100 років тому, 27 січня 1915 року народився один із найвідоміших у світі галицьких митців ХХ століття Яків Гніздовський. Його твори “Зимовий пейзаж” і “Соняшник” прикрашали президентські апартаменти у Білому Домі (Вашингтон), коли їх у 1961–1963 роках займав Джон Фіцжеральд Кеннеді. До проголошення незалежності України художник був мало відомий у своїй Вітчизні, хоча його твори ще 1963 року експонувалися на виставці американської графіки в Москві.
Вперше я познайомився з творами Гніздовського у середині 1990-х, коли керівник української кредитівки у нью-йоркському Мангеттені подарував мені розкішний календар з репродукціями його графіки. У Львові ці графічні дерева, квіти та тварини у ту доінтернетівську добу стали відкриттям не лише для моєї родини, а й багатьох львів’ян, пов’язаних з мистецтвом.
Автопортрет
"Яків Гніздовський належить до тих рідких, не тільки між українськими, але й чужоземними малярами, мистців, що безупину шукають і нових сюжетів і нових форм та шляхів свого мистецького вислову. Кожна його виставка є новою з різного погляду, відмінною від попередніх. Кожного разу мистець виступає із цілком новим оформленням своїх праць, з новими сюжетами і тому теж інтриґує й зацікавлює ними глядачів. Кожна його виставка є певним етапом в його мистецькій творчості і ПОДІЄЮ для мистецької громади, знайомої з його працями минулих років", – писав 1 березня 1962 року про творчість мистця літератор і громадський діяч Богдан Кравців у тижневику "Свобода" (Джерсі-Сіті). "Галицьким птахом з американською ознакою" назвав Гніздовського чернівецький дослідник Степан Карачко.
Народився Яків Гніздовський у селі Пилипче на тернопільському Поділлі. Він походив із давнього шляхетського роду гербу Кораб. Навчався у Чортківській гімназії, а після матури переїхав 1933 року до Львова, де розпочав навчання у духовній семінарії.
У 1934 році його заарештувала польська поліція. Гніздовського звинуватили у причетності до націоналістичного руху, бо він бував на підпільних зборах. Але, коли довідалися, що молодик просто робив шкіци до портретів своїх товаришів і нічого не прагнув, крім мистецтва, то відпустили.
Ілюстрація до оповідки "Золотий дотик"
Належав до молодіжного крила АНУМ (Асоціації Незалежних Українських Митців), заснованої у Львові 1931 року. У 1938-му в тому ж місті вийшла книжка “Стародавні перекази” (за мотивами давньогрецької міфології)¹. Я.Гніздовський зробив 10 ілюстрацій – до оповідок "Три золоті яблука" (про пригоди Геракла) та "Золотий дотик" (про короля Мідаса, який перетворював на золото, все, чого торкався).
"Благовіщення"
Творчість молодого митця потрапила до поля зору Андрея Шептицького. І завдяки сприянню Митрополита у 1938 році Яків Гніздовський поїхав на студії до Варшавської академії мистецтв.
Під час літніх вакацій 1939-го молодий митець подорожував Італією, де його застав вибух ІІ Світової війни. "Власне туристом, який не плянував своєї подорожі, я опинився восени 1939 року у Заґребі, столиці Хорватії. Приїхав туди з великим жалем і з почуттям, немов би моєму бажанню заподіяно кривду. Місяць тому я був ще в Римі, ладний вірити, що всі мої бажання здійсняться, коли я зможу там постійно жити. Але не міг. Я мав про Рим ідеалізоване уявлення, як про вічне місто, що тільки в ньому, мабуть, могло постати й розвинутися вічне мистецтво. Коли я вперше побачив Рим, я був розчарований, але моє уявлення і моє сильне бажання, як також голубе небо з силюетами кипарисів, заглушили моє розчарування. І коли я збагнув, що мені не втриматися в Римі, я виїжджав звідти справді з розбитою душею. З важким серцем я висів із поїзду в Заґребі, столиці Хорватії, де, як мені казали, я міг знайти притулок, а то й можливість продовжувати навчання", – згадував Гніздовський у своїй книзі, виданій в 1967 р. у нью-йоркському видавництві "Пролог" ².
