Міста-кав'ярні

Маємо традицію чи то радше моду йменувати кав'ярні та готелі назвами далеких красивих міст та локацій. Різні там готелі «Відень», пивнички «Прага», ресторани «Женева», дитячі пиріжкові «Париж», піццерії (неодмінно з двома «ц») «Лос-Анджелес», хінкальні «Батумі» (або й «Чікаґо»), наливайки «Москва» чи бари «Альпи». В совіцькі часи траплялися й іменування таких закладів і назвами наших міст. Ймовірно, вони навіть досі десь збереглися. І мова не про різні ресторани «Київ» чи кав'ярні «Львів», а про називання закладів харчування йменнями малих міст.

З модою на різні атракції та спробу фестивалізації Галичини слід не обмежуватися одними лиш львівськими кав'ярнями поза межами самого Леополіса. Можна витворити цілу мережу тематичних закладів харчування та відпочинку, названих на честь українських містечок й проголосити їхню експансію на Схід та у світ. Врахувавши помилки Львова та заради просування бренду кожного такого невеликого топосу.

Намагаюся уявити, як би мали виглядати тепер кав'ярні та ресторації з гордими йменнями «Золочів», «Чортків», «Рава-Руська», «Бурштин», «Дубно» чи інші в просторі більших українських міст або й десь за кордоном. Що мали би репрезентувати і чим зустрічати?

Якби раптом «Жовква» з'явилася десь в Києві чи Харкові? Таке кафе варто будувати за канонами ідеальної невеликої кав'ярні. Всі страви чудового вигляду, дотошно симетричні. Порції малі, але дуже смачні. В меню суміш австрійської, польської та української кухні.

Шоколадня «Бучач» – з дерев'яними скульптурами, тесаними «під Пінзеля». «Під Пінзелем» міг би називатися один із залів такого закладу. Шоколадні фіґурки – міні-копії дерев’яних робіт Іоанна-Георга для гурманів на подарунок в сувенірній частині закладу. В кав'ярні можна проводити лекції про майстрів різьбярства та скульптури, дереворитів та про старі ратуші.

Писанкове сімейне кафе «Коломия» варто влаштовувати в приміщенні невеликої, але гарної вілли. В закладі постійно проходять майстер-класи з писанкарства, ткацтва та інших народних ремесел.

Старі кав'ярні «Микулинці» та «Немирів» дрібнішають і перетворюються на пивнички, де продають хороший алкоголь. В закладів постійна клієнтська база: якісь аутсайдери та інтеліґенти, марґінали та гурмани, заїжджі гості і місцеві бомжі, випадкові перехожі та міська еліта. Дехто відвідувач уже в другому чи третьому поколінні, бо розуміння смаку і шарму сих закладів передається генетично.

Ресторацію «Галич» варто відкривати в Києві на Львівській площі, аби збирати там усіх охочих вирушити у свою Внутрішню Галичину. В кожного вона особлива, тому передбачені тематичні зали: Різдвяний Львів, Волинська окупація, Бабця Австрія, Другі Совіти, стадіон «Україна» із сувенірною ностальйною крамничкою одягу початку 90-х, Бандерштадт, Львівське Метро та інші. Бажано, аби стояла ресторація на Львівській Брамі, можна якийсь зал, або й усі, розмістити на платформі метро недобудованої станції. Се допоможе витворити черговий міф та дозволить зекономити на рекламі. Коли потяги зеленої гілки столичного метрополітену минатимуть платформу невідкритої станції, поодинокі пасажири помічатимуть застілля та пиятику. З вуст в уста передаватиметься розповідь про пивничку посеред київського метро.

«Чоп» – кафе для прикордонників чи назва д'ютіфрі-магазину. В самім приміщенні реґулярно відбуваються майстер-класи з проведення нелеґалів через кордон. Часто інструкторами виступають самі прикордонники. Поруч неодмінно мав би розміститися сигар-бар (не плутати з курилкою) «Шегині» в довгім контейнері з великим асортиментом сиру в меню. Якщо примудряєшся пронести до залу щось зі свого (більше двох сигар чи сортів сиру), то отримуєш бонус від закладу – безплатне таксі додому.

Кнайпа «Теребовля» – щось ностальгійне на польських теренах, втрачений довоєнний рай, де сходяться поностальгувати ті, кому за 80, родичі переселенців та українська діаспора. В невеликому будиночку в стилі польського конструктивізму десь на периферії великого міста. В меню галицькі страви міжвоєнного періоду. Місцеві краєзнавці влаштовують лекції про «бастіон польскости та віри», «втрачену Атлантиду» та митців Східної Галичини.

