Постанова Окружної Виборчої Комісії Бродського виборчого округу №583 по виборах до Ради Союзу про реєстрацію кандидата в депутати Маріяна Івановича Панчишина.
Розглянувши всі документи про висунення кандидатом у депутати Ради Союзу Верховної Ради СРСР тов. Панчишина Маріяна Івановича, 1882 року народження, українця, безпартійного, доктора медичних наук, завідуючого обласним відділом охорони здоров'я, мешкає в м. Львові, Окружна виборча комісія встановила їх цілковиту відповідальність з ст. ст. 56, 57, 58, 59, 61 "Положення про вибори до Верховної Ради СРСР" і постановляє:
Зареєструвати кандидатуру Маріяна Івановича Панчишина для балотування в депутати Ради Союзу по Бродському виборчому округу №583, висунуту загальними зборами робітників і службовців бродського лісопильного заводу, загальними зборами трудової інтелігенції м. Броди, а також зборами селян с. Лопатина.
На підставі ст. 66 "Положення про вибори до Верховної Ради СРСР" включити кандидатуру тов. Панчишина Маріяна Івановича виборчий бюлетень по Бродському виборчому округу №583.
Голова Окружної виборчої комісії: П. Кобзар.
Заступник голови: В. Бакун.
Секретар комісії: А. Жуковець.
Члени комісії: М. Придаток, К. Бойко, С. Могила, О. Круг, М. Павлов, І. Явон.
Буде вірно служити народові
З лікарем Панчиним мені довелося вперше зустрітись в 1936 році, коли я повернувся з в’язниці. В мене тоді було надто погане здоров'я і на лікування не мав грошей. Я звернувся до Маріяна Івановича. Довідавшись про моє важке становище, він лікував мене безплатно.
У 1937 році за революційну діяльність польська влада намагалась знову мене посадити в тюрму. І єдиною людиною, хто врятував мене від тюрми, це був лікар Панчишин. Він захищав мене на судовому процесі, говорив, що я хворий і в нього лікуюсь. Маріян Іванович не боявся польської влади, завжди виступав на захист пригноблених мас.
І ось тепер, коли ми маємо всі права на своє життя, я радий, що кандидатом у депутати Верховної Ради СРСР висунутий кращий син народу. За нього я з радістю віддам свій голос у день виборів.
Мирон Олексюк — депутат Народних Зборів.
Популярна людина
Мало є лікарів, які користувалися б такою популярністю серед мас трудящих, якою користувався М. І. Панчишин по всій колишній Західній Україні. До нього, як до "бідняцького доктора", йшли люди з усіх усюд, знаючи, що він не тільки подасть висококваліфіковану безплатну лікарську допомогу, а й допоможе купити ліки і навіть залізничний квиток, щоб повернутися додому.
Створена з його ініціативи народна лікарня допомагала трудящим, незалежно від їх національності. А не треба забувати, що в панській Польщі було дуже мало державних лікарень і то до них приймали переважно поляків. Трудящий українець чи єврей не завжди міг туди потрапити.
Я щасливий, що мого любимого учителя народ висунув кандидатом у депутати Верховної Ради СPCP. З радістю і щастям віддам за нього свій голос.
Лікар С. Коцюба, м. Броди.
Чуйний товариш і вчитель
Маріян Іванович Панчишин в 1906—1907 роках працював асистентом кафедри анатомії Львівського університету. Я тоді був студентом медичного факультету і майже щоденно зустрічався з тов. Панчишиним.
Неодноразово ми, студенти, говорили з Маріяном Івановичем про важке становище трудящих.
А в той час австрійський імперіалізм був ще на досить високому ступені свого розвитку і опирався на західно-українських землях на капіталістів. Вже в ці роки українця не допускали на вищі адміністративні посади в установах.
Одного разу говорили ми про недолю робітників і селян, про велику експлуатацію їх капіталістами і поміщиками. Тов. Панчишин говорив тоді нам, що панівний клас не хоче і не може знати потреб робітників та селян. А коли б навіть і знав ці злидні знедолених селян, то не схотів би дати ніякої допомоги. Це клас здегенерований, який мусить загинути в найближчий час.
