Немaє у нас на Холмщині українця, котрий би не чув про Турковичі, а дуже мало є таких, що не побували на турковицькому святі 15-го липня. Чому ж то "Турковичами сливе вся земля холмська"? Звідки вони взялись? Відколи там знаходиться Чудодійний Образ Турковицької Божої Матери?
На ці питання важко дати відповідь, бо вони й досі не висвітлені в нашій історії. Наведу лише те, що відомо з літописів і народніх переказів.
Знаємо з історії, що війна поміж польським князем Мечиславом і київським князем Володимиром Святим в кінці X віку провадилась за Червенську Землю, себто за територію, що її осередком був город Червень (нинішня Холмщина). Війна ця закінчилася перемогою Володимира, що, по словах літопису, "зая гради їx (поляків), Перемишль, Червен і іни гради". Від того часу про Холмщину й Підляшшя маємо вже історичні відомості під назвою "Червенські Городи". Першу історичну згадку про Червенську Землю знаходимо у чеського літописця Чайки. Город Червень, на думку більшості учених, лежав над великою сплавною тоді рікою Гучвою, — там, де тепер село Чермно, томашівського повіту на Холмщині. Біля Чермна є село Вакиїв. У місцевого населеня зберігається передання, що на місці сіл Чермно-Вакиїв стояло колись місто Червень чи Червенськ, одна з вулиць називалась Київською, а по народньому "во Київ" — пізніше Вакиїв. У віддалі ½ кільометра від Чермна залишився великий земляний насип високости 3 сяжні; цей насип називається й досі "Замчиськом", а народній переказ подає, що тут стояв колись княжий замок. Довкола Замчиська бачимо вали, при розкопах котрих знаходили багато кістяків, людей, мідяні хрестики та монети; це вказувало б на те, що дійсно вдавнину була тут фортеця. Назви довколишніх сіл вказують на те, що Червень був дуже великий, його передмістя тягнулися кілька кільометрів: "Тишівці" — колись "Тушевці" — очевидно передмістя, де мешкали шевці; ще й нині на цілій Холмщині відомі тишовецькі чоботи. "Конюхи", — там жили княжі люди, що випасали стаднину. "Чесники" — колись "Чашники", де жили прислужники, що подавали напитки до княжого стола. На місці, де нині село Дуб (в 10 кільометрах на схід від Чермна) ріс колись височезний дуб, а на його вершку стежила за ворогом сторожа. Поміж Чермном і Тишівцями, гущі старого лісу, місцевість називається "Торговиця", — мабуть на цьому місці перед віками відбувались ярмарки в городі Червні. Біля Чермна на протилежному боці ріки Гучви біля села Туркович місцевість називається "Манастир"; народній переказ подає, що там був славний колись манастир. Це перша така згадка про Турковичі.
Уніятський єпископ Лев Кішка згадує у своїй хроніці, що після розгрому Великої Моравії мадярами в 906 році багато словянського духовенства східнього обряду втікло на Холмщину, а в тому числі 4 єпископи: Іван, Антін, Аникій та Ілля. Вони прибули до Червеня і там їх гостинно прийняли монахи сусіднього манастиря в Турковичах.
На підставі цього народнього переказу і згадки єпископа Льва Кішки виходило б, що ще перед офіційним прийняттям православної віри святим Володимиром, віра ця міцно вкорінилась вже в Червенській Землі, себ-то на Холмщині, де був навіть Турковицький манастир з єпископами.
В 1240 році (рівно 700 літ тому), як подає Никонівський Літопис, татарський хан Батий, зайнявши Київ, підійшов з ордою і до Червеня та не міг його здобути, бо залога столиці завзято боронилась під проводом боярина Томи Ратиборовича (від імени того боярина походить назва села Ратиборовичі в Грубешівського повіту). І хто зна, чи пощастило би татарам взяти Червень, якщоб не зрада одної жінки, що жила по другому боці ріки Гучви. Вона то показала татарам підземний хід куди можна дістатись у город. Ще й досі місцеві люди показують високу могилу, що називають її "Бабя могила", де татари поховали цю зрадницю. Татари зруйнували тоді город Червень до тла. З нього і сліду не залишилось. Пропав тоді і Турковицький манастир. На місці його виріс з часом ліс, що видно з оповідання про перевезення Володиславом Опольським Чудодійного Образу Божої Матери з Белза до Ченстохови в кінці XIV. віку.*) Цей Чудодійний Образ Владислав Опольський забрав із Белзької княжої церкви. По дорозі образ поставили на ніч в лісі біля Туркович; значить, що там не залишилось тоді від колишнього манастиря навіть каплички. Раненько на другий день, коли Володислав рушив з образом в дорогу, на місці, де стояв цей образ, появилась у дивному сяйві ікона Божої Матери: Пречиста Діва виявила таким чином Свою волю, щоб Турковицький манастир був відновлений. Люди поставили каплицю, а потому церкву, в якій умістили Чудотворну Ікону. Тисячі прочан збіралося у Турковичах, шукаючи полекші для душі й тіла. Слава Турковецького манастиря, Пречистого Образу і чудодійного джерела, яке тут повстало, пролунала на всю Холмщину.
*) Володислав Опольський, зі шлеських Пястів, 1366 р. мадярський палятин, 1372—78 рр. з доручення мадярського короля Людвика правив Галицьким королівством, він звав себе королем Галичини й бив окрему галицьку монету.
[Краківські вісті]
15.07.1940