Припала менї честь, видати друком отсю „Сину Книжечку,“ уважаю проте своїм обовязком сказати кілька слів з тої нагоди.
Образки, які містять ся в сїй „Синій Книжечцї“, зробили на мене сильне вражінє, порушили мою душу до глубини. Се дїйсно образки-малюнки. Тло у них темне, навіть дуже темне. На тім темнім тлї поєдинчими, але різкими рисами, не всїлякими добірними, але простими яркими красками виведений малюнок так артистично, що годї очий відвести вдивившись в него, що наводить глубоку задуму на душу, сильно настроює єї після себе, очаровує своєю високою поетичностю. Правда, не всї вони однаково артистично викінчені, є деякі недокінчені до самого краю, або, уживши иньшого образу, недогладжені, рапаві, але у всїх слїдна рука хоть молодого ще але все таки майстра. Умілостю кількома рисами-словами визначити дуже релєфно контури образа, осьвітити особи, показати їх душу, надати цїлости настрій, нагадує п. Василь Стефаник Федьковича. Судячи по тім всїм, думаю, що таке саме глубоке вражінє як на мене, зроблять тоті образки і на всїх читачів.
Про самого Василя Стефаника скажу лиш тілько, що він, син мужика з Русова, Снятиньского повіту, є студентом медицини ; маю повну надїю, що він нашу лїтературу обдарує ще не одним гарним твором.
20.05.1899