Львівска "Правда" виставля себе органом украйінского руху і в Росіі. Отже той орган на скрізь перенятий духом старозаконної національної нетерпимости в поглядах на сусідів наших Великорусів. Ось тому новійші докази з остатного випуску "Правди" (том III, вип. VII).
Подаючи, слідом за европейскими газетами, звістку про нелюдскі вчинки поліціі царскоі з політичними арештантами в Східній Сібірі (на р. Карі, — котру чомусь "Правда" систематично зве Карк, коли могла б знайти навіть у першому німецкому атласі Kara), "Правда" ставить для тоі звістки заголовок "Мученики російскоі культури" (ст. 44) і в тексті каже: "гуманізм і культура російскі тут наче в дзеркалі". Так буцім то й справді сібірскі тюремщики — представителі культури та ще й гуманізму, або хоч би в загалі громади в Росіі! Чи бачив хто, щоб тюремщиків француских в новій Каледоніі, про котрих не так давно було констатовано, що вони вживають інструментів тортури середневічних, — хто небудь називав дзеркалом францускоі... культури й гуманізму? і т. д.
Далі, говорючи, слідом за д. Шелгуновим, про теперішню реакцію в Росіі і про єі вплив на печать (власне частину єі) "Правда" доводить, що такі речі, як воля крестян, новий суд, земство і т. д. "не були відповідними історіі, темпераменту і вдачі великоруского народу" (стр. 71). Так мов би то ті бунтівника проти крепацтва, котрі безпереривно повставали в Московщині з самого XVI ст., той боярин Голицин, котрий ще в XVII ст. мав проект скасуваня крепацтва, ті Радищеви, Тургеневи (Н. Й. ще в початку19 ст.), Григоровичі, Герцени і т. і., котрі агітували за волю крестян з самого 18 ст., аж поки ця справа не поста влена була урядом на практичну дорогу, — ті тисячі людей, котрі працювали для тої справи в літературі й на ділі в часи еманціпаціі крестян, 1858 — l854 рр. не були Великоруси! Теж саме треба сказати й про думку й практику нового суду, земства і т. и. ліберальних реформ, котрі тепер всилується скасувати реакційна партія в Росіі.
Реакція скрізь на світі бувала після періоду поступу й реформ, але який розумний чоловік ставитиме реакцію на рахунок темпераменту і вдачі цілого якого небудь народу? Чи можна сказати напр., що Метерниховщина, або Баховщина, Еспинасовщина і т. и. відповідають темпераменту, і вдачі німецкого або француского народу, а ліберальні порядки не відповідають?
Всього менше докоряти Великорусам і російскому письменству теперішною реакцією в Росіі має права печать украйінофільска, а надто галицка, ба навіть і украйінофільскі кружки в Росіі, бо вони безспорно менше показали енергіі в прогресівній праці й у боротьбі проти реакціі, ніж печать російска. Порівняйте напр. за 20—30 остатніх років який небудь Вѣстникъ Европы або Отечественныя Записки з "Правдами", "Ділами", "Зорями" і. т. и. Мало того, в рішучі часи, напр. в часи Лоріса Мелікова, деякі украйінофыли навіть пробували приластитись до реакційно-урядового потоку, в чім прогрішили не тілько молодші кієвско-петербурскі украйінофіли, що подавали Лоріс-Мелікову записки, в котрих проводили такі думки, що украйінофільство користне для царского уряду, бо воно одводить молодіж од справ політичних і соціяльних до літературних (так мов би то жива література може не чіпати справ суспільних!) і од інтернаціоналізму до націоналізму1) а й сам Костомаров. Цей найстарший віком з украйінофілів остатніх часів, в своі молоді роки стояв найблизче до европейского прогрессивного руху того часу і через те премного причинивсь і до всеросійского прогресу й служив єму до скону, та тільки історичними працями, в котрих між іншим показував зерна лібералізму політичного, соціяльного й культурного і в великорускому племені (Сѣвернорусскія народоправства, Великорусскіе вольнодумцы XVI ст., бунтъ Ст. Разина, Земскіе соборы въ. Московскі госуд., про пробу великорускоі аристократіі ограничити самодержавіє при Анні Івановні2) і т. и.) — а в своіх практичних заходах і в апологіях украйінофільства падав до самого нещасливого оппортунізму, завдавшись нещасливою думкою "помирить съ нами правительство". Через те в часи Лоріс-Мелікова, коли на місці гр. Дм. Толстого сів у св. Синоді Побєдоносцев, Костомаров печатав навіть в В. Европы статьті, в котрих брався викоріняти штунду й др. єресі на Украйіні й підперати православіє, коли св. Синод пустить єго пере клад евангелій на украиінску мову, і єму вторили львівскі й нельвівскі dii minores (менші боги), викликуючи, що штунда — то обрусеніє, а правословіє чи унія то питомо-украйінска віра, як раз тоді, коли "общерусси" й Великоруси боронили по "московских" "Недѣлях", "Дѣлах", "Отеч. Запискахъ" і т. и. права на житя сектантів украйінских, за котрих тілько тепер надумалась оступатись "Правда", що тепер навіть умиляється перед приказкою народною: "штунда хоч без попа, та з панкою" (с хлібом, ст. 73).
