(З нагоди 25. л. річниці смерти).
Михайло Драгоманів... В цьому імени якась дивна таємничість, щось, що своєю незбагнутою силою немов відмолоднює нас, переносить в ясні, соняшні країни молодости.
Кожний український інтелігент, що чує це імя, мимоволі переноситься думкою в свої молоді літа. Не тому, немовби те імя робило вражіння тільки в молодости — велич Драгоманового духа така богата в найріжнороднійші цінности, що їх не легко вичерпати і займаючись нею ціле життя, — а тому, що Драгоманів є особливо близьким українській молодіжи. Можна сміло твердити, що майже кожна наша інтелігентна одиниця перейшла в свойому житті фазу, в якій в більшій, або меншій мірі була під виливом Драгоманового духа. Майже в кожнім нашім місті і містечку були Драгоманівські кружки, в яких гуртувалась українська молодіж, головно середніх і вищих шкіл і познайомлювалась з ідеями великого Українця. В тих кружках молодіжи і зростав культ Мих. Драгоманова.
Кожного молодого Українця притягає немов якась дивна сила до того Великого Громадянина. В тій цілій постаті криється якась вічна молодість, яка так прегарно гармонізує з молодечим темпераментом. — Завдяки тій дивній силі стало те велике імя для нас немов синонімом вічної молодости...
Пригляньмося блище тому явищу: визначний громадянин — публіцист стає для всеї нації, а головним чином для кождочасної молодої віти тоїж нації духовим провідником, світочом, що величчю свойого духа одушевляє її до праці в користь свойого народу, своєї суспільности.
Які причини цього явища? Відповідь на це питання найдемо, як тільки кинемо оком на моральний бік характеру Драгоманова і на його ідеї.
Моральна сторона Драгоманового характеру дасться схарактеризувати кількома словами: безглядна чистість характеру, неустрашнма сміливість, невсипуща працьовитість, непохитна віра в успіхи свовї праці, віра в життя. — Отсе ці чудові прикмети Драгоманова як людини, прикмети, які для виховання молодіжи є немов цими угольними камінями, на яких можна будувати храм суспільної праці. Ті прикмети характеру ділають на всю нашу молодіж з нестримною силою, вироблюють на чистих таблицях молодечих душ немов величне знамя, підставу для творення свойого власного характеру. І тому українська молодіж все йшла, все йде і йти ме за Драгомановим, бо у нього чистий як сльоза характер, а тільки за чистою, великою людиною може піти молодіж, відчуваючи мимо небогатого ще життєвого досвіду цю чистість характеру більш інстинктовно. —
В парі з тою чистістю характеру йде у Драгоманова і сміливість, революційність. Можна сказати, що така неустрашима сміливість можлива тільки тоді, коли мається в найтайніщих глибинах душі свідомість чистоти свойого характеру, безінтересовности, відсутности якої небудь скритої егоїстичної думки. Людина чистого характеру не вагається явно проголосити свої ідеї, хочби й грозила їй за це кара і переслідування. Якщо людина відчуває гармонію між своїми ідеями а своїм практичним поступованням, то нічого й боятися їй. У Драгоманова була ця свідомість і вслід за цим і геройська відвага так в теорії, як і в практиці. В його творах читаємо заєдно, що, як цього вимагає народне, громадське добро, то не треба боятись кари, а сміло стреміти до осягнення ціли, ущасливлення загалу через усунення соціяльної кривди. Таж сміливість проявляється і в житті самого Драгоманова. Та геройська сміливість й робить його критику такою займаючою, життєвою. Старшим сучасникам Драгоманова була ця його прикмета не по нутру, вони одцурались його так в Галичині як і Наддніпрянщині. Одна тільки галузка цьої суспільности не відріклась Драгоманова, — молодіж. Вона збагнула глибінь його характеру і його ідей та пішла за ним. Це перші ученики великого апостола — Франко, Павлик і инші, які з неустрашимою відвагою понесли світло Драгоманівських ідей вперед, не лякаючись ні ляцько-австрійських тюрем, ні бойкоту з боку своєїж таки "рутенської" суспільности, яка не хотіла їм навіть подати руки. Що присвічувало цим людям, цвітови тодішної молодіжи в їх повній пожертвування праці? Відповідь легка: Ясний як крусталь характер, самопевність і сміливість, геройська відвага їх великого учителя Драгоманова. — І теперішню молодіж наповнюють одушевленням ці ідеальні підвалини етики Драгоманова, на них вона хоче завершити діло творення характеру, який являється необхідною передумовою всякої громадської праці. Мимо — а навіть