Наталка Космолінська

 

Інститут колекціонерства українських пам’яток при НТШ презентував в Національному музеї у Львові шостий альбом з серії «Українське народне мистецтво» – «Царські врата Української Церкви». Видання присвячена пам’яті видатного українського вченого, музейника, людини, яка творила історію Національного музею у Львові, Михайла Драґана. 40 % вміщених тут врат (97 творів) – зі збірки Національного музею, решта – з двадцяти музеїв в Україні і чотирьох – з Польщі (музеїв Перемишля, Сяноку, Ланцуту), а також з діючих церков.

 

Ця інституція – Інститут колекціонерства у Львові – унікальний випадок для такого гостро-ін­ди­ві­дуа­ліс­тич­но­го хобі, де кожний сам за себе. А тут мало того, що спільно їздять в експедиції, мудро розділивши сфери зацікавлення: хтось зосередився на мисках, хтось – на свічниках-трійцях, хтось – на кахлях... Ще й зуміли знайти в класичній схемі колекціонування: розвага-престиж-капіталовкладення свій оригінальний шлях – популяризації народного і професійного мистецтва. Почалось все з виставки з приватних збірок до століття Романа Сельського в грудні 2003 у Львівському музеї етнографії та народного промислу – першої акції новоствореного інституту. Впродовж гучних ювілейних промов звучало дуже багато нарікань, що такий видатний художник навіть на честь такого круглого ювілею «не доробився» в держави на пристійний альбом. Але конструктивних пропозицій не надійшло жодних. Отож процес «порятунку», як і за радянських часів, був в руках самих «потопельників». Саме тоді директор інституту колекціонерства Ігор Завалій і його заступник Тарас Лозинський вирішили не залишати справу популяризації спадщини Романа Сельського напризволяще і видати альбом його творів з приватних збірок власними силами. Видали.

Видають дотепер. В серії народного мистецтва вийшли друком «Гуцульські та покутські свічники-трійці», «Народна ікона на склі», «Дерев’яна скульптура Галичини XVII-XIX ст.», «Гуцульські художні вироби з металу кінця XVIII – поч. ХХ ст.» та «Мальована кераміка Косова і Пістиня». І ось тепер - «Царські врата Української Церкви». А загалом Інститут колекціонерства, який весною святкуватиме своє десятиріччя, за цей період видав 35 (!) мистецьких альбомів з історії української культури без копійки державних грошей (!!!).

Як розповів на презентації альбому «Царські врата» директор Інституту колекціонерства Ігор Завалій: «Цією презентацією ми можемо умовно почати святкування свого десятиліття. Це є хороший знак і привід. Якщо цього року ми зробимо ще дві таких презентації, то будемо вважати, що ювілей нам вдався. Декілька спогадів про тих 10 років. Інститут виник з ідеєю щось робити. На той момент видавництвом «Родовід» був виданий альбом «Українська старовина з приватних збірок» на матеріалах львівських колекціонерів. І тому ідея робити такі речі самим, як говориться, лежала на поверхні. Вона виявилася надзвичайно продуктивною, і ви­дав­ни­чий напрямок став пріорітетним у нашій роботі. Варто згадати найбільш резонансні видання: серію альбомів про Романа Сельського, такі знакові видання, як «УСС: мистецька спадщина» (спільний проект з Національним музеєм у Львові), спільний проект «Леопольд Левицький» (з Національним музеєм і видавництвом «Родовід»), такий унікальний проект як «Анатоль Петрицький: театральні строї та декорації» (спільно з музеєм Театрального, музичного та кіномистецтва України в Києві). І звичайно мусимо відзначити таку серйозну багатотомну працю, як серія «Українське народне мистецтво», створена спільно, за підтримки і безпосередньої участі Національного музею у Львові. Маємо надію, що це не останнє видання [«Царські врата»] і матимемо дійсно унікальну енциклопедію українського народного мистецтва у вигляді добірки якісних репродукцій і фахових текстів».

На оцій останній фразі "якісні рекродукції і фахові тексти" варто закцентувати, бо за цими показниками видання Інституту впевнено займають місце на полиці кращих європейських видань.

 

 

Упорядником, автором ідеї, промоутером видання «Царських врат» є один з активних членів Інституту Колекціонерства Юрій Юркевич. 2009 року його стараннями з’явився унікальний альбом, присвячений мальовничим дерев’яним гуцульським свічникам, так званим «Трійцям». Як не дивно це уявити, ця спокуслива тема так і не дочекалася якоїсь бодай більш-менш солідної публікації від українських наукових інституцій. Тож Юрій Юркевич, за професією далекий і від мистецтва, і від історії, взявся за справу сам, зібрав по музеях і приватних збірках фактаж та ілюстративний матеріал (до видання увійшло 550 свічників) і видав унікальний альбом «Гуцульські та Покутські свічники-трійці».

