Візит Алексіса Ципраса в Москву на місяць випередив раніше узгоджену дату і відбувається у розпал переговорів, які ведуться з МВФ, ЄЦБ та Європейською комісією (колишньою Трійкою) щодо плану економічних реформ, який дозволить розблокувати 7 млрд. 200 млн. євро, які потрібні Греції для того, аби не збанкрутувати.
Схоже, є цілком резонним думати, що грецький прем’єр-міністр шукає в Москві альтернативної фінансової допомоги, аби протистояти браку ліквідності, що тримає в лещатах економіку та суспільство його країни. Також є очевидним те, що для президента Путіна допомога Греції може виявитися корисною в його стратегічному та економічному конфлікті з ЄУ та НАТО – з метою блокувати майбутні санкції і заходи військового тиску. Отож існує спільний ґрунт для порозуміння, що й пояснює цей офіційний візит.
Утім варто задуматися, чи справді грецький вибір шукати альтернативних економічних партнерів, як от Росія і Китай, є реальною та розсудливою ставкою для інтересів країни чи навпаки – являє собою нову втечу від реальності, таку властиву керівникам Сірізи.
В царині економіки ситуація Греції є не лише проблемою фінансової платоспроможності, хоча саме це є домінуючою перспективою в Брюсселі і на міжнародних ринках, ані також питанням соціальної справедливості та політичної стабільності, хоча це є постановкою питання, на якій наполягає нинішній уряд країни. Головним чином грецька економічна проблематика полягає у здатності її реальної економіки вийти у середньостроковій перспективі з кризи шляхом збільшення національного багатства і відновлення зайнятості середнього класу, оскільки лише цей сценарій гарантує в довгостроковій перспективі значне скорочення вже існуючого боргу.
Згідно з даними Євростату ВВП країни за період 2009-2014 рр. скоротився на 20%, кінцеве споживання товарів і послуг – на 25%, валові капіталовкладення – на 40%, в той час як експорт збільшився на 31%, а імпорт зменшився на 9%.
Іншими словами в контексті скорочення попиту внутрішнього ринку, можливість економічного відновлення в середньостроковій перспективі головним чином залежить від збільшення попиту зовнішнього ринку, 45 % якого є частиною єдиного європейського ринку. Натомість у 2013 р. грецький експорт в Росію та Китай в сукупності дорівнював експорту, який здійснювався у Велику Британію, і половині експорту, який здійснювався в Німеччину.
Аналогічно у фінансовій сфері допомога, якої Греція може сподіватися від Росії, є виключно кон’юнктурною. Ні для кого не є таємницею те, що з цінами на нафту та газ, які стають все нижчими, російська економіка переживає різке скорочення грошових надходжень, яке явно позначилося на девальвації рубля. Тому вона не спроможна взяти на себе витрати із фінансової допомоги, якої потребує Греція, аби гарантувати її відновлення в середньостроковій перспективі. Та навіть якщо подібний сценарій міг розглядатися урядом в Афінах, виплата вже існуючого грецького боргу не могла би бути гарантована ані Росією, ані Китаєм.
В світлі зробленого аналізу є цілком очевидним, що єдиний реальний грецький вибір в економічній та фінансовій царині полягає в порозумінні з ЄЦБ, МВФ та Європейською комісією. Сценарій виходу з єврозони призвів би до негайного банкрутства грецької економіки без набуття бодай мінімальної ліквідності в короткостроковій перспективі, яку могли би надати їй застосування «дитячого майданчика», як в аргентинському випадку, оскільки відплив капіталів та депозитів, який має місце в останні місяці, явно обмежив би ефективність даного заходу.
