можливо ця амбітна стратегія зараз зайшла на крок задалеко.                       

 

John Kay
Imperial ambitions push Europe to limits
Financial Times, 15.07.2015
Зреферувала Леся Стахнів.

 

 

 

 

16.07.2015