Художник Віктор Арнаутов був ліваком. Тому коли 1936 року він дістав замовлення виконати в новозбудованому ліцеї ім. Вашингтона в Сан-Франциско мурал про першого президента, вирішив розвінчати легенду. Біографію Вашингтона в США трактують агіографічно, а Арнаутов показав і рабів, що обробляють його поля, і вбитого білими поселенцями індіянця. Реакції були позитивні: "Арнаутов повертається до фактів колоніальних часів зі всіма їхніми конфліктами, ідеалізмом і хижацькою реальністю", – писала "San Francisco Chronicle".
Віктор Арнаутов (1896–1979) – художник-монументаліст 20 століття, співпрацівник Дієго Рівери. Малював пейзажі, станкові картини, монументальні панно. Народився в селі Успенівка (теперішня Запорізька область). З 1925 р. мешкав в США, в 1929-31 вчився в Д.Рівери. В 1963 р. повернувся в Маріуполь.
Його фрески «Життя Вашингтона» складаються з 12 муралів загальною площею 150 кв. м.
Вартість їхнього перемальовування оцінюють у $600 тис.
Єдино Річард Ніксон, пізніше президент, а тоді місцевий ультраправий політик був незадоволений. Арнаутов реваншував йому карикатурою, внаслідок чого в 1947 році його допитувала комісія Конгресу з розслідування антиамериканської діяльності. Однак після великого лівацького політичного бунту кінця 60-х років студенти почали критикувати подання небілих на муралах яко принизливі. Школа відповіла, замовивши 1974 року в чорного художника Дьюї Крамплера мурал із зображенням досягнень небілих американців. Його розмістили біля стінопису Арнаутова і, здавалося, справу закрили.
А виявилося, що ні: правління шкіл Сан-Франциско власне проголосувало, що мурали мають бути замальовані. Створена правлінням комісія визнала, що вони "прославляють рабство, геноцид, явне призначення [ідеологія, що гласить: колонізація Дикого Заходу є історичною місією Америки] та домінування білих". Словом, те, що митець якраз хотів муралами засудити.
Він завинив тим, що раби та індіанці показані як жертви. "Це не є контрнаративом, якщо травмує учнів і членів спільноти", – визнало правління. Згідно з поширюваною в США доктриною, молодь не можна наражати на інформацію, яка могла б її травмувати. Це стосується навіть вишів, де трапляється, що викладачі не можуть викладати певні теми чи вживати певні слова: піклуючись про чутливість негетеронормативних осіб, Принстонський університет хотів, наприклад, заборонити вживати слова "чоловік" і "жінка".
В Єльському університеті спалахнули заворушення, коли там не захотіли заборонити білим студентам використовувати на Гелловін костюми, які посилаються на культурні традиції небілих, що можна трактувати як травматичне "привласнення". У багатьох університетах створюють "безпечні приміщення", в яких не можна не погоджуватися з особами, що там знаходяться.
Таким чином показ страждання рабів чи індіанців за часів Вашингтона може травмувати небілих учнів ліцею його імені, яких там 92%. Мурали "викликають біль, і я не думаю, що варто тим обтяжувати наших учнів", визнав віце-голова правління шкіл Сан-Франциско.
Замалювати мурал буде, на його думку, "компенсацією" за минулі страждання. Не стане також і контмуралу Крамплера, бо сам його автор визнав, що без стінопису Арнаутова його власний твір "позбавлений значення". Крапку над "і" поставила членкиня правління Елісон Коллінз: "Культура білого панування полягає в тому, що люди більше переймаються життям муралу про Вашингтона, ніж життям корінних або чорних американців".
Успадкована нами історія рідко буває зразковою: в ній багато кривди, насилля і брехні. Ми любимо її редагувати, придумуючи замість неї кращу версію і засуджуючи тих, котрі нагадують, що було все ж таки інакше; і це не є, як добре знаємо в Польщі, лише американською проблемою. Так чинили нащадки злочинців, оббріхуючи або цензуруючи історії жертв.
Приклад із США показує, що вміють так чинити і нащадки жертв. Лівий радикал 80 років тому, мабуть, краще би зробив, якби проілюстрував агіографічну версію біографії Вашингтона: Ніксон би ся втішив. Ще краще, якби намалював переможний бунт рабів у союзі з індіянською партизанкою. А найкраще – якби малював квітки. Квітки ще нікого не травмували.
Dawid Warszawski
Trauma historii i chichot Nixona
Gazeta Wyborcza. 04.07.2019
Переклад О.Д.
04.07.2019