так сказатиб, ізза застрашаючого зматеріялізування теперішньої суспільности, треба нам дбати про плекання ідеального, чистого характеру, якщо хочемо бути справжніми учениками того великого громадянина. До громадської, чистої справи треба чистих рук і молодечої відваги. Хай собі може "висока політика" вимагає певного рода кривлення душею, того, що вульгарно зветься "крутійством", то громадська праця, як її розуміла така наскрізь ідеальна людина як Драгоманів, повинна опиратися на чистоті характеру, прямолінійности. Бож у народа є спеціяльний інстинкт, завдяки якому він умів відріжнити чистих, характерних громадських працівників від паразитів на народньому організмі. —
Навіть найчистійший характер може пропасти без виразніщих слідів у морі суспільного життя як не буде він визначатися ще другою прикметою, — неустрашимою відвагою. Ту відвагу треба заєдно протиставити такійже відвазі, нахабности підлих, користолюбних, неетичних елементів серед суспільности, що стараються повернути все громадянство в такийже неетичний стан, в якому вони самі находяться. Якщо хочеться, щоби народ, суспільність розвивалася в напрямі вищої етики, треба небхідно членам тої суспільности, які високо стоять під етичним оглядом, сміло, неустрашимо держати голову та явно ширити свої взнеслі етичні ідеї.
Міцний, непохитний характер є необхідною передумовою благородної, справжньої творчої праці, яка являється вихідною точкою всіх вартостей громадського життя. І тут заяснів ґеній Драгоманова в повній своїй величі. Ціле життя Драгоманова, — це невсипуча праця, праця не тільки в напрямі збогачення свойого духового "Я", а головно для громадського добра. Громада, суспільність, народ, — отсе ціль всеї праці Драгоманова. Невсипучу працю, яка стремить до щораз то кращого влаштування соціяльного життя шляхом пильних дослідів, шляхом поступаючої все вперед науки, працю, яка виповняла все життя нашого великого громадянина, хотів він бачити у всеї молодіжи. Вагу праці заєдно підчеркав Драгоманів в розмовах та переписці з представниками молодіжи. Так м. и. сказав Драгоманів в 1892 р. представникам української молодіжи, членам товариства "Січи" у Відні. "Нам треба поставитися на високий рівень, нам треба засіяти наукою і ділами, щоби увесь світ зглянувся на нас. Тоді й числитися з нами будуть. Чим на ширшу ногу поставило себе, тим вигіднійше" (гл. спомини Д-ра Яр. Окуневського про Драгоманова). В цьому висказі нашого великого громадянина міститься глубока правда, яка являється чудовим дороговказом для молодіжи на життьовому шляху. Так, справді "нам треба засіяти наукою і ділами!" Яка-ж частина нашої молодіжи може мати кращу можливість доконати цього як се та, що опинилася тепер за границями України, головно в Чехії і Австрії? Та частина може сповнити, тепер першу точку заповіди великого учителя і засіяти наукою.
Якжеж розумів Драгоманів цю науку? Чи тільки в репродуктивному значінні? Чи тільки казав сліпо і безкритично присвоювати собі те, що сотворила европейська культура та й перещепити це все на наш національний грунт? Ні, Драгоманів понимав науку більше сінтетично. Він сам дав нам прегарний первовзір своєї синтези, сполуки справжнього европейства і українства. Спираючися на позитивістичному, фільософічному напрямкові, який тоді процвітав у західній Европі, на напрямкові, який поминаючи всі метафізичні загадки, виходив з реальних, позитивних фактів та на них починав класти храм науки, корисної для суспільности і одиниці. Драгоманів зумів придбати собі всі ті інтеллєктуальні цінности, які були витворені тогочасною наукою, опанувати своїм широким поглядом всі явища суспільного життя. Одначе на цьому він не зупинився. Він пішов далі, знаючи що кожна нація, ба навіть кожна громада живе своїм окремішним життям, виростає на своїй питомій почві, на якій не легко прийметься пересаджена з чужого поля ростина, він утворив синтезу, сполуку з цего всего гарного, високого, що найшов у західній Европі і з того, що в нас було доброго. — Таку синтезу дав нам Драгоманів у свойому ідеалі громади, де ми виразно бачимо, як та синтеза творилась. Таку синтезу мав Драгоманів на думці, коли писав про потребу видання української популярної енциклопедії (гл. н. пр. женевська "Громада" з р. 1877. стор. 257–258). Взагалі ціла постать Драгоманова являється тою знаменитою синтезою своєї рідної української і загально-европейської культури.