Не лише я один, але і всі мої товариші за короткий час полюбили тов. Панчишина і в усіх своїх справах як службових, так і життєвих зверталися до Маріяна Івановича. Він завжди був привітливий і охоче давав свої поради, а інколи навіть і матеріально допомагав студентам. Він був для нас найближчим товаришем і вчителем.
Лікар Є. Л. Кутін м. Броди.
Народний лікар
До найвищого органу державної влади ми повинні послати таких людей, які заслуговують всенародної пошани, хто все своє життя віддає народові, його інтересам. І ось такою людиною є якраз лікар Маріян Іванович Панчишин.
Майже все населення нашого села і багатьох інших знає цю чудову людину, знають його, як великого, чуйного лікаря. Хто в нього тільки не бував, кого він тільки не лікував — завжди тов. Панчишин привітно ставився до найбіднішого селянина.
Ось і серед нас є селянин бідняк Лев Ігнатович Павлюк. В 1927 році він був хворий. Жив бідно, сім'я складалася з 9 осіб. До кого тільки не звертався тов. Павлюк, ніде йому не допомогли. На своє лікування він витратив останні злоті. Виходу з цього скрутного становища в нього не було.
Але тов. Павлюк звернувся до лікаря Панчишина. І тільки Маріян Іванович його вилікував, лікував безкоштовно.
Або ж другий — Токар Мойсей. Теж був хворий. До багатьох лікарів він звертався, але ніхто йому не допомагав. Багато лікарів навіть і лікувати його не хотіли тільки через те, що він по національності єврей. Наприкінці тов. Токар звернувся до Маріяна Івановича. Тов. Панчишин лікував його безкоштовно і, довідавшись про бідне життя тов.. Токаря, ще й грошей дав йому на ліки.
Подібних прикладів у нашому селі є чимало. Багато людей завдячують Маріяну Івановичу за своє життя. На серці якось стає приємно, коли довідуєшся, що тов. Панчишин зараз висунутий кандидатом у депутати Верховної Ради СРСР. З усієї щирістю трудящі нашого села віддадуть свої голоси за Маріяна Івановича Панчишина, цього видатного вченого.
Леон Чума, Мойсей Токар, Лев Павлюк, Олекса Малишкевич — виборці села Смільно, Бродського району.
Благородство і мужність
Маріян Іванович Панчишин з юних років плекав благородну мрію: вірою і правдою служити своєму народові. І все його життя є боротьбою за здійснення цієї мрії. Син робітника, що випив не одну чашу гіркого лиха, перш ніж добився диплома лікаря, Маріян Іванович з перших кроків свого самостійного життя став на службу народним масам.
Ще до імперіалістичної війни 1914 року, коли молодий терапевт Панчишин працював у клініці медичного факультету Львівського університету, про нього ширилася вже слава, як про надзвичайно гуманного, чуйного лікаря, що так і горнеться до бідноти. Ця ж слава прийшла до нього і на фронт імперіалістичної війни, куди загнав його уряд Франца-Йосифа. Солдатська маса високо цінила і любила видатного лікаря-українця, що по-братерському тепло ставився до кожного солдата багатонаціональної австрійської армії.
Коли польська шляхта після імперіалістичної війни прийшла до влади, почалося гоніння на українське слово на українську культуру. З старовинного українського університету у Львові жандарми Ржечі Посполітої вигнали не тільки українську мову, а й українських студентів. Українська наука пішла в підпілля. В музеях, бібліотеках, приватних квартирах таємно збиралася молодь і слухала лекції професорів. Так був створений підпільний український університет у Львові. Професор Панчишин був одним з організаторів цього університету і душею його медичного факультету.
Проте, такий університет не міг довго існувати. Років через п'ять він був все ж розчавлений жандармським чоботом. Професор Панчишин відбирає тоді групу кращих студентів і на свої кошти посилає їх вчитися за кордон.
