В передчутті «Alfa jazz fest»

Жоден прогноз погоди не в змозі передбачити, чи буде літо у Львові спекотним. Натомість те, що впродовж п’яти днів, з 25 по 29 червня, у місті буде надзвичайно джазово –  гарантують організатори цьогоріч уже п’ятого за ліком фестивалю «Alfa jazz fest». І доки одні передбачають погоду, а інші провадять дискусії щодо джерел фінансування фестивалю і доречності його проведення у скрутні для України часи, гості уже викупили всі до єдиного квитки. На щастя, як і у попередні роки, сцен буде три – на пл. Ринок, біля Палацу Мистецтв та головна, ім. Е. Рознера, у Парку культури і відпочинку ім. Б. Хмельницького. Перші дві діятимуть традиційно безкоштовно, а виступи на головній транслюватимуть на великих екранах у парку.

До речі, саме трансляцію концерту  у парку вже не перший рік відвідує сам і усім радить Ігор Мосесов: музикознавець і діджей, автор і ведучий, ось уже понад двадцять років, програми «Музыка из ящичков и не только...» на «Львівській хвилі» (до слова, чи не єдиної російськомовної програми на увесь Львів). Каже, атмосфера у парку дивовижна – справжній європейський пікнік, плюс добрий звук, і на екрані зірок видно краще. Компанія пана Ігоря вже навіть має два улюблених дерева, під якими щороку  на час фестивалю «засідає». Ігор Мосесов переконаний у двох речах: джаз сприяє спілкуванню та джаз треба слухати наживо.

Ми попросили Ігоря Мосесова розповісти детальніше про тих, кого наживо нам пощастить слухати на сценах «Alfa jazz fest» у Львові цьогоріч.

– Спершу про сцену ім.Едді Рознера (який, до речі, колись у 1946 пробував через Львів повернутись до Польщі, але був заарештований НКВД і засуджений на 10 років; дуже класний трубач, один з головних пропагандистів свінгу в колишньому довоєнному СРСР). У перший день, п’ятницю (26 червня) виступатиме Майк Стерн з Білом Евансом. В історії джазу є два Біла Еванса. Перший – це історична постать. Разом з Майлcом Девісом вони творили сучасний джаз, виробляли нові прийоми аранжування, нову  гармонійну побудову композицій та ще багато чого. На них вчилися багато музикантів, зокрема, Гербі Генкок, який також цьогоріч буде гостем «Alfa jazz fest», це їх учень, але про нього згодом. Ми ж матимемо справу з іншим Білом Евансом – саксофоністом, який вже виступав на сцені «Alfa jazz fest», але у іншому складі. Тоді він намагався, я вважаю, не дуже переконливо, поєднати джаз з музикою кантрі. Отже цього разу Біл Еванс, як на мене, середньої руки саксофоніст, який має вдалі і не зовсім проекти, гратиме з Майком Стерном – дуже потужним гітаристом. Майк Стерн з Бостона, де розташована Берклі скул (американський музичний вищий навчальний заклад), який має вже безліч  філіалів, зокрема у Європі. Через той заклад пройшло, мабуть, вісімдесят відсотків джазових музикантів світу, а може і більше. 62-річний Майк на гітарі грає з 12 років. Починав кар’єру з Blood, Sweat & Tears, але став відомим у ширших колах в 1980-х, завдяки співпраці з групою Майлса Девіса. Потім грав із Жако Пасторіусом, знов з Девісом, з Гербі Генкоком та багатьма іншими зірками. В 1997 організував власний квартет. Шість разів номінувався на дуже престижну премію Греммі. А ще грав у легендарному складі Steps Аhead братів Брекерів...  

Закриває п’ятницю легендарний 75-річний клавішник з Чікаго – Гербі Генкок. Він, знову ж таки, уславився, граючи п’ять років з Майлсом Девісом. Чотирнадцять разів Гербі вигравав премію Греммі. Його дискографія вражає, бо містить різні стилі і напрямки: від обробки класики до брейк-біту. Його останній за хронологією студійний альбом «The Imagine Project» за 2010 рік.