"Переміщені особи"
Молодий художник не зміг уже повернутися до Галичини. Воєнні роки він провів у Хорватії, де вчився в Загребській академії мистецтв. Наприкінці війни опинився в Баварії, де перебував у таборі для переміщених осіб біля Мюнхена. Свої враження від таборового життя Гніздовський зобразив 1948 року на картині "Скитальці" ("Переміщені особи").
Гніздовський був членом Української Спілки Образотворчих Митців (УСОМ), працював художнім редактором українського літературно-мистецького місячника "Арка", який виходив у Мюнхені (1947–1948) під редакцією Юрія Шереха-Шевельова. Там він вміщав і власні статті, присвячені мистецтву. В одній із них Я.Гніздовський писав: "Західня Европа довгі роки промінювала своїм блиском навкруги і давала периферії (хоч часто за високу ціну) плоди своєї культури. Тепер вона жде звороту, чекає допомоги від п е р и ф е р і ї. Функція європейської периферії сьогодні важлива і конечна. Вона має виповнити місце між двома епохами, перепровадити справи культури через вузьку кладку понад прірвою від старої (європейської) доби до нової, нам ще не знаної культури. Де почне творитися та нова майбутня куль-тура і який буде її вигляд, — тепер не збагнути... Вона, мабуть, не буде, як европейська культура, культурою в и н а x о д і в і сенсацій, а культурою з р о с т а н н я" ⁵.
У 1949 році митець переїхав до США і оселився в місті Сент-Пол (штат Міннесота), де працював у рекламній фірмі. "Того надокучливо жаркого літа, яке не лишало на мені сухого рубця, я опинився в штаті Міннесота, в Сент-Полі, що разом з Міннеаполісом творить одне мільйонне місто, так зване «Близнюче», де живе половина населення цього розлогого штату. Незабаром я дістав працю рисувальника у великому рекламному видавництві. Це була перша постійна праця в моєму житті. Я почав одержувати платню, і мені здавалося: моїм мандрівкам, які вже тоді набридли, прийшов кінець. Я тоді не знав, що за рік мені доведеться знову мандрувати! Що треба буде знов опинитися "на волі", за яку я часто мусив так дорого платити... У середині 1950 року, десь по році мого перебування в США, я випадково довідався про запляновану виставку графіки в Інституті мистецтва у Міннеаполісі. Я послав туди два дереворити, і коли прийшов на відкриття виставки, з подивом побачив під моїм дереворитом червону стяжку. Це була друга, так звана закупна нагорода; тобто після виставки мій дереворит мав бути включений до постійної збірки" ².
"Близнюча" метрополія виявилася тісною та провінційною для митця, і він переїхав до фінансової та мистецької столиці Північної Америки – Нью-Йорка, де спочатку оселився у вподобаній художниками західній частині Мангеттена. Але згодом перебирається по північної (континентальної) дільниці мегаполісу – до Бронкса.
"Я опинився в Нью-Йорку з мінімальним знанням мови, майже з повним незнанням умов і ще з меншими засобами, з самим тільки бажанням бути незалежним мистцем. Незалежности мистця я тоді не брав у всій її ширині і складності; вбачав її суть передусім у тому, щоб не брати ніякої заробіткової праці, а творити за диктатом власного уподобання і смаку, черпаючи з власних спостережень і переживань... Коли я вже зовсім був без грошей, брав будь-який заробіток, згодом кидав його і знову повертався до своєї дорогої незалежности. Я проголосив її у найбільш непригожий для мене час. Як забуте африканське плем'я, що за сприятливих обставин дістала незалежність, до якої не було підготоване, не маючи ні засобів, ні досвіду, ні союзників, ні точного пляну...
Я не мав ні відповідного місця до праці, ні засобів придбати матеріял. Мусив установити ієрархію важливости для речей. Фарби повинен мати: це головне. Але вони могли бути і були дешевші. Льняне полотно я замінив на старий мішок. Став постійним клієнтом однієї з великих крамниць у нижній дільниці східнього Нью-Йорку, де за центи купував старі мішки" ³.