Само собою зрозуміло, що в подібних обставинах падіння нинішнього уряду Ципраса було б неминучим, що відкрило би шлях сценарію політичної непевності, яку ніхто на даний момент не зумів би спрогнозувати. Цим пояснюється той факт, що ЄУ та міжнародні ринки усе ще воліють надати Греції нову компенсацію. Утім, цей вибір зустрічає неминуче обмеження у виконанні Грецією зобов’язань, взятих на себе щодо попередніх кредитів. Прийняти одностороннє невиконання з її боку спровокувало би системну фінансову кризу євро і – загальніше – кризу світової економіки, яка би перенесла нас до подій 2008 р. Це можливість, яку ніхто не готовий прийняти заради непевного економічного майбутнього Греції.
Виключаючи те, що Росія може бути альтернативним ЄУ торгівельним і фінансовим партнером, варто розглянути можливість того, що грецько-російські перемовини артикулюються довкола геостратегічного виміру, яким володіє Греція як член НАТО та власне ЄУ як військового та дипломатичного актора.
У цій сфері поле для маневру в грецького уряду також є дуже обмеженим. Як партнери Північноатлантичного альянсу греки отримують від цієї організації значно більші гарантії безпеки, ніж є їхній військовий внесок в НАТО.
Насправді Греція і далі має спірні питання з Туреччиною щодо Кіпру і островів в Егейському морі. Але турецька політична реальність в наші дні переживає ісламський дрейф, що аж ніяк не полегшує вирішення шляхом переговорів цих спірних питань між Афінами та Анкарою. З іншого боку ситуація на Балканах не є цілком стабілізованою, як можна переконатися на прикладі держави-банкрута Косово чи нестійкої ситуації в Албанії. І все це не беручи до уваги нестабільність, яка існує в регіоні Близького Сходу, та її вплив на безпеку морської торгівлі в східному Середземномор’ї.
За цих обставин не є ані ймовірним, ані резонним – принаймні в короткостроковій перспективі, - що уряд Ципраса розглядатиме можливість виходу з Північноатлантичного альянсу чи хоча б активної опозиції рішенням, які прийматимуться в його лоні в нинішніх умовах напруження через війну в Україні.
Що стосується ЄУ та її стосунків з Росією, то Греція могла би ставати на перешкоді – разом з іншими країнами-членами – майбутній ескалації економічних санкцій, але оскільки в короткостроковій перспективі не передбачаються заходи в рамках спільної політики безпеки та захисту, її позиція в цій царині наразі є мало значущою з політичної та дипломатичної точки зору.
Російський прагматизм не дозволяє, аби президент Путін мав великі стратегічні сподівання щодо Греції – окрім гарантії невизнання Косова як держави та деяких офіційних заяв та паралельних дипломатичних заборон стосовно анексії Криму та війни в Україні.
Кремль таки має особливий інтерес зміцнити свої стосунки з грецьким урядом, аби гарантувати свою основну енергетичну ставку відносно ЄУ. Йдеться про газопровід Південний потік: передбачається, що одне з його відгалужень має пролягти від Греції до півдня Італії. Російська ставка на цей проект, що відкидає проект Nabucco і посилює альтернативний Trans Adriatic Pipeline, є вирішальною для того, аби гарантувати в середньо- і довгостроковій перспективі домінуючу позицію на європейському енергетичному ринку супроти інших джерел (фрекінг) чи альтернативних поставок і, звісно, аби мінімізувати нинішню обумовленість, продиктовану українською схемою.
З цієї перспективи зустріч Ципраса з Путіним може послужити для того, аби посприяти розвитку двосторонніх стосунків між Росією та Грецією, які Москва вважає не лише корисними, але й необхідними. Це виправдало би певну російську фінансову допомогу урядові Ципраса. Утім, з позиції греків будь-яке порозуміння з Путіним, яке призвело б до протистояння з їхніми європейськими партнерами, було б новою і серйозною політичною помилкою, наслідки якої негайно позначилися би на вже і так важких економічних та соціальних умовах, в яких живе країна. Це розкіш, яку греки не можуть собі дозволити.
Рафаель Кальдуч, професор міжнародних відносин Мадридського університету Комплутенсе
Rafael Calduch
¿Es Rusia una alternativa para Grecia?
El Mundo, 08/04/2015
Зреферувала Галина Грабовська