Гербі Генкок

Через тиждень після виступу на «Alfa Jazz Fest»  кубинському саксофоністу і кларнетисту Пакіто Д’Рівері виповниться 67 років. 27 червня, в суботу, він відкриває другий день фестивалю на головній сцені. Невтомний популяризатор латино-американської музики, Пакіто розпочинав в легендарних «Іракере з Куби». Потім співпрацював з зірками на кшталт Діззі Гілеспі, Ерл Хайнс, Стен Гетс, МакКой Тайнер, Ренді Брекер, Артуро Сендовал, Йо-йо Ма. Багато разів номінувався і вигравав Греммі. Дуже розмаїтий Пакіто вплинув на багато напрямків, у тому числі на латино-рок, на Карлоса Сантану.

Другий виступ на головній сцені в суботу – це легенда джазу, один з найвпливовіших композиторів і саксофоністів другої половини ХХ сторіччя – Вейн Шортер. Розпочав він в далекому 1958 році, а вже у 1959 записав перший альбом. Шортер теж грав з Майлсом Девісом (що рівноцінно знаку якості на всю подальшу музичну кар’єру). Втім головне, – участь Вейна в групі Джо Завінула Weather Report  впродовж 15 років. 10 разів Вейн отримував нагороду Греммі.

Вейн Шортер

В останній день роботи великої сцени там виступатиме Хіромі – молода японка, яка з 5-ти років вивчала фортепіано. Сьогодні вона, мабуть, є найсильнішою джазовою піаністкою Японії, а, може, і більше. Її педагог, Норіко Хікіда, зацікавила дівчину джазовою музикою. В 14 років вона вже виступала разом з чеським філармонійним оркестром. В 17 доля подарувала їй зустріч з Чіком Корія. Дівчина декілька його виступів в Японії грала з Чіком разом. Не без допомоги Чіка дівчина отримала стипендію у славнозвісному Берклі. Тоді ж до співпраці її запросив знаний джазовий басист Стенлі Кларк... У 2011 Хіромі створила власне тріо.

І, на завершення, Джордж Бенсон – унікальна постать. Я вважаю його одним із засновників смус-джазу або поп-джазу: це легка форма, яка класно сприймається радіо-слухачами, зокрема. Він пройшов той самий шлях, що й Нет Кінг Коул, який у 1940-х роках був сильним джазовим піаністом, а потім хтось його підштовхнув до вокалу. Сьогодні з нього беруть приклад всі джазові вокалісти. Співати він почав у 1950-х, і це дало йому більше, аніж якби він залишився просто піаністом. Та сама історія була з Бенсоном: був одним з найсильніших джаз-гітаристів світу, мав купу нагород, а почав співати...

Джордж Бенсон

Цього разу також багато цікавих колективів буде і на малих сценах: на Площі Ринок і біля Палацу Потоцьких. Усе розпочнеться у четвер (25 червня) на Ринку, з виступу Dennis Adu Big Band та Ентоні Стронга з Великобританії. Деніс – це дуже талановитий трубач з Києва, він вже бував у Львові з різними складами, натомість буде цікаво послухати його з власним біг-бендом. Але головним в той день, мені здається, буде англійський співак, композитор та піаніст Ентоні Стронг. І справа навіть не в тому, що він закінчив три найпрестижніші музичні заклади Англії, а в тому, що манеру він відпрацював, граючи легендарного рок-н-рольника Джеррі Лі Л’юіса в мюзиклі на лондонському Вест Енді. Отже живі виступи – це його «фішка». Ентоні співає і грає у традиційному свінговому стилі, що чудово піднімає настрій. Йому лише 30, для джазу це дуже молодий виконавець.

Радив би також звернути увагу наступного дня на Yazz Ahmed Quartet, квартет з Великобританії. Це уже більш складний джаз, але чудово падає у вухо. Керує ним жінка-трубач Yazz Ahmed.

