Для своєї доповіді вибрав той аспект діяльності Андрея Шептицького, який викликає найбільшу кількість непорозумінь. Ми звикли говорити про митрополита з великим пієтетом – як про Людину з великої літери. Це, безумовно, заслужене визнання. Але завжди існує небезпека за гучними словами, грандіозними визначеннями, пам’ятниками втратити образ живої людини, конкретного історичного діяча.
Скульптура митрополита Андрея роботи Андрія Коверка (1931). Знищена 1945 року.
Для мене дуже важливо, щоби ми не поверхово, а глибше, серйозніше задумалися над тим, ким був митрополит Андрей у контексті свого часу та що означають його думки, ідеї для сьогоднішніх поколінь.
Тема "Шептицький і політика" – особливо складна. Ми часто називаємо його «Етнархом», «Генієм», «Провідником українського народу». У цьому також є частка правди. Парадокс полягає в тому, що сам митрополит Шептицький себе політиком ніколи не вважав. Він завжди заперечував, коли його хтось називав політиком. Казав, що хоче якнайдалі залишатися від цього ремесла. Характерно, що одне з перших послань, які він видав ще як єпископ Станіславівський – це сувора заборона священикам брати участь у виборах. Він намагався сам і Церкву дистанціювати від політики. Саме це і ставить проблему, яку я виніс у заголовок своєї доповіді: "Шептицький і політика. Труднощі певних оцінок".
Є частка правди в тому, що вчинки Шептицького оцінювали як вчинки політика. Більше того, ще за його життя Митрополита вважали політиком. І за це, так би мовити, він і до сьогодні терпить від друзів і недругів, бо є дуже різні оцінки у ставленні до його діяльності.
Хочу зупинитися на декількох аспектах, які стосуються політики і ставлення Шептицького до неї. Використаю цитати Шептицького, щоби ми ще раз почули його голос, а не інтерпретаторів, зрозуміли безпосереднє ставлення митрополита і до державної влади, і до політиків.
Модест Сосенко. Митрополит Андрей в образі Андрея Первозванного.
Фундаментальною основою політичної влади і будь-якої діяльності, за словами митрополита, повинна бути християнська чеснота – любов до ближнього, яка, за словами самого Христа, є першою християнською заповіддю після любові до самого Бога, на якій вона ґрунтується і з якої випливає. Таку думку ми знаходимо у одному з його перших послань: "Лише та влади сильна і цупка, яка тримається на любові. Тільки таку владу визнають люди, яка, за прикладом Христа, є водночас службою і підчиненням, а не пануванням".
Думаю, якби до цих слів митрополита Шептицького прислухалися наші політики, то в країні щось би почало змінюватися, було би менше проблем в органах державної влади. Може, менше людей вважало би владу інструментом власного збагачення чи засобом власного панування, а більше людей розглядало би її як служіння. Я вважаю, що ця особливість влади дуже важлива.
Автор – Олекса Новаківський
Відповідно, Шептицький вимагав, щоби політична влада була справедливою. Це ще один критерій, який би свідчив, що ця влада є встановлена Богом. Цієї справедивості, заснованому на Божому законі, митрополит вимагав і в австрійському парламенті, і в галицькому сеймі, членом яких він був, і від російської окупаційної влади, і від польської влади, і від двох тоталітарних режимів (нацистського та комуністичного), за яких жив.
У випадку порушення цих прав, церква дає архиєрею право висловлювати власну позицію. Навіть якщо ця позиція не подобається пануючій владі чи широким народним масам. Щоби не бути голослівним, наведу приклади протестів Шептицького: проти пацифікації, лист до Гітлера на захист євреїв у 1942 році, осуд вбивства польського намісника Галичини Анджея Потоцького у 1908 році чи вбивства директора української гімназії Івана Бабія в 1934 році, відозва єпископату стосовно Голодомору в радянській Україні чи пастерське послання "Не вбий" у 1942 році.
Митрополит Андрей. Дереворит Лева Ґеца.
Наведу цитату з останнього тексту, який характеризує ставлення Шептицького до політиків і до питання справедливості влади: "Дивним способом обманюють себе ті, які політичне вбивство не вважають гріхом, наче політика звільняє людину від закону Божого та оправдовувала злочин, противний людській природі. Так не є. Християнин зобов’язаний заховувати Божі закони не тільки в приватному, але і в політичному та суспільному житті. Людина, яка проливає кров свого ворога, політичного противника є таким самим чоловіковбивником, як людина, яка це робить для грабунку, та заслуговує на кару Божу та клятву Церкви".
Таким чином, участь Церкви в політичному житті є логічною та закономірною. Це випливає з її небесної та земної цінності. Однак це не означає, що в такому анґажуванні немає небезпек чи проблем. Радше якраз навпаки. Церква та її провід мусять постійно дбати, щоби відбулося збереження пріоритетності цих складових.
Листівка роботи Осипа Куриласа
"Священик так не може вести справу, щоб хтось вважав його за свого супротивника. У приватному житті священик може мати політичні погляди, може бути політиком, але не сміє бути політиком ані в церкві, а ні в сповідальниці, ані у відношенні до своїх вірних, яким заступає Христа» (цитата 1902 року).
Митрополит Андрей осуджував тих священиків, які більше займалися політикою, а не своїми священницькими обов’язками, занедбували катехизацію, проповіді. Які свою неактивність в парохії прикривали плащиком політичної тріскотні. Думали, що зможуть заступити сповнення обов’язків пустими фразами і агітаціями.
У своїх рекомендаціях священикам, як працювати з людьми, митрополит Андрей починав не від когось, а від себе. Наголошував на вихованні вірних, а не на прямій політичній діяльності:
"Мусимо до всіх наших людей довести, щоб не було несвідомих християн у сфері політичній». Християнський імператив любові до ближнього повинен був спонукати священиків не боятися нести відповідальність за людей, до чого постійно закликав митрополит.
"Священик мусить мати до народу вітцівське серце. Є потреба зайнятися його просвітою, добробутом, його бажаннями і стремліннями. Священик мусить полюбити людей не тільки в теорії, але й у щоденній практиці. Священик мусить любити мову народу, його звичаї та традиції», - писав митрополит. Саме праця для свого народу, на думку митрополита, повинна лежати в основі такого поняття як християнський патріотизм.
На завершення хочу навести ще декілька доказів, що слова митрополита Шептицького не просто актуальні, а є дороговказом до дії. Нещодавно з’явилося пастирське послання Блаженнішого Святослава Шевчука від 6 травня 2015 року, в якому він, посилаючись на Шептицького, пояснює, що означає бути патріотом і яким має бути патріотизм у сьогоднішній ситуації – як з огляду на святкування ювілею, так і на трагічні події на сході нашої держави.
ПРО АВТОРА
Олег ТУРІЙ – проректор Українського Католицького Університета, завідувач кафедри церковної історії УКУ.
Доповідь виголошена на круглому столі «Як будувати рідну хату?» 13 травня 2015 року.
Підготував Олег БУДЗИНСЬКИЙ
15.05.2015