Нам дають безкоштовні комп’ютерні можливості, – а ми розкриваємо все більше інформації про себе
Ласкаво просимо клієнтів у цю колонку. Я пишу статтю, а ви підписуєтесь на FT і говорите мені, наскільки я помиляюсь (заради справедливості скажу, що декотрі з вас є доброзичливішими). А тепер уявімо собі, що ви читаєте цю статтю – або інший матеріал FT – безкоштовно у Facebook чи Google. Це значно приємніша справа, правда? Ви щось отримуєте задарма, а великі дані – Big Data – можуть насолоджуватися власною добротою. Застосовуйте це до скількох завгодно різних інформаційних ресурсів. Нечасто в історії людського знання одиниці пропонували багатьом так багато задарма.
Такою, принаймні, є історія, яку більшість з нас завантажували. У рідкісних випадках, коли якийсь орган – як от Європейська комісія, яка розслідує зловживання Ґуглом (яке нібито має місце) його домінуючої позиції – висловлює протест, осуд є негайним. Google, уряд США та інші звинувачують Брюссель у заледве прихованому протекціонізмі.
Якби Європа могла запроваджувати нововведення, як США, можливо, вона витрачала би менше часу, намагаючись обламати крила іншим. Тож є причина, що гаслом Google є «Не будь злим». Він приділяє особливу увагу тому, як принести все більше знань людству.
Пітер Тіль, співзасновник PayPal, описує Google як милосердну монополію. Якщо він зустріне реальну конкуренцію, його бюджет асигнувань на науково-дослідні і дослідно-конструкторські розробки зникне – а разом з ним автомобілі-роботи, натільна електроніка, повітряні кулі проекту Loon, які випромінюють із стратосфери мобільний Інтернет, тощо. Ми повинні цінувати позитивну сторону його домінування. Монополія Google дає йому можливість фінансувати рівноцінний замінник легендарної лабораторії Bell Labs компанії AT&T чи Xerox Park, які зробили стільки відкриттів. Крім того, вхідні бар’єри індустрії обробки даних є низькими.
Але в цій історії є й інша сторона. Перша та, що основними скаржниками на Google є американські компанії. І це не трансатлантична сварка. Просто так сталося, що Брюссель має жорсткіший конкурентний режим.
Yelp, Microsoft, Expedia та інші скаржилися і в Брюссель і у Федеральну торгівельну комісію (ФТК) у Вашингтоні на антимонопольні порушення Ґуглу, які нібито мають місце. Справді, у звіті за 2012 р. власний персонал ФТК рекомендував розпочати судовий процес проти Google за трьома пунктами звинувачення через дії, результатом яких стала «реальна шкода для споживачів та інновацій». Google представляв контент, «здертий» з інших сайтів, як свій власний. Він також давав привілеї своїм власним комерційним сайтам в результатах пошуку – чіткий конфлікт інтересів. Утім, спеціальні уповноважені ФТК відхилили висновки її персоналу. Це могло відрізнятися від розслідування, яке проводилося міністерством юстиції, як це було у випадку з Microsoft, до якого було застосовано каральні санкції по обидва боки Атлантики понад десятиліття тому.
Навіть Goldman Sachs не може в даний час суперничати з адміністративним ресурсом Google. Коли звіт було «злито» у Wall Street Journal у березні, Google лестощами умовив ФТК дистанціюватися від власних висновків.
Ідея, що американські регулюючі державні органи фактично зійшлися в думках зі своїми європейськими колегами, була дуже небезпечною. Джоанна Шелтон, головний лобіст Google, відвідала Білий дім понад сто разів. Ерік Шмідт, президент компанії Google, є ближчим до президента Барака Обами, ніж будь-який інший бізнесовий лідер. Компанія навіть має власний підрозділ «дата-дипломатії», Google Ideas, який очолює колишній офіційний представник держдепартаменту. Цей підрозділ поєднує дата-ініціативи проти автократій з діловою хваткою, щоб освоювати нові ринки. Що є добрим для Google, є добрим для Америки – і світу.
Але існують приховані видатки. Подумайте, як Google і Facebook взаємодіють з вами. В обмін на безкоштовні соціальну взаємодію, електронну пошту, відео, пошук, супутникові мапи і тепер телефонні дзвінки вони вибудовують ваше досьє в найменших деталях.
Навіть по-справжньому не освоївши це, ми уклали угоду з дияволом. Нам дають безкоштовні комп’ютерні можливості – які перевершують нашу найшаленішу уяву, – а ми розкриваємо все більше інформації про себе. Чим більше Google знає про нас, тим більше він виявляє ваших прагнень, які ви навіть не усвідомлювали.
І це несиметричний обмін. Big Data має ваше досьє, але лише небагато з нас знають, наскільки великим воно є. Це інформаційний еквівалент Вол-Марту. Роздрібний гіпермаркет припер незчисленні приватні крамнички до стіни, здобуваючи все більше економічних важелів ціноутворення. Втрати робочих місць ставали все більшими, і подекуди жертвами були клієнти. Така модель є самопожираючою.
Застосуйте приклад Вол-Марту до дата-індустрії. На даний момент ми отримуємо більшу частину нашого контенту безкоштовно («Астерікс проти римлян», FT – серед інших – тримаються до кінця ). Страждають виробники контенту.
До кінця цього десятиліття більшість книг у світі будуть завантажені у Ґуглівську он-лайн бібліотеку. Вплив компанії на нашу культуру і знання буде безпрецедентним. Чи повинні ми виставити Big Data ціну за наші особисті дані? Джеффрі Гаммербахер, колишній директор з інформації у Facebook, сказав: «Найкращі уми мого покоління думають над тим, як змусити людей клікнути на рекламне оголошення». У паралельному всесвіті вони могли б додуматися до чогось більш достойного уваги. Але те, що вони роблять, приносить нам непораховані вигоди. Диявол в цьому не бере участі.
Однак ми повинні користуватися угодою з розплющеними очима. Ми не є клієнтами Big Data, ми їх продукт. Щойно усвідомивши, що нас, користувачів, також використовують, дозвольмо жнивам продовжуватися.
Edward Luce
Big Data’s infinite harvest
Financial Times, 24.05.2015
Зреферувала Галина Грабовська
29.05.2015