Тепер на презентації альбому «Царські врата» Юрій Юркевич констатував: «Коли ми приступали до серії народного мистецтва, наші плани були не надто амбітними: ми хотіли презентувати наші колекції. В першу чергу мова йшла про ікону на склі, свічники-трійці, косівську і пістиньську кераміку і гуцульський художній метал. Але сьогодні ми вже вийшли не тільки за межі означених тем, але й за межі народного мистецтва. Я вже втретє маю нагоду стояти під цими старовинними образами, презентуючи новий альбом. І кожного разу мене не покидає думка, що я – інженер-теплотехнік, займаюся не своєю справою. Найпростіше було, звичайно, першого разу, коли я презентував альбом «Трійці», тому що він був перший, і тому що колекціонуванню цих свічників я присвятив фактично 30 років свого життя. Двадцять років тому, коли Україна здобула незалежність, мені здавалося, що в шухляді кожного маститого мистецтвознавця і музейника лежить по кілька рукописів, які вони не могли опублікувати в радянський час. Але виявилося, що це не зовсім так. Звичайно, за останній час вийшло багато видань з українського мистецтва. Але цього цілком недостатньо. Є ще цілі пласти народного мистецтва, є окремі осередки та постаті з українського сакрального малярства, є цілий ряд професійних митців, які потребують вивчення та висвітлення. Саме тому видавничий напрямок діяльності Інститут колекціонерства виокремив як основний.

Альбом «Царські врата Української Церкви» присвячений особі Михайла Драґана. Коли пишуть про Драґана, майже завжди цитують його статтю «З праці в музею і для нього» 1930-го року. Там він зокрема описує, як з фотоапаратом в руках протягом п’яти років обійшов всю Бойківщину «...по повітах... , не опускаючи ні одного села». Я зацікавився, а скільки сіл обстежив Драґан і з’ясувалося, що за тогочасним адміністративним поділом це приблизно 720 сіл. Тобто, впродовж одного року він обходив близько 140 сіл. Я, ще донедавна сам практикуючий колекціонер, даю собі звіт, яку колосальну роботу провів Драґан. Коли 1984 року ми з моїми друзями-колекціонерами почали свої поїздки на Гуцульщину, до найвіддаленішого села вже було автобусне сполучення. При цьому ми могли обстежити протягом дня одне, рідко коли два села. В часи Драґана автобусного сполучення не було, недаремно він вживає термін «я обійшов». При цьому він робив обміри церков, дзвіниць, зарисовував їх, робив фотозйомку. Результатом цієї роботи стали дві монографії «Українські деревляні церкви: Генеза і розвій форм» та «Іконостасна різьба», яка вже була видана після його смерті під зміненою назвою «Українська дерев’яна різьба XVI-XVIII століть». При цьому Драґан був музейним працівником, реставратором, він написав велику кількість мистецтвознавчих статей в періодиці. Хочу наголосити, в яких несприятливих умовах працював Драґан, він як учасник УГА, не міг розраховувати на симпатію ані польської, ані радянської влади. Тож я всім хочу побажати таких музейників, як Драґан. Не хочу, щоби склалося враження, що ми впадаємо в гріх гордині. Але якщо зовсім нечисленна група людей за 10 років за одною арифметикою опублікувала 30, за іншою – 35 альбомів без копійки державних грошей – то думаю, що і від інших ми в праві сподіватися більшого».

Традиційно динамічний виступ заступника директора Інституту колекціонерства Тараса Лозинського стосувався ближчих видавничих проектів: «Люди, які об’єднались навколо чотирьох перших альбомів, думали, що на цьому буде кінець. Всі мають свої справи, родини, проблеми. Але так не вийшло. Зараз ми маємо чергову дуже важливу справу: в Києві вперше шикарна виставка Миколи Пимоменка, а альбом, виданий видавництвом «Мистецтво» за державні гроші – препаскудний. Маємо видати гарний альбом, як Новаківському. А поза тим борщівська і заставнівська сорочка вже йдуть до друку, готуються до друку українські дукачі, має цього року вийти, Юркевич працює над альбомом «Оправи українських Євангелій XVI-XVIII ст.), а ще мав би зробити «Чаші XVI-XVIII ст.», я приступив до альбому «Українське гутне скло XVI-XVIII ст.» і вже йдуть переговори про те, щоби почати робити альбоми «Крулевецький рушник», «Полтавський вишитий рушник» і «Полтавська плахта». Шукаємо відповідних людей в Полтаві. І Києву слід вже давно подумати...»

 

15.03.2013