В мене викликає сумнів експериментальний гурт Contrast Trio з Німеччини. Судячи з того, що я побачив в youtube, у них доволі сильний піаніст, ніякий контрабасист, а ударник, таке враження, що третій день як за установку сів...Але ви знаєте, що ліпше все перевірити на власні очі та вуха.

А от у неділю буде красивий Martin Reiter Electro Trio з Австрії. Хоча для мене найцікавішим буде Piotr Pociask Quartet, я нещодавно його почув. Це дуже цікавий польський гітарист.

В понеділок (29 червня), на завершення, раджу усім французьких Tango Carbon, вони грають приблизно в тому ж стилі, що і Gotan Project. Тобто, електро-акустик аргентинське танго, тільки вони більш наближені до джазу. Багатий звук, і вони цікаво на цю тему імпровізують. А на  завершення трохи фанк-джазу від швецьких  Dirty Loops. Трендове фанкове та запальне тріо в складі Іона Нільссон – вокал, клавіші, Хенрік Ліндер – бас-гітара і Аарон Меленгард – ударні. Вони існують з 2008. Завдяки поїздці у 2012-му в Штати та знайомству з продюсерами Андреасом Карлссоном і Девідом Фостером підписали угоду з всесвітньо відомим лейблом Верве Рікордз, і навесні 2014 записали альбом Loopified, який вийшов в Японії, Штатах та Великобританії. Це буде стовідсотковий відрив голови. Крапка – найжирніша з можливих.

– Чи можна говорити, що фестиваль має також освітню функцію. Що дає подія такого масштабу місту, а що – його мешканцям?

– Місту – туристів! Мене дуже засмутило, що є противники фестивалю. Люди не знають, як Фрідман торік отримав від Путіна, мовляв, той казав: «Забери фестиваль зі Львова, як ти можеш, давай я тобі дам Санкт-Петербург, Москву чи будь-яке місто, тільки не Львів...». Але Фрідман вперто не погодився. Тому, думаю, ми мусимо підтримувати таку подію. До того ж Львів – туристична Мекка. Ми ще 15 років тому лише мріяли, щоби до нас так їхали і все розвивалось. А такого рівня фестиваль, як у нас, щоб на одній сцені за три дні стільки зірок –  жоден європейський не запропонує такого line-up! Подивіться на афішу супер-знаного джазового фестивалю у Монтре (Швейцарія) або знаменитого «Фестивалю Північного Моря» у Голандії, та там більшість виконавців поп-рокові. Вони ж дешевші!

Як на мене, то заслуга джазових концертів і таких фестивалів у тому, що публіка, за моїми спостереженнями, починає відчувати внутрішню свободу, інше покоління росте...  Музика усюди – і тут, і на дискотеці. Тільки на дискотеці музика більш енергетично-розважальна, я б сказав – з домішком сексу, а на таких фестивалях людина вчиться слухати. Бо ж кожен робить це по-своєму, і нікому не накажеш, як у радянські часи нам намагались вкладати «що митець мав на увазі»... Сьогодні, на щастя, ніхто нікого не змушує, сьогодні кожен відчуває, як хоче і на тому рівні, на якому готовий.  Джазовий фестиваль – це поштовх до мислення.

– Отже, такі фестивалі, як «Jazzbez» чи «Alfa Jazz» виховують смаки?

– Принаймні зміни серед публіки відчутні. По-перше, змінився віковий склад. Раніше на концерти ходили дідугани, а зараз суцільна молодь. Я дивлюся, як вони поводяться, як слухають джаз, а це зовсім інакше, ніж слухати рок, який б’є нижче пояса, і ти його сприймаєш уже на рівні інфразвуку...  

– Ви кажете, джаз має свій віковий ценз, тобто 30 років – це дуже молодий вік для виконавців... Чи траплялися вам останнім часом якісь молоді відкриття?