До подібної синтези повинна стреміти і теперішня українська молодіж, яка має нагоду черпати з жерел загально-европейської культури. На цьому місці може нам дехто замітити: "Таке домагання тепер невмістне, бо обставини, серед яких живемо, зовсім відмінні від часів Драгоманова. Західна Европа перестала тепер бути тим, чим була за Драгоманова. Надходить упадок зах.-европейської, пережитої культури — "Dеr Untеrgаng des Аbеndlаndеs" —, який н. пр. пророкує визначний німецький фільософ культури Освальд Шпенґлер у свойому творі під вище наведеним наголовком. Нам пора оглянутися за духовними цінностями де инде, може таки в самій східній Европі, в орієнті."
Це правда, — богато гнилі містить в собі західно-европейська культура, одначе з цього не виходить, щоби її взагалі нехтувати та відхрещуючись від неї, відкидати і всі її ясні сторони. — Будувати нашу власну культуру можемо тільки на европейській основі. Це непохитній закон для нас. А щоби відріжнити те, що гарне, позитивне, творче в тій культурі від того, що гниле, спорохнявіле, подекуди й звиродніле, — до цього нам потрібно синтези, такої, яку находимо у Драгоманова. Працюючи на солідній основі европейської науки, утворюючи синтезу, сполуку з елєментів европейської і нашої національної культури, ми при нашій первісній духовій силі можемо справді витворити такі культурні цінности, які можуть примусити весь культурний світ звернути пильну увагу на нас.
Це одна сторона медалі. — Друга сторона, — це переведення в діло, практичне примінення того всего, до чого дійшлося в теорії. Сама наука, теорія — ще не вистарчає. Культура буде тільки тоді повна, заокруглена, коли теоретичні міркування і досліди йти муть в парі з енергічним поступованням, з ділами і тільки тоді збудуємо храм нашої цілковитої, культурної і політичної самостійности. Це підчеркування Драгомановим необхідности енергічного переводження в діло своїх думок, практичної діяльности, — це для нас незвичайно цінний заповіт.
Мусимо у всякій ситуації здавати собі справу з того, що нам попри науку і теорію треба "діла і ще раз діла". Що хочби й як учені та за те нездібні до практичної діяльности мрійника, добра народу не поправлять, самостійности держави не збудують. — Завдяки тим двом солідним основам, науці і ділам, поставимо себе як каже наш великий учитель на "ширшу ногу", "на високий рівень".
Якжеж мають виглядати ті діла, яких може довершити молодіж? На це дає нам Драгоманів таку відповідь: "Коли вже говорити про те, що можна дати народові, то саме ті з нас, хто вивчився на кошт народу, тільки й можемо дати йому, що нашу науку" (гл. "Громада" 1877, ст. 268. зам.). Отсе й поле діяльности молодіжи: йти в народ і вчити його, отвирати найменчому, незрячому братові очі, вчить його бути справжньою людиною і справжнім громадянином!
