Навіть люди, які самі по собі не схильні до жорстокості, в групі стають злочинцями. Що їх змушує це робити, що втримує такі об'єднання разом? Відповіді шукають антропологи, історики й філософи.
Цінності й дружба об'єднують терористичні угруповання. Протистояти злості, яка народжується в суспільстві, можна прилюдним обговоренням будь-якої думки.
Можливо, без допомоги антрополога джихад не зрозуміти. Розповіді про дитинство джихадистів одразу наводять на думку про нещодавні події в Парижі.
Брати Куаші виросли в дитячому будинку, подібному на замок, в оточенні зелені, ніхто не вважав їх складними дітьми. Амеді Кулібалі, убивця з кошерного супермаркету, навпаки, ще з підліткового віку почав красти. Яке життя неодмінно призведе до втягнення в терористичну діяльність? Рідко коли теракт можна пояснити тільки особистою, гарною чи поганою, історією життя. Не всі молоді чоловіки й жінки, які входять до «Ісламської держави», мають психічні розлади. Так само мало з них були солдатами, які винищували євреїв, тобто не завжди йдеться про психопатів і садистів.
Люди, які самі по собі ніколи не повелися би жорстоко, в групі перетворюються на переконаних злочинців. Існують певні механізми, які на психіку членів групи поодинці впливають так, що люди починають виявляти більше конформізму, їм стає складно протистояти вказівкам.
Але як функціонує терористична група, що втримує її разом? Як у суспільстві народжується злість? Шукаючи відповідей на ці запитання, антрополог Скот Атран (Scott Atran) подорожував до Ємаа Мезуак (Jemaa Mezuak), трущоб Тетуана, що на півночі Марокко, й до Сіді Моумен (Sidi Moumen), віддаленого густозалюдненого району в місті Касабланка. З Ємаа Мезуак походять п'ятеро підбурювачів, які 2004 року в Мадриді влаштували вибухи в приміських поїздах (тоді загинула 191 людина); з Сіді Моумен – організатори серії бомбових вибухів у різних місцях.
Атран – француз й американець, психолог й антрополог, він консультував керівників сектору оборони в Білому домі й був присутній на переговорах за часів близькосхідного конфлікту. Довший час він вивчає ідеологію і соціальні зв'язки терористів та їхніх помічників.
У Марокко Атран і його команда опитали 260 осіб – порівну жінок і чоловіків, середньо у віці 25 років, – про їхні цінності, їхню ідентичність і про те, як далеко вони готові зайти у боротьбі за шаріат. Чи покинули б вони роботу, чи згодилися б на ув’язнення? Чи застосували б насильство, чи померли б за релігійні закони ісламу?
Висновки: терористичні угрупування тримає разом дружба й цінності. Коли одиниця більше не відокремлює своєї ідентичності від тої, яку мають його друзі, тоді йдеться про те, що Атран називає «злиттям ідентичностей», і коли якась ідея перетворюється на «святу цінність», вона стає важливішою за власне життя, за власне майбутнє, тоді люди готові до найбільших жертв. «Відданість святій справі разом з безумовним братанням з товаришами може призвести до того, що слабші групи краще протистоятимуть добре озброєним супротивникам», – пише Атран.
Навіть історія допомагає зрозуміти джихад, вона аналізує терористичні угруповання минулого. Війни пізньої Римської імперії, банди розбійників, найманці у період раннього Нового часу, воєначальники Африки.
Дослідницька група, до якої належить професор історії з Університету Касселя (Німеччина) Вінфрід Шпайткамп (Winfried Speitkamp), вивчає різні «насильницькі спільноти». Науковцям вдалося встановили, що за всіх часів і на всіх континентах можна простежити їх разючу подібність. Групи вдавалися до насильства, щоб збагатитися, добутися до влади в країні.
Сильний внутрішній зв'язок для терористів минулого був важливим, щоб чинити насильство, учасники емоційно зливалися одне з одним у танцях війни чи парадах. Група важливіша, ніж окремий індивід, але ще важливіші – спільні цінності. Або ж те, що члени групи вважали цінностями й звеличували їх доти, доки спільнота вдавалася до насильницьких методів здійснення своїх цілей.
«Групи, які застосовують насильство, потребують того, що їх втримувало б разом. Насильство саме по собі не сприяє тривалості», – каже Шпайткамп. Вони покладаються на честь сім'ї, пояснюють свої дії народним або релігійним служінням. Кожна жорстокість наділена своєю логікою. «Немає спонтанного, непоясненого насильства», – стверджує Шпайткамп. Ескалацію його можна пояснити груповою динамікою. «Система цінностей у цьому випадку цілком зміщена».
Як можна протистояти насильницьким настроям? Вартує взяти до уваги й думку моральних філософів про джихад. Детлеф Горстер (Detlef Horster) був професором філософії в Ганновері (Німеччина), зараз він у відставці, але «радикальне зло» вивчає дотепер.
На його думку, зло – це поведінка, що відхиляється від принципів моралі. Радикальне зло заперечує мораль. Старі принципи більше не діють. На їхнє місце заступає новий порядок, релігія, ідеологія. Цей механізм «заперечення моралі як такої» Ганна Арендт назвала ідеологією, коли роздумувала про причини виникнення нацизму.
Такий підхід допоможе зрозуміти жорстокість «Ісламської держави», каже Горстер. Ідеологія, яка заперечує мораль, має три прості ідеї: «Раніше світ був кращим. Світ занепадає. Ми обіцяємо краще майбутнє». Ідеологія відмовляється від будь-якої дискусії.
Хто хоче протистояти злу, може посилювати свою ідентичність і починати обстоювати монополію держави на застосування насильства, щоб злочинним угрупованням залишилося менше простору для дії. Але передусім треба створити суспільство, де будь-яку думку можна відкрито обговорювати.
Зреферувала Соломія КРИВЕНКО
Джерело: http://www.welt.de.
30.01.2015