Ігор МЕЛЬНИК

200 років тому, 9 червня 1815 року, завершився Віденський конгрес, який встановив новий політичний лад у Європі після розгрому армій Наполеона І Бонапарта. Деякі ухвали Віденського конгресу торкалися Галичини. Зокрема, був відновлений австрійсько-російський кордон на річці Збруч.

 

 

Віденський конгрес тривав з 1 листопада 1814 року до 8 червня 1815-го – здебільшого у Відні, в урочистій атмосфері балів, забав, бенкетів. А 9 червня, за 9 днів до поразки Бонапарта під Ватерлоо, був підписаний "Кінцевий акт" конгресу. Для прийняття потрібних рішень і вивідування таємної інформації залучалися дами легкої поведінки. Деякі засідання конгресу відбувались у Пресбурґу (нині Братислава).

 

Головними дійовими особами у Відні стали делегації провідних держав, які у 1812–1814 роках розгромили війська Наполеона: Росії, Великої Британії, Прусії, Австрії (так званий "Комітет Чотирьох"). Ці делегації очолювали провідні дипломати: Карл Роберт Нессельроде, князь Андрій Розумовський, Віконт Роберт Стюарт Кастлрі, князь Клеменс Лотар фон Меттерніх, Карл Август фон Гарденберґ.

 

В роботі конгресу також брали участь австрійський цісар Франц І, російський імператор Александр І, королі Прусії, Баварії, Вюртемберґу, Данії, монархи дрібних німецьких держав, делегації інших держав і вільних міст. Серед делегатів були такі відомі особистості тодішньої Європи, як Вільгельм Гумбольдт, Артур Веллінґтон, Адам Чарторийський.

 

Французьку делегацію очолив досвідчений дипломат, який вірно служив раніше Наполеонові, Шарль Моріс де Талейран. Йому вдалося значно посилити позиції країни, що програла війну, і добитися, щоби Франція стала одним з провідних учасників Віденського конгресу.

 

Основними принципами нового устрою Європи були проголошені реставрація, леґітизм (право на трон законних володарів з "Божої волі") та рівновага сил. До порядку денного конгресу внесли й заборону работоргівлі.

 

Після зречення Наполеона королем Франції став Луї (Людовік) XVIII – брат страченого на ґільйотині Луї XVI. Але законного короля Швеції Ґустава IV з династії Ваза замінили на наполеонівського маршала француза Бернадота.

 

Для досягнення "рівноваги" будувалися карколомні комбінації з територіями. Так за Росією визнали Фінляндію, відібрану нею від Швеції. Як компенсація до Швеції переходила Норвегія, відібрана у Данії. Натомість данський король Фредерік VI отримав герцогство Люнебург.

 

 

Велика Британія отримала голландські колонії у Південній Африці. Натомість Голландія і Бельгія були об'єднанні єдине королівство Нідерланди під владою династії Оранських-Нассау. Раніше Бельгією володіла Австрія, тому цісарю Францу І "подарували" Ломбардію та Венецію з Трієстом, Далмацією та Дубровником (Рагузою).

 

Росія підтвердила свої права на Бессарабію, а російський імператор Александр І став також королем Польщі, отримавши більшу частину утвореного Наполеоном Варшавського князівства. Так зване Королівство Польське («конгресова Польща»), до якого увійшли також Холмщина й Підляшшя, отримало певну автономію – мало власну конституцію, військо та фінанси. Краків став вільним містом, щоправда, під контролем Австрії, Прусії та Росії.

 

 

Галичина також була ареною Наполеонівських воєн. 27 травня 1809 року Львів зайняли війська союзника Франції – Варшавського князівства, але вже 19 червня польське військо відступило до Жовкви. Натомість уже 28 червня до Львова увійшла російська дивізія генерала Меллера-Закомельського. Росія після Тільзитського миру вважалася союзницею Франції, й мала намір відібрати в Австрії Східну Галичину. Але, за умовами Шьонбурнського миру від 15 жовтня 1809 року, росіянам виділили лише Тернопільщину та Чортківщину, і 14 грудня російське військо залишило Львів.

 

Тернопільське Поділля зі Збаражем, Теребовлею, Гусятином, Борщовом, Чортковом і Заліщиками перебували у складі Росії майже 6 років. Імператор Александр І своїм указом від 14 серпня 1810 року надав цим теренам назву "Тернопільський край".

 

 

Оскільки цей край опинився за межами Австрії, Галицький митрополит Антін Ангелович утворив 21 травня 1810 р. в Тернополі греко-католицьку консисторію, головою якої став о. Григорій Ганкевич.

 

Подоляки 29 липня 1810 року присягнули на вірність імператору Александру І. А невдовзі губернатор Тайльс запровадив у Тернопільському краю юліянський календар.

 

"Цивільна адміністрація в тернопільській окрузі перейшла до рук царського совітника Тайльса. В часі російської влади в окрузі було все повно війська, яке масами дезетерувало так, що царська влада мусіла примінити до них гострі репресії. Для команданта війська російська влада побудувала в Тернополі між замком та Домініканським костелом обширний дім, який  Австрія, після повороту в тернопільську округу, піднесла на один поверх вище... Прилучення тернопільської округи до Росії зокрема утруднювало церковну адміністрацію цієї частини львівської єпархії. Тому  митрополит та львівський єпископ Антін Ангелович займенував своїм генеральним вікарієм на цю округу теребовельського пароха о. Григорія Ганкевича, додаючи йому кількох духовних, як дорадників. Одним із членів тієї ради був парох Залозець о. Неронович. В пильних духовних справах міг о. Ганкевич звертатися до найближчого греко-католицького  єпископа в Росії Фабіяна Корсака, що був адміністратором луцької єпархії, одначе резидував в Острозі. Коротко триваюче російське панування в Тернополі та в окрузі зазначилося занепадом церковних початкових шкіл, заложених тут вже за Австрії. Тому по відході Москалів з Тернополя, австрійський уряд звернувся до митрополита Михайла Левицького з порученням наново зорганізувати тут сітку початкових шкіл під опікою Церкви", – писав історик Микола Чубатий ¹.

 

За ухвалою Віденського конгресу Тернопільський край 1815 року був повернутий до складу Австрії.

 

Того ж року троє монархів – пруський Фрідріх Вільгельм, австрійський Франц І та російський Александр І – підписали у Парижі Акт про створення Священного союзу про надання взаємної підтримки і допомоги, утримання існуючого ладу в Європі. Цей союз витримав випробування революцій 1830 та 1848 років, але вже у 1850-х "мир" встановлений Віденським конгресом був зруйнований Східною війною та рухами за об’єднання Італії й Німеччини.

 

 

ПРИМІТКИ

 

¹ Чубатий М. Історія Тернополя та Тернопільщини // Шляхами Золотого Поділля. – Філядельфія, 1960. – С. 43, 44.

 

 

09.06.2015