Всяку роботу, а тимбільше громадську повинна ціхувати непохитня віра в успіх. Без цеї віри не вийде нічого путнього. Така віра була в Мих. Драгоманова. Вона додала йому сили видержати непохитно на обраному раз становищі, стреміти прямолінійно до своєї високої ціли мимо всіх життєвих супротивніх хвиль. Цеї віри в успіх своєї праці, віри в свої власні сили не міг Драгоманів дочекатись у старших своїх сучасників. І тому шукав він її серед тодішньої української молоді і найшов її там. Молодеча віра в життя стала Драгоманову міцним союзником в боротьбі за вселюдські, громадські ідеали. Драгоманів дуже дорожив тим своїм союзником, ідейною, палкою, сіяючою радістю життя — молодіжю; це ми бачимо у всіх його творах, де він заєдно згадує про українську молодіж, дає їй практичні поради, побивається о єї добро. Бо він найкраще зрозумів вічно живого, радісного, перенятого вірою в успіх духа молодіжи. Він, що ціле своє життя жив з молодіжю, якого думки заховали молодечу свіжість аж до смерти, писав ще кілька днів перед своєю смертю: — "нехай живе життя!" — Це гасло великого громадянина повинна приняти за своє і сучасна українська молодіж. Не значить це, що вона малаб кинутися в обійми "загальноспасаємого", сліпого оптимізму. Ні, цього від теперішної молодіжи вимагати неслід. Надто страшною, потворною вагою молодечих трупів вкрилася за останніх шість літ земля, щоби ми прийшли сьогодня до молодого Українця, що в більшій або меншій мірі переніс на собі ті всі страждання невгаваючої війни і мали смілість сказати йому: "світ цей такий є прекрасний. Живи, чоловіче і втішайся ним!!" — Ні, цього сьогодня ніхто не може вимагати від молодого Українця. Це значилоби проповідувати темної марки консерватизм. На страшну дійсність, яка глядить на нас своїми потворними очима з кожного кутка, ми не сміємо бути сліпі. Ця доза пессимізму необхідна при всякій критичній оцінці житєвих явищ. Саме з тої пессимістичної точки погляду, яка наказує нам сміло глянути дійсности в вічі, дійдемо таки до того, що скажемо: "Хай живе життя!" Так, хай живе життя, та не таке, яке ми бачимо тепер довкруги себе, — бож це не життя а мука, це поневолення одного народу другим, це визискування і гноблення десятків міліонів людей кількома сотками, тисячами капіталістів і террористів, соціяльна неправда і неволя, а нежиття, яке хочемо здобувати ми самі, те життя, яке достанеться всій нашій суспільности, всему нашому народові як обжинковий вінець нашої невтомної праці. — Оттакому життю кличемо ми: "хай живе!" — Ми свято переконані, що наш великий учитель і громадянин розумів так життєвий оптимізм, життєву радість.
Крім того прегарного, коротко тут проаналізованого характеру притягають молодіж нестримною силою і його ідеї. Ідеї ці наскрізь революційні, життєві. Тим то й лине до них молодіж кожного часу. Ті ідеї дадуться зовсім коротко схарактеризувати, як стремління до осягнення можливо найсправедливійшого суспільного ладу, в якому соціяльна кривда не моглаб мати місця, в якому кожний почувавби себе вільним громадянином. Розбираючи докладно всякий можливий соціяльний лад, дійшов Драгоманів до свойого ідеалу громади, який являється йому найкращою сінтезою суспільного життя. Вільна Україна малаб бути після Драгоманова союзом вільних громад всеї української етноґрафічної области.
Вершком суспільного ладу уважає Драгоманів безначальство, в якому кожний живе життям, що відповідає його питоменности не мішаючись в сферу другого. Суспільна кривда є при такому устроєві немислима... —
Цей ідеал безначальства являється тепер утопією. Здійснений він мігби бути аж тоді, коли все людство двигнеться на високий ступінь загальної етики, коли глибоко етичне поступовання буде чимось так зрозумілим як тепер н. пр. тільки підчеркування егоїстичніх інтересів та гноблення другого. До того ще цілому людству дуже, а дуже далеко. На всякий случай одно певне: Першим кроком, який може нас наблизити до того ідеального ладу є по думці Драгоманова цілковите задоволення стихійного стремління всіх народів світу зажити життям повної національної самостійности. Цей шлях вказав Драгоманів в українському народові. Зноваж середником до осягнення самостійности може бути не робота з гори, а з долини, з низу від поодиноких громад. — І тут починається для української молодіжи поле для праці, тут виступає ясно її завдання. Молодіж має бути тут тим творчим чинником, який працюючи по всім громадам не дасть їм змарніти в хибно понятім анархізмі, шкідливім партикуляризмі, а як рухливий повний життя елемент сповняти ме ролю того нерозривного лучника, що злучить те все в одну цілість. Та цілість — це самостійна Україна, спілка вільних громад, які звязані одним духом, одним бажанням, одною думкою, думкою волі і щастя українського народу на всіх його просторах. І тоді весь український народ стане одною великою сімєю, одною громадою, над якою вітати ме творчий дух великого Драгоманова. —
Може бути, що ця щаслива хвиля прийде щойно після крівавих змагань, в яких вести ме нас до остаточної побіди геній Драгоманова, як це предсказує нам найкращий ученик Драгоманова, Франко:
"Знов прийде час, до найтяжшого бою,
Останнього за правду й волю милу.
Ти поведеш народи, і прогнилу
Стару будову розвалиш собою.
І над обновленим, щасливим світом,
Над збратаними чистими людьми,
Ти зацвітеш новим, пречудним цвітом."
[Молоде життя. Місячник Української Акад. Молодіжи. 1 лютого 1921]
10.02.1921