Кав'ярня «Рахів» в самісінькім центрі Європи. Посеред закладу – великий Пуп Землі. На стінах карти світу, Євразії, Північної півкулі, Європи та України відцентровані так, аби посередині містився неодмінно Рахів. На столах під шклом знимки туристів в Рахові із заваленим горизонтом, якісь колії й потяги, люди на марґінесах, природа не в фокусі.

Борщівня «Борщів» в якімсь великім місті З'єднаних Штатів. В меню 150 видів борщу: від традиційних до екзотичних. Зі сметаною та з салом, з буряка та будяка, з морепродуктами та з фруктами, з м'ясом та для вегетаріанців, до піци та борщ-морозиво. На стінах – борщівські вишиванки. Ґаздині переймають техніку в народних майстринь із самої Галичини.

Чи то ресторація, чи то кав’ярня, чи то що інше «Дрогобич» мала би знайти собі притулок десь на площі Ринок чи на вулиці Стрийській, навіть якщо в місті немає ні однієї, ні іншої. Найкраще, аби одним боком виходила до Ринку, а іншим до Стрийської, з'єднуючи центр та периферію. Заклад мусив би постійно змінювати свою локацію, номер будинку чи сам будинок. Аби завше, коли заходиш до сієї кав'ярні-некав'ярні, видавалося, що втрапив не туди. Можливо, в колишнім казино, де опівночі чути дзвін трамваю, котрий в Дрогобичі так і не запустили.

Всередині завше гамірно, весь інтер'єр закладений майже під стелю дерев'яними ящиками, якимись коробками, скринями та шкатулками. З того всього визирає різний непотріб: пошарпаний одяг, совіцькі ялинкові прикраси, пробиті м'ячі, зламані обручі, новесенькі лижі, оленячі роги, однорукі манекени, опудала лисиць, милиці, старі бинти. На стінах висять жахливі еклектичні картини, котрі наче прикривають собою якісь вартісні фрески, уривки котрих проглядаються в місцях, де рамки не закривають собою стіну і де ящики не сягають рівня картин. Проте розгледіти щось достоту неможливо.

Посередині кількох з'єднаних кімнат, що йдуть десь далеко-далеко вглиб, довгий-довгий стіл, за яким по обидва боки сидять різні дивні персонажі. Кельнер люб'язно супроводить вас від входу до єдиного начебто місця десь в кінці зали. Ви йтимете за ним, минаючи одну кімнату за іншою, стеля ставатиме все нижчою, люди за столом все гучнішими та огиднішими. Хтось з них постійно перепинятиме вас на шляху і пригощатиме наїдками та випивкою. Ви зупинятиметесь посмакувати всім тим й продовжуватимете рух, все більше згинаючись під натиском стелі. Останні метри доведеться долати повзком.

Якщо хтось із відвідувачів потребує солі, то може набрати її з купи, що лежить прямо посеред зали. В підвалі десь, за переказами, є нафтова свердловина-атракціон: скільки собі нафти зачерпнеш – настільки машину заправиш, тільки ніхто ніколи не відає, де саме той підвал і чи він взагалі існує.

В останній кімнаті зали кельнер вручить вам чек за спожите під час пригощання вас іншими гостями закладу. Стеля там так низько, що ставити підпис в розрахунковій книзі доведеться майже лежачи. Після оплати він відчинить маленьку кватирку, вирізьблену в дверях, наче для псів та котів, і ви пролізете в неї, аби покинути сей заклад.

В ресторації «Козова» не буде кіз, хоча з неї й можна було би зробити добротну винарню, де до смачних напоїв додавався б не менш смачний козячий сир. Козова така містка і поки що не спаскуджена новітніми міфами, що її можна наповнювати усім, чого побажає душа.

Придорожні прикордонні міста, як придорожні кав'ярні – вони не для того, аби там зоставатись надовго. Тому ім'ям «Мостиська» могло би називатися анти-антикафе десь на жвавій вулиці великого міста Західної Європи. В таких «Мостиськах» тобі доплачують, аби ти зостався там якнайдовше. Аби слухав «Приїдь до мене у Мостиска» і руйнував ритм минущости та транзитности.

Важливо, аби після того всі ці місця з часом не мімікрували в традиційні кнайпи чи совіцькі їдальні, не перетворилися в придорожні кав'ярні, з котрих хочеться вийти швидше, ніж закінчуєш їсти свою страву, аби потім ще кілька днів не носити за собою запах кухні. Аби самому не стати плоттю від плоті такого топосу.

Не менш важливо, аби з часом самі ці локації не перетворилися на міста-кав'ярні та міста-фестивалі.