І тепер, коли послідком між іншим і малоі енергіі, недодумства й браку солідарности ріжних опозиційно-ліберальних елементів у Росіі, не виключаючи й украйінских, — запанувала в Росіі реакційна "мгла египетская", украйінофільскі органи стають до того, щоб казати, що так і мусить бути, бо мовляв так воно й згідно "з історією, темпераментом і вдачею великоруского народу"!...
На що ж ми, Украйінці, котрих хиба всесвітний катаклізм може політично одірвати од Великорусів, можемо покладати надію на ліпшу будучність?! Хай на це відповідять правдяне й инші украйінскі патріоти, котрі ділять думки "Правди" про Великорусів.
Ми не віримо, щоб усі ті патріоти думали, як "Правда". Чому ж вони мовчать і лишають без протесту, як "Правда" іменем Украйіни й єі "національної інтелігенції" кида болотом на одну з великих европейских націй і як раз тоді, коли один з писателів тоі націі, (д. Пипін, котрому Украйінці робили овацію, коли він йіздив "по Днѣпру и по Волгѣ*) трохи не що-місяця оступається за украйінолюбство в "московскім журналі", а другий, (д. Златовратский, котрого працю "Гетман" навіть за надто вже украйінфільску переклада тепер "Зоря") в "Русскихъ Вѣдомостяхъ" в самій Москві, переклада повісти Федьковича? Кождого Украйінця можуть так спитати вже не уряд, бо він мусить радіти, коли бачить, що є новий гурт, котрий кричить, що теперішня реакція зовсім по темпераменту і вдачі найбільшого з підданих єму народів, а може спитати такий Пипін та Златовратский. Що ж йім одповідять Украйінці?
Найбільше в прикрому стані після статей "Правди" будуть ті з Украйінців, котрі щось роблять дома на полі хоч науки та письменства про Украйіну і роблять під своїми отвертими іменами, тоді, як публіцісти "Правди" пускають у світ свою москалененависть, понадівавши маски. За ті маски власне будуть відповідати люде звісні по іменам. Може хто з них скаже: "ми в політику не пускаємось, — ми одповідаємо тілько за себе особисто". Слова ці будуть наівні, або нещирі. В наші часи нема науки й письменства неполітичного, — звісно, коли йде діло про людске житє, а в ньому не про такі "Реальна політика украйінска в Росіі мусить виключити всяку думку про державний сеператизм, і, значить, мати на цілі тільки політичну рефірму всеі держави на основі краєвоі й громадскоі автономіі... значить і украйінска політична програма в Росіі мусить бути (тепер) в боротьбі проти (теперішноі) реакціі на всіх пунктах і спеціяльно за децентралізацію (адміністратівну й політичну) в боротьбі, купній з поступовими гуртами всіх краів і народів Росіі.3)
Безпорне діло, що коли б, після того як напечатала таке сама "Правда", вияснилось, що "вдача" найбільшого в Росіі народу противна всякій вольности й поступові, навіть таким річам як увільненя крепаків, суд і земство по законам 1864 р., — то Украйінцям не зосталось би нічого іншого, як дорога політичного сепаратизму. Так тоді це треба так і сказати прямо і ясно, а потім треба також прямо і ясно сказати й про ті сили, на котрі може рахувати той сепаратизм і про ті способи, до яких він мусить братись.
Скілько небудь розумних доріг для Украйінців може бути тілько дві: або та, котра показана в програмовій статі в "Правді", і котра виключа такі виступи проти Великорусів, які "Правда" почала містити зараз же за програмовою статею — або дорога сепаратизму, коли ті виступи не хлопячі виходки, а поважний і сістематичний погляд на діло. Окрім тих доріг, при погляді на Великорусів такому, який видно в тих виступах "Правди", можлива для украйінолюбців хиба третя вже не дорога, а стежечка: сервілізму перед деспотізмом у Росіі, в надіі, що він може дасть за службу які небудь права національности украйінскій. Але, припустивши, що той деспотізм може дати що небудь, треба наперед обрахувати: що власне він спосібний дати і навіщо може здатись, для житя й поступу нашого народу, те, що він може дати?
Може кому небудь із украйінских патріотів і подобається ця стежечка. То нехай же скажуть вони це теж прямо і ясно.
В усякім разі, ні крутійством, ні мовчаком, ні народні, ні національні справи тепер не робляться.
1) Коли ми помиляємось, говорючи про такі записки, то хай нас поправлять з компетентного боку.
2) Замітимо, що тоді Украйінці (попи) та Німці (вояки) стали за самодержавіє.
3) Остатний уступ у Правді ввесь підчоркнуто М. Д. — Нагадуємо, що програмову статю Правди, в котрій є й наведений повисшу уступ що до Росії, писав сам д. Драгоманов і що, після того, як Правда не стала держатись принятоі програми, він зрікся писати в нiй. Редакція.
*) Замітимо, що украйінофільска програма, котру д. Пипін виложив в статі під таким заголовком і котру певне він виніс з своєі подорожі по Дніпру, далеко вужша й консервативнійша, ніж та, котру д. П. викладав і боронив ранійше.
[Народ]
15.05.1890