Домашня випічка, котру продають просто з віконечка старого мінібуса, майстер-клас з виробництва гірлянд, гра, в якій можна скупити всі атракції Підзамчого, саморобні столи, оберемки соломи і пеньки замість стільців – все це віднині житиме на площі святого Теодора у соціальному кафе «У сусідів».
29 травня європейська спільнота святкувала День сусідів, а в передостанній день травня спільнота Львова мала нагоду спостерігати за відкриттям першого в місті соціального кафе «У сусідів». О 15:15 майже кожна річ стоїть на своєму місці, але організатори заклопотано метушаться, то в пошуках подовжувача, то в розставляючи імпровізовані меблі. Аня Хвиль, одна із співзасновниць, маленька та тендітна, зупиняється на мить, щоб трошки розповісти про цей проект:
«Люди ходять довкола і не зовсім розуміють, що відбувається, але то нам, насправді, трохи лестить. Подібне кафе – абсолютно новий формат для Львова, бо це не суто комерційний бізнес, а радше так зване соціальне підприємництво. Ідея така, що протягом літа тут буде сцена та кав’ярня, перероблена зі старої маршрутки, де продаватимуть їжу, приготовану місцевими мешканками. Таким чином ми хочемо дати можливість місцевим трохи підзаробити, але й водночас розвивати кулінарні традиції. За пару місяців підготовки ми знайшли чимало особливих рецептів, яких не зустрінеш в жодному ресторані: пиріг з румбамбаром, гречаний пиріг тощо. Хочеться вірити, що цей кулінарний момент може зіграти роль об’єднавчого, адже це певний перенос сімейної традиції споживання їжі на громаду.
Минулого року ми проводили фестиваль сусідів на Підзамче, слоганом якого було «Родичі важливі, а сусіди – ближчі». Цей проект – певне продовження фестивалю, такий собі майданчик для спільного дозвілля. Ми закликаємо всіх ділитися знаннями, проводити власні майстер-класи. Людям потрібні інші люди. Саме для цього ми живемо, заробляємо гроші, знаходимо вільний час.
Я за освітою – антрополог, і певною мірою для мене це теж дослідження. Адже частина місцевих жителів зацікавлена в проекті, а частина – проти, зауважуючи, що там де кав’ярні – завжди алкоголь і проблеми, і це такий собі конфлікт інтересів. Втім, не через те, що люди – злі, а тому що ніколи не бачили нічого подібного.
Площу святого Теодора обрали через її занедбаність, щоб згодом було видно зміну. Хоча особисто я на початках не надто хотіла її брати – черга з маршруток, купа народу, нічого особливого. Але моя подруга архітектор переконала мене тим, що тут багато простору і дуже правильне планування. Крім того ця площа – дуже цікаве історичне місце. Ми знайшли фотографію 1912 року і на той момент там була розміщена дерев’яна кухня для бідних людей. А ось поруч – синагога першої половини ХІХ сторіччя. А на Підзамче, до речі, було єврейське гетто, і про це, на жаль, мало хто знає».
Тут все розташоване просто по колу: майстер-клас з вироблення квітів, далі – ігровий стіл з адаптованою версією відомої гри «Монополія», а ось – майстер-клас з виготовлення гірлянди, кіоск зі смаколиками та сцена, з якої лунає дуже тут доречне пінкфлойдівське «Wish You Were Here».
Довкола дерев’яного ящика, що служить тут столом, дві чарівні малі вчать вас робити паперові хризантеми. «Беремо 13 серветок, просто посередині обв’язуємо ниткою, вирізаємо пелюстки та розправляємо», – діляться технологією виробництва Аня та Вікторія. В містичність числа 13 вони зовсім не вірять, кажуть, що якщо робити щось з душею, то нічого поганого не трапиться. Біля цього квітника зустрічаємо Віру та Ар’є, мешканців площі святого Теодора, які лише кілька місяців тому переїхали до Львова з Ізраїлю. Подружжя обрало місто Лева через те, що це одне з «найграндіозніших міст України»: «Ми – нові мешканці Львова, тому нам було страшенно цікаво, як у Львові взагалі відбувається процес соціалізації, суспільне життя, знайомство з сусідами. Почалося все з ініціативи німецького товариства GIZ з приводу будівництва дитячого майданчика на площі, де ми зустріли пані Ольгу, котра нас запросила на зустріч сусідів. Ми не можемо сказати, що ми очікували чогось надзвичайного, але загалом подібний рух – цікавенний процес, досвід того, як працює суспільство у Львові, знайомства».
