Для експертів із зовнішньої політики країною №1 є Америка. Та з економічної точки зору перемагають данці.
Сатирична історія Англії «1066 рік і таке інше» пояснювала, що історія зайшла в глухий кут після Першої світової війни, коли Америка випередила Англію як провідна держава.
Концепція провідної держави була одним з основних питань порядку денного конференції у Кеніґсвінтері, в якій я нещодавно взяв участь. Гості переймалися боротьбою між Китаєм і США за те, хто стане провідною державою XXI століття. Паралельна секція обговорювала майбутнє ЄУ, і я усвідомив, що існує основоположна суперечність між двома різними баченнями світу. Для експертів із зовнішньої політики провідною країною є Америка. Та з економічної перспективи нею є, мабуть, Данія.
У «1066 рік і таке інше» провідна держава визначається її спроможністю брати в кулак інших. Британська імперія, над якою ніколи не заходило сонце і в якій королева Вікторія була імператрицею Індії, яку вона так ніколи і не відвідала, була уособленням провідної державності.
Але Данія втратила інтерес до того, аби брати в кулак інших. За останні два століття Данське королівство втратило Норвегію, землю Шлезвіґ-Гольштейн та Ісландію, а Ґренландія невдовзі, ймовірно, здобуде власну багату на ресурси незалежність. Ніхто особливо не заперечує. Данія є невеликою, суспільно згуртованою і дуже багатою. В міжнародних соцопитуваннях на предмет щастя ця країна зазвичай займає верхні позиції.
Звісно, Данія також є радше нудною. Майкл Бут у своїй книзі «Заледве що не ідеальний народ» описує «закон Янте»: нищівний конформізм і самовдоволення невеличких містечок у його прийомній Батьківщині. Однак після століття, під час якого Європейський континент роздирався двома катастрофічними війнами, які тепер обидві здаються далекими й абсурдними (було щось сюрреалістичне у подорожі на ту конференцію у Кеніґсвінтері через землі, на яких усе ще видніються шрами від битви за Берлін), більшість європейців думають, що нудність – це добре.
Ми вже одного разу зазнали страждань від «Великої ілюзії» Нормана Енджелла: британський журналіст і член парламенту від Лейбористської партії у своїй книзі, написаній у 1909 року, спростовував міф про те, що процвітання є результатом агресивного контролю над територією та ресурсами, – тепер ми розсудливіші. Натомість багатство Данії засноване на експорті бекону і ліків для контролю діабету – підходяще поєднання – по цілому світу. Така ґлобальна діяльність тепер є цілком достатньою для більшості європейців. Минулорічний референдум про незалежність Шотландії був до певної міри вибором між політичною й економічною концепціями провідної державності. Чи хотіли шотландці відновити британську програму атомних субмарин "Трайдент" – послаблену сучасну претензію на те, що Британія є володаркою морів – чи воліли би бути схожими на Данію?
Як показала шотландська дискусія, самовдоволення та відособленість можуть зайти надто далеко. У 1970-х Партія прогресу Могенса Гліструпа, який запропонував замінити збройні сили Данії магнітофонним записом, який би говорив російською «ми здаємось», стала другою за величиною партією в датському парламенті. Ще одним кандидатом на провідну державу є Швейцарія, яка впродовж століть притримується трохи самовпевненішого принципу «якщо ви не докучатимете нам, ми не докучатимемо вам». Гліструп зайшов задалеко, коли намагався оголосити Данію зоною, вільною від мусульман. Проте на виборах, які відбулися минулого тижня, датська Народна партія, наступниця Партії прогресу, набрала понад 20% голосів.
Деякі економісти дивляться на провідну державність в інший спосіб: чи обігнав валовий внутрішній продукт Китаю ВВП США? Чи зростаюче населення і економічний розвиток Індії коли-небудь дадуть їй найбільший з усіх ВВП? Та я ніколи не розумів, чим можуть бути цікаві ці змагання, за винятком того, що вони можуть вказувати на наявність ресурсів, аби підтримувати військову версію провідної держави. А це, схоже, аж ніяк не те змагання, в якому Індія – як і Данія – хотіла би взяти участь. На благо не лише індійців чи данців, але й усього світу.
John Kay
Denmark, not US, is the Top Nation
Financial Times, 23.06.2015
Зреферувала Галина Грабовська
29.06.2015