Гніздовський пробував творити в різних техніках, малював олійними фарбами та темперою, гравірував на дерев’яних і металевих дошках, займався скульптурою й керамікою, шукаючи власний неповторний стиль. "У той час я шукав себе, але, властиво, не знав, чому це робив. Також не знав, чому був загублений. Випробовував різну техніку і різні матеріяли, але не знав, чому роблю це. Я робив це, як тисячі інших мистців, що, мабуть, також не всі знали: чому? Тут надто багато причин, щоб можна докладно це вияснити. Мої тодішні уподобання у малярстві оберталися біля Бройґеля, Ель Ґреко і Дюрера — у графіці. Маючи порівняно вироблений стиль, я опинився тепер у становищі гіршому, ніж початківець. Для його шукання немає ніяких перепон, він береться за справу від початку. Той, хто вже йшов у якомусь напрямі, найперше мусить повернутися до вихідної точки. Чим далі хто зайшов, тим довша дорога повороту, А повертатися завжди важко. Передусім треба зректися всього здобутого. Треба відкинути легкість, яка завжди з трудом здобувається, треба зійти з уторованої дороги і шукати нової" ⁴.
Два роки Гніздовський провів у мистецькій столиці Європи. У 1956–1958 роках він жив у Парижі, де пройшли три успішні виставки митця. Тут він знайшов кохання та подругу життя. 16 лютого 1957 року 42-річний митець одружився зі Стефанією (Фанні) Кузан – донькою вихідців з України. Мали доньку Міру.
Після повернення до Америки Гніздовського чекало визнання його неперевершеної творчості. Хоча перша персональна виставка художника у США відбулася ще у 1954 році. Але слава прийшла, коли галерея Асоціації Американських Митців у Нью-Йорку придбала 220 відбитків його серії дереворитів «Сосни». А у 1960-х його твори вже широко експонують у Парижі, Лондоні, Нью-Йорку й інших мистецьких центрах світу.
Здобули відомість його графічні зображення квітів, дерев, тварин. Мистецтвознавці пояснюють це тим, що Гніздовський жив у Бронксі, де є великий зоопарк. Хоча його твір, на якому зображено вигляд з вікна помешкання, далекий від мальовничості.
Здобувши світову славу Яків Гніздовський не забував про Галичину, про своє українське коріння. Не мав змоги відвідати рідну Борщівщину, але чорно-червоні барви борщівських вишивок бачимо на його орнаментах. Робив митець і українські святочні поштівки на Різдво та Великдень.
Творив і екслібриси, і книжкові обкладинки, й ілюстрації (зокрема, до збірки поезій Стенлі Кюніца "Творець відображень"), і поштові марки. Коли не було ще української державної пошти, Гніздовський створив блок із 4 марок для "пластової" пошти з нагоди 50-річчя "Пласту". А 2005 року вже державна пошта України випустила марку до 90-річчя митця.
Його твори зберігаються у провідних музеях Америки, Європи, у далекій Японії, в багатьох приватних збірках. У 1990-х роках Стефанія Гніздовська подарувала кілька десятків робіт свого чоловіка музеям Львова, Тернополя, Івано-Франківська, Києва, Чернівців. З його творами можна ознайомитися на веб-сайті Jacques Hnizdovsky.
Помер Яків Гніздовський 8 листопада 1985 року в Нью-Йорку. Був похований у колумбарії собору Святого Івана Богослова в Нью-Йорку. 5 листопада 2005-го прах всесвітньо відомого українського митця перепоховали на полі 58 при головній алеї Личаківського цвинтаря у Львові. На могилі встановлений гранітний пам’ятник із копією з графічного автопортрета художника 1981 року.
У Львові на пошану Я.Гніздовського назвали вулицю на Левандівці (до 1993 року – Левандівська, до 1988-го – Жданова).
"Кіт" (1979)
"Телефонні будки"
ПРИМІТКИ
¹ Натанієль Хавсорн. Стародавні перекази. – Л.: Наш приятель, 1938.
² Гніздовський Я. Малюнки. Графіка. Кераміка. Статті. – Нью-Йорк: Пролог, 1967. – С. 9.
³ Там само. – С. 16, 37.
⁴ Там само. – С. 41-43.
⁵ «Арка», ч. 6, грудень 1947.