Далі по колу киплять бізнес-пристрасті: народ грає у «Підзамче. Нове життя дільниці», місцевий аналог «Монополії», розроблений ініціативною групою «Йота» та Центром міської історії. Мусите неодмінно спробувати, якщо принаймні раз бажали відчути себе власником Фабрики повидла, кам’яниці Шульців або джерела на вулиці Замковій, побути благодійником та отримати шанс облаштувати власний район на свій смак.
«Метелика – сюди, а ножиці – до коробки!», – керує процесом створення гірлянди Катя, мама Данила, котрий сидить поруч та натхненно вирізає фігурки з кольорового картону. Так само захоплено вирізають пташок, клеять вітрячків та різьблять квіти і всі інші біля цього столу – молодші та дорослі. Просто над їх головами висить вже готова гірлянда з ляльок-мотанок, додаючи якоїсь особливо домашньої атмосфери.
За два кроки від них нарешті розпочинає роботу імпровізована кав’ярня, зроблена з мінібусу, який знайшли на смітнику для списаних машин. Біля цього раю любителів смачно попоїсти нам вдається нарешті поговорити з Оксаною Усачовою, співзасновницею «У сусідів» та власницею київського кафе «На Станіславського»:
«Для чого ми це робимо? Щоб зробити світ кращим. В мене вже є кав’ярня в Києві, біля театру імені Івана Франка, але як часта гостя Львова я мріяла про те, щоб спробувати щось зробити тут. Ми з Анею багато думали про те, чого саме не вистачає місту, і дійшли висновку, що існує багато місць, але вони здебільшого занадто туристичні і, власне, виходить так, що самим львів’янам немає, де проводити час. Існує площа Ринок, але поза нею життя ніби завмирає. Мені цей проект цікавий тим, що я працюю з геть іншою аудиторією. Київська кав’ярня існує вже рік і особлива тим, що там збираються абсолютно різні прошарки – театральні бабусі, хіпстери, жителі району, актори театру, студенти. Але тут ще цікавіше, бо результат своєї роботи ми побачимо тільки через певний час, і сама ідея того, щоб зробити щось якісне, але подалі від центру міста».
Їстівний асортимент мінібусу досить багатий: пиріжки від Наталі, гречаний пиріг від Марії, кексики від Макса, морквяний пиріг від Віри, цибулевий пиріг та справжній фалафель, а ще – компот, пунш та чай. «Мама» пиріжків, Наталія Білута, розповідає нам їх та свою історію: «За останній рік наші люди дуже багато зрозуміли. Найголовніше, що зрозуміла я – не треба боятися, і дівчата мені в тому дуже допомагають. Я дивлюся на молодих, бачу, як вони нічого не бояться, не бояться ламати старе, забитися, і мої власні страхи кудись зникають. Ще 2013 року я познайомилася з Центром культурного менеджменту і тоді виникла ідея зустрічей мешканців Підзамче у бібліотеці ім. Лесі Українки на Мулярській. Тоді відбувся цикл зустрічей молодшого і старшого поколінь, абсолютно незнайомих між собою людей, які відкривали свої жалі, душу одне одному. Для дітей це було дуже важливо, тому що вони побачили, що наше сучасне життя зовсім не схоже на те, що відбувалося наприкінці 30-х чи у 40-х роках. Старші виговорилися, а молодші побачили, що життя непередбачуване, і треба жити на повні груди кожного дня. Сьогодні я принесла сюди антикризові, «виживальні» пиріжки, родом ще з 90-х років. Свого часу ми з сім’єю цілий рік виживали з того, що я торгувала ними на базарі. Мені хочеться, щоб тут кожен поділився своїм рецептом, бажанням, щоб люди вийшли зі своїх квартир, перезнайомилися між собою».
Вона особисто як заступник директора централізованої бібліотечної системи для дорослих допомагатиме Ані та Оксані у відкритті вуличної бібліотеки, що стане однією з окрас «У сусідів». Дівчата мають наполеонівські плани, і на їхнє поступове втілення всі львів’яни мають змогу дивитися хоч кожного дня, з 8 до 22. Тож знаходьте час, і приходьте побути серед своїх. Адже за словами Ані Хвиль, «сусіди – це не тільки ті, хто географічно живуть біля вас. Добросусідство має широкий контекст: сприйняття інших, взаємодія з ними, щоб підсилювати одне одного, а не знищувати».
Фото зі сторінки кафе.
03.06.2015