Запізнення

Мені й досі важко зжитися з думкою, що ми відстаємо від цивілізованого світу на 50-70 років. Воно ніби здається, що свідомість наша цілком модерна, сучасна, що молоді українці думають так само, як французи чи американці, але реальність завжди псує і нищить такі ілюзії. Хоча, може, у головах у нас не така вже й архаїка, натомість простір навколо нас справді анахронічний. На жаль, між тим, що в голові, й тим, що навколо нас, таки доводиться ставити знак взаємної залежності.

А пам’ятаю 2010-й рік, коли я кілька місяців поспіль жив у варшавському готелі з кумедною назвою «Атос». Він розташований над важливою магістраллю, що сполучає центр міста з колишнім королівським палацом у Віланові. Так ось, із свого шостого поверху я мав чудову нагоду спостерігати, як протягом кількох місяців на кожному кілометрі цієї магістралі встановлювали ліфти для інвалідів. Над дорогою вже були надземні переходи, але лише зі східцями. Тепер з кожного боку переходу встановлювали ліфти. «Хіба у них нема пильніших потреб, ніж обабіч дороги ставити новісінькі ліфти, що підніматимуть лише на висоту одного поверху?», ‒ думалося мені тоді. Згадую про це, бо зовсім випадково опинився в тих околицях у середині грудня. Ліфти працювали – ніхто їх не понищив, не розбив, всі вони залишилися функціональними.

Купуючи собі минулого року автомобіль у Словаччині, адже там вони вчетверо дешевші, думав про статтю, яку випадково надибав в інтернеті: мовляв, у найближчі двадцять років відбудеться переворот у світі автомобілів, оскільки більшість із них стануть електромобілями (у перспективі – з сонячними батареями на даху). У новому бюджеті влада підвищила ввізне мито, тож тепер в Україні подорожчають усі європейські товари, від соусу песто – до автомобілів. Зрештою, нам, мабуть, і не потрібні хороші автівки, адже ми й дорогу не можемо як слід залатати. Куди тут до високих технологій, якщо вибоїна на вибоїні!

У Фінляндії припиняють вчити дітей писати прописом, а в нас навіть немає нормальної системи транслітерації. У багатьох країнах вибори відбуваються в інтернеті, а в Україні через інтернет не можна заплатити навіть за половину комунальних послуг – доводиться ходити в банки й стояти в чергах. У всьому світі літні люди намагаються подовше працювати, опановувати нові професії, щоб потім на заощаджені гроші подорожувати й насолоджуватися активним відпочинком. А наша популістська Верховна Рада приймає закон, що дозволяє жінкам виходити на пенсію в 55 років. Щоправда, не вказуючи, що розмір цієї пенсії буде таким, що жити доведеться впроголодь. І нічого, що за кілька років медицина сягне рівня, що дозволятиме народжувати після п’ятдесяти – наші жінки у такому віці не заслуговують на нормальне життя.

У нас досі паперовий внутрішній паспорт – тепер такою антикварною деталлю у світі можна хвалитися. Нам обіцяли біометричні паспорти з 1 січня, але як завжди не встигли. Та й хто у нас працює першого січня? А двадцять першого? Тепер не дивно буде, якщо на Ризькому саміті ЄС безвізовий режим ми не отримаємо, а якщо й дадуть, то відповідно до наших запізнень – з 1 січня 2016 року. Ну а що, нам нема куди поспішати. Почекаємо.

Поки світ набирає швидкість, ми залишаємося у своєму тихому болоті. Уже ніхто й не каже про ривки на кшталт Сингапуру та інших азійських тигрів. Ми будемо йти поволі, тихою сапою, за старим стилем. І за 70 років опинимося там, де світ уже живе сьогодні. Шкода, що я не доживу. А так хотілося побачити встановлення ліфтів для інвалідів на українських вулицях!