— Я від вас вимагаю тільки одного, — сказав професор цим студентам, — щоб ви всі свої знання віддавали народові. Хочу бачити вас лікарями-суспільниками. І тільки такими!
Трудяща людина була найдешевшим капіталом у панській Польщі. За здоров'я робітників, селян, трудової інтелігенції держава не дбала зовсім. Всі наймодніші лікарі, лікарні, клініки, санаторії були до послуг багатіїв. Професор Панчишин стає ініціатором засновання у Львові народної лікарні. Цю лікарню було відкрито в 1923 році на кооперативних засадах. І в цій лікарні Маріян Іванович, спеціаліст з світовим іменем, лікар з найбільшою у Львові практикою, бере на себе керування відділом внутрішніх хвороб, провадить там дні і ночі, лікуючи безплатно бідноту.
До цієї лікарні з'їжджалися трудящі з усіх кінців країни. І характерно, що приїжджі шукали не лікарні, а Панчишина. Популярність професора серед народних мас була до того велика, що кондуктор трамваю, проїжджаючи повз лікарню, нерідко попереджав пасажирів:
— Зупинка — Панчишин!
З гордістю розказують львівські старожили про те, що в тридцятирічній практиці Маріяна Івановича не було жодного випадку, щоб він відмовив у прийомі біднякові. Зате декільком графам, князям, купцям, офіцерам, крупним чиновникам відмовив він! Був навіть випадок, коли сам князь Сапєга ніяк не міг потрапити на прийом до професора. Коло кабінету Панчишина завжди скупчувались великі черги бідноти, а приймати князя поза чергою професор категорично відмовився...
Професор Панчишин був ініціатором і головою Українського гігієнічного товариства, заснованого в 1929 році. Маріян Іванович особистим прикладом вчив, як треба ширити в масах санітарно-гігієнічну пропаганду.
В своїй санітарно-пропагандистській роботі Маріян Іванович орієнтувався на досвід Радянської України. Тримаючи міцні стосунки з товариством культурного зв'язку з Радянським Союзом, професор Панчишин діставав радянську медичну літературу і просував її до з масового читача.
Громадська робота М. І. Панчишина — просто безмежна. Він був редактором багатьох наукових видань, організатором лікарських з'їздів. Водночас професор Панчишин провадив широку і глибоку наукову роботу, будучи членом наукового товариства ім. Шевченка з 1922 року.
Проте, в умовах дикої сваволі польської шляхти український учений-демократ не мав потрібних умов для розгортання справжньої науково-громадської діяльності. Панські держиморди не давали простору людині, що хотіла віддавати всі свої сили і знання тільки народові. Вони не раз намагалися позбавити його волі, ізолювати від людей. Але світовий авторитет і добре ім'я Панчишина вкорочували руки скаженим варварам.
Давня мрія Маріяна Івановича Панчишина здійснилася тільки торік, в історичну осінь 1939 року. Маріян Іванович дістав зрештою всі умови служити народові так, як цього хоче і вимагає сам народ.
Звільнений народ високо оцінив свого вірного друга, обравши його депутатом своїх історичних Народних Зборів. З трибуни цих зборів і з палкою доповіддю виступав професор Панчишин.
— Чого ж хоче народ Західної України, товариші депутати? — запитував він пристрасно і дав на це вичерпну відповідь:
— Радянської влади!
А за кілька днів з високої трибуни П'ятої Сесії Верховної Ради CPСP член Повноважної Комісії Народних Зборів Західної України М. І. Панчишин передав радянському урядові, комуністичній партії і великому Сталіну священну волю своїх виборців: прийняти народ Західної України в єдину і дружну сім'ю народів СPCP.
Творче життя нового радянського громадянина, видатного вченого і громадського діяча кипить, вирує. Член Обласного виконавчого комітету, керівник обласного відділу охорони здоров'я М. І. Панчишин сполучає державну діяльність з широкою науковою і практичною роботою.
І в особі його український народ висував кандидатом у депутати соціалістичного парламенту одного з найдостойніших, найблагородніших своїх синів.
Г. Дусавицький.
[Вільна Україна]
12.03.1940