– Настя  і Ігор Гнидин – ведучі сцени біля Палацу Потоцьких вже є прикладом того, що віковий ценз змінюється, вони є прикладом джазової молоді. А ще Бріа Блесінг, яка повернулась зі Штатів, і Джошуа Прат, який виступав зараз на «Голосі країни» – це все приклади того, що тут у нас у Львові є якась дивовижна атмосфера, яка сприяє... А скільки наших музикантів по Україні розкидані, вже не кажучи про тих, хто за кордоном. Що ж до відкриттів, то я щодня знаходжу для себе якісь нові цікаві імена, якими ділюся зі слухачами в своїх радіо-програмах. Але варто пам’ятати, що б не було написано в прес-релізах, з ким би хто не грав, усі здобутки і звання закінчуються, коли виконавець виходить на сцену і залишається сам-на-сам з слухачем. І тут важливо не вразити публіку, а зацікавити. Це надскладне завдання, особливо, якщо ти граєш не мейнстрім, а, наприклад, авангард. У нас є прекрасний львів’янин, якого я дуже поважаю за його наполегливість – джазовий контрабасист Марк Токар. В ньому, як на мене, загинув великий продюсер. Але він обрав той самий складний шлях – і це його вибір. Порада всім без винятку виконавцям, які наважились вийти на сцену: пам’ятати, що повинна бути невід’ємна друга половинка – це зацікавлений слухач. Без тої другої половинки все втрачає сенс...  

З відносно нових відкриттів – молода співачка Нікі Яновські. Їй, здається, двадцять років лише, а перший диск вона записала у 15-ть, у якому повторила дещо з репертуару Елли Фіцджеральд. Нікі з Канади. Канада взагалі дуже сильна джазова держава. Сьогодні вона майже нічим не поступається Америці. Нікі Яновські записала два альбоми, і її помітив Квінсі Джонс – людина, яка зробила Майкла Джексона і багатьох виконавців...Взагалі Квінсі – це окремий космос у шоу-бізнесі.

– Свого часу всі грали, або хотіли, або, принаймні, рівнялись на Майлса Девіса. А на кого повинна рівнятись нинішня молодь у джазі?

– Вони повинні грати з тими, хто ще живий. Той же Гербі Генкок, Вейн Шортер, Бенсон... Часто у програмах я розповідаю про долі музикантів зі всього світу. Кожен другий починав з прослуховування записів Майлса Девіса, Біла Еванса, Джона Колтрейна, Чарлі Паркера. Ті, хто співають, вчилися на Френку Сінатрі, Тоні Бенеті, Мелі Тормі, Сарі Вон та Еллі Фітцджеральд. Вони були, є і будуть, просто треба знати, де і кого шукати. І наступним поколінням ніяк не легше від того, що вони мають вже на кому вчитися. Бо вони змушені або займатися на своєму рівні повтором, або робити щось нове, а створити щось нове завжди важче. Хоча технології допомагають. А взагалі, кожен з виконавців сам обирає собі взірець для наслідування.

– Яке місце займає Україна у контексті джазу сусідніх держав?

– Неможливо порівняти, бо у кожної країни свій шлях розвитку. Поляки мають більше можливості їздити по Європі і по світі, це трохи їх розпорошило. Але у Польщі дуже класні піаністи, саксофоністи, і дуже слабкі – хоч я би назвав їх не слабкими, а іншими – контрабасисти та ударники. Можливо вони по іншому, аніж в Штатах, бачать завдання ритм-секції. У Росії трохи складніше, бо там Москва йде своїм шляхом, а решта – своїм. У нас же все лише починає розвиватись.

– З якими проблемами зіштовхується джаз в Україні?

– На мій погляд, і я на тому вже багато разів наголошував, бракує системи клубів, як от, наприклад, у Польщі. У кожному місті є один-два клуби, які пропагують джаз. У нас щось подібне певен час робив клуб «Пікассо». На відміну від фестивалю, який відбувається раз на рік, клуби діють постійно. Така система дає добрий поштовх до розвитку, та і для заробітку музикантів помічна. Створює їм додатковий стимул. А у Львові на постійній основі діє хіба «Квартира 35», а це невеличке коло одних і тих самих людей. Було б добре, якби джаз оселився у Львові, а не приїжджав погостювати на час фестивалю...І на мій погляд, ми рухаємося в тому напрямку.