Вживання таких, а не інакших слів і виразів у мові політиків та професійно суміжних з ними дипломатів зазвичай розкриває значно ширші семантичні пласти, ніж можна було би сподіватися, виходячи з їхнього, слів і виразів, усталеного значення. І річ навіть не в тому, що нині російське слово «ополченец» українською слід асиметрично перекладати як «терорист», «бандит» або «сєпар». Річ насправді в тому, що обираючи й ретельно добираючи словесні конструкції, політична верхівка формулює, як для себе самої, так і назовні, свої завдання й цілі. За цим страшенно цікаво спостерігати, особливо якщо йдеться про конструювання нових назв, що претендують вважатися географічними чи принаймні якось співвідноситися з географією.
З минулого року ви, мабуть, пригадуєте той не дуже тривалий період, коли медіа й мережі почали спекулювати на тему «Путін зливає Новоросію». Сьогодні можна зробити висновок, що вони мали рацію тільки в одному: фактично Путін «злив» її лиш як слово, як назву, анінаскілечки не відмовившись від утілення за суттю як «геополітичного проекту». При цьому ніхто не може виключити повернення й самого слова — тут як уже кон'юнктура накаже, а вона примхлива і змінна.
Однак поки що «Новоросію» в Москві марґіналізували, залишивши окремим підопічним фрікам з «народних республік». Офіційні ж путінські виконавці на зразок Лаврова або Чуркіна з певного моменту почали користуватися майже винятково поняттям «Юго-Восток». З морфологічної точки зору воно цікаве вже й тим, що українська мова взагалі не має йому свого відповідника. Деякі україномовні медіа тупо калькували це як «Південно-Схід», але, здається, нині такого більше не практикують — швидше за все з огляду на кричущу незграбність і неорганічність такої конструкції. Перше-ліпше, що спадає на думку, якби поставити собі дивне завдання і все-таки перекласти путінський «Юго-Восток» українською, — це «Південний Схід» (у російській, до речі, «Южный Восток» був би немислимий).
Проте перекладаючи «Юго-Восток» як «Південний Схід», ми припустилися б суттєвої неточності: поняття «Схід» у такій конструкції домінує, а «Південний» лиш обслуговує, тобто уточнює його, «Сходу», місцезнаходження. Перекладаючи «Південний Схід» на географічну мапу України, слід було б розуміти його як незначний шматок півдня Луганської та, скажімо, південну частину Донецької областей — з Маріуполем, Новоазовськом та іншими «південно-східними» населеними пунктами. Росію ж цікавлять незмірно ширші території. Їй явно замало нашого «Південного Сходу».
Російська формула «Юго-Восток» не надає домінування жодній зі складових частин: у ній «Юг» має такий же пріоритет, що й «Восток». І зрозуміло чому: Путін досі бачить у цьому, сказати б, утворенні не тільки Новоазовськ чи Маріуполь, але й Одесу, Херсон, Миколаїв та Запоріжжя. А який в біса з Одеси «Восток»? Одеса — справжнісінький «Юг». З іншого боку, в цьому «геоутворенні за Путіним» є, наприклад, Харків, а який він з біса «Юг»?
Поняття «Юго-Восток», отже, є в нинішній російській мові такою ж пропаґандистською фішкою, що й наведений на самому початку «ополченец» або ще не згадувана тут сумнозвісна «хунта». Суто територіально воно для Путіна та його штабу означає вісім українських областей: Харківську, Луганську, Донецьку, Запорізьку, Дніпропетровську, Миколаївську, Херсонську, Одеську. Все. Завдання «Юго-Восток» сформульовано і поставлено. Його люди анонсують в ООН «черговий виток протистояння Києва з Юго-Востоком» або вказують усьому світові, що «Київ має дослухатися до Юго-Востока» — і ми вже знаємо, чого хоче Путін. Згрубша кажучи, він хоче восьми областей.
Опозиційний російський депутат Лев Шлосберґ (кілька місяців тому за свої безстрашні викриття у справі псковських десантників та їхніх поховань жорстоко побитий відомими «невідомими») у своєму блискучому антипутінському памфлеті «Не стріляй!» пише про це так: «[Путін вирішив] узяти те, що йому хотілося взяти із самого початку — весь схід і весь південь України, відрізати її від Чорного моря, зліпити з відвойованого шматка або державу-сателіт, або прикрутити цей шматок землі до Росії».
Як бачимо, Шлосберґ уникає офіційно-офіціозного російського «Юго-Востока», вживаючи натомість окремо «восток» і окремо «юг» та уточнюючи їх подвійним вживанням зловісного для нас у цьому випадку займенника «весь».
На противагу Путінові та його геополітичному словотворенню нам, напевно, слід практикувати не фіктивно-пропаґандистські, а коректні і справжні географічні назви. Вони на нашому боці. Почнімо з того, що війна точиться в нас не «на Сході України», як і не на її «Півдні», й тим більше не «на Юго-Востоке», а, скажімо, «на території Донбаського реґіону» чи «в межах Донецької та Луганської областей».
І весь путінський розмах умить здувається, опиняючись там, де йому й місце.
Знимка Yvonne Boehler.
06.02.2015