Не встигли ми зорієнтуватись, а вернулася війна. Не в сенсі, що десь там у світі йде якийсь конфлікт — це, зрештою, було завжди, — а в сенсі, що війна знову є постійним і загальним елементом міжнародних відносин.
З утворенням коаліції — від Марокко до Пакистану — проти хуситських ребеліантів в Ємені африканські, близько- і середньосхідні конфлікти набули територіальної тяглості. Досить долучити до них заморожені та гарячі збройні конфлікти на прилеглих пострадянських територіях і зважити на факт, що в деяких конфліктах беруть участь також провідні держави Євросоюзу й сам ЄС — і виявиться, що на трьох континентах Старого Світу на північ від екватора, на південь від кордону Росії і на захід від кордону Бірми майже всі держави мають на своєму кордоні гарячу територію чи заморожені конфлікти або беруть участь в них поза своїми кордонами.
Єдиним винятком є держави західного узбережжя Африки від Сенеґалу до Беніну, султанат Оману, Непал, Бутан і Білорусь, а також тимчасовий анклав миру, що обіймає колишню Радянську Азію і Далекий Схід. Вже сам цей опис показує, що збройний конфлікт, визнаваний 20 років тому за релікт минулого, повернув собі давню функцію нормального елементу міжнародних взаємин.
Поширеність воєн супроводжує їх різнорідність – від нищівних, як в Сирії чи Ніґерії, до м'яких, як у Туреччині, чи заморожених, як в Кашмірі. Туреччину я назвав спеціально, щоб хтось міг обуритися: «А це що за війна?». А згадаймо собі, що Анкара окуповує територію одного сусіда, підтримує одну зі сторін громадянської війни в другого, періодично погрожує війною третьому, саме тепер заанґажувалася в коаліцію проти інтересів четвертого, а також має (вже малоінтенсивну) громадянську війну на власній території. І те, що все це не змушує нас відразу побачити війну, лише показує, як сильно змінилися наші критерії. Туреччина, щоправда, є нетиповою — тим, що конфлікти, в які вона анґажується, мають міжнародний характер; більшість воєн — це внутрішні конфлікти, за участю, ясна річ, зацікавлених сусідніх держав.
І вони не вкладаються в одну цілість. Хоч на Близькому і Середньому Сході головною віссю конфлікту є арабські побоювання великодержавного Ірану, які накладаються на суннітсько-шиїтський поділ, а в Західній Африці істотну роль відіграє мусульмансько-християнський конфлікт, однак не ці ґлобальні геополітичні уваги детермінують мотивацію більшості учасників.
Це добре виявляє новий єменський конфлікт: хоч тимчасові переможці хусити є шиїтами, фінансованими частково з Тегерану, але не Іран ними кермує і не про перемогу персів їм йдеться — вони просто старатимуться для себе вирвати якнайбільше в безкінечній єменській громадянській війні. Їхня евентуальна перемога разом зі сподіваним успіхом їхніх іранських патронів в атомних неґоціаціях у Швейцарії була б, однак, для справді загроженої Іраном Саудівської Аравії неприйнятною, бо після успіхів Тегерану в Іраку і Сирії замкнуло б «персидський перстень» навколо пустельного королівства.
Тому Ер-Ріад сказав всім іншим сунітським державам: або з нами, або з Тегераном; й успішно долучив до своєї коаліції, проханням чи погрозою, і дружню доти щодо Тегерану Туреччину, і союзний доти до Ірану Судан, і сповнений надії на співпрацю з Іраном проти Індії в Афганістані — атомну бомбу якого профінансували, однак, саме саудівці — Пакистан. Нещасному Ємену це все не допоможе, радше навпаки, але зате зіпсує гумор в Тегерані і покаже, що новий король Аравії Салман та, зокрема, його племінник і ймовірний наступник трону й командувач єменської коаліції Мухаммед, міцно сидять у сідлі.
Так протягом віків робились міжнародні взаємини. Коротке і криваве XX століття (1914–1989) відівчило нас від цього. Нам здавалося, що в разі чогось прийдуть американці й наведуть порядок. Паскудний чи, може, дурний, але порядок: вони були найсильніші. Але Вашинґтон вже не хоче стерегти рівновагу сил в планетарному масштабі — так само, як Велика Британія не могла вже минулого століття стерегти її в масштабі континентальному.
Війни нині провадяться також і для того, щоб виявити, проти кого локально і ґлобально не варто пробувати воювати. Перевірка буде дорогою і потриває довго.
Dawid Warszawski,
Powrót wojny.
Gazeta Wyborcza 01.04.2015
Переклад О.Д.
01.04.2015