Щось треба зробити. Є ідея. Ну то до роботи! Так згрубша діє західна міжнародна політика в ситуації кризи. На мюнхенській безпековій конференції в суботу обговорювали дві ідеї: французько-німецьку дипломатичну ініціативу щодо закінчення війни в Україні та американський намір доозброєння Києва. Але обидві концепції ефекту не дадуть, можуть принести більше шкоди, аніж користі.
Конфлікт в Україні не є самодостатньою проблемою, а тільки симптомом. Бо насправді ми маємо справу з російським ревізіонізмом – хибним переконанням Кремля, що європейський порядок безпеки є глибоко несправедливим і що вдасться його змінити (і це точно), стосуючи до слабкого і поділеного Заходу суміш мілітарної сили, пропаґанди, блефу і грошей.
Якби Захід став одним фронтом, режим Путіна не посмів би ані дестабілізовувати Україну, ані її атакувати. Не загарбав би Криму. Не підживлював би війну на сході країни. Не наважувався б убивати, атакувати і викрадати людей в інших країнах. Не погрожував би сусідам. Не робив би цього, остерігаючись наслідків.
Чого реально російський режим може боятися? Масових візових санкцій щодо всієї російської еліти, разом з дружинами і дітьми – це десь 10 тис. високоурядовців, бізнесових маґнатів і політиків. Певний відомий росіянин послав доньку на навчання в Лондон, де утримує також і коханку. Шкода мені обох жінок (хоч з різних причин), але утруднення їм життя було б ефективною формою натиску на нього.
А більш серйозно – Європейська Унія могла би подати скаргу на Газпром і скоординувати цю юридичну дію з Міністерством Юстиції США, що вже багато років провадить слідство у справі великої енерготорговельної фірми з високими «виходами» в Москві. Оголошення обвинувачень в обох справах одного дня було б потужним сиґналом. Так само як і слідства проти західних банкірів, адвокатів і бухгалтерів, які помагали грабувати російське суспільство на десятки мільярдів доларів і полегшували режиму інвестування на Заході нечесно здобутих активів. Щоб уникнути ув'язнення, вони можуть заговорити і відслонити частину секретних закордонних фінансових операцій Кремля. Оце направду налякало би цей режим.
Ми могли б також остерегти Росію, що коли їхні бойові літаки не припинять порушувати наш повітряний простір з вимкненими транспордерами, то у відповідь ми закриємо наші аеродроми для їхніх пасажирських польотів.
Очевидно, так не буде. Ми боїмося правди про наміри Росії. За нашу пасивність та ілюзії український народ платить жахливу ціну, а буде ще гірше. Ми не хочемо цього визнати, але справжньою метою французько-німецької дипломатичної місії є винеґоціювання умов капітуляції. Якщо навіть (що сумнівно) перемир'я втримається, то Росії зійде з рук анексія територій. Україна буде зламана мілітарно і фінансово.
Ба, так само і постачання зброї для України було б лікуванням проявів, а не самої хвороби. Якісь люди в далекому Вашинґтоні відчують себе хоробрими і твердими, але таке постачання не є ані необхідною, ані достатньою умовою закінчення конфлікту на стерпних умовах. Чи, може, ми уявляємо собі, що наляканий Путін і його кремлівські соратники зі страху міняють плани тому, що ми послали трохи зброї мужнім і стійким, але слабнучим і з кепським командуванням українським військам?
Зашуганість і поразка Заходу вже є достатньо фатальними, тож принаймні себе не дурімо.
Автор є віце-президентом Center for European Policy Analysis і редактором «The Economist».
Edward Lucas
Tchórzostwo i porażka zachodu
Gazeta Wyborcza, 10.02.2015
Переклад О.Д.
11.02.2015