Цїсарський розпорядок з 12. жовтня 1914 (ч. 276 В. д. з.) змінив богато постанов цивільного права, передусїм родинне і спадкове право. Сї постанови приняла уже палата панів, та відроченє парляменту здержало ухвалу палати послів. Тому вони появляють ся не в формі закона, але в формі цісарського розпорядку на основі звісного §14. основних державних законів. Правительство вибрало з проєкту новелї тільки такі постанови, які з огляду на воєнні відносини мають велику вагу, а саме постанови про оповіщенє смерти, про відносини родичів до дїтий, про опіку, та про спадкове право без заповіту.
Найважнійші постанови сеї новелї є ось які:
Коли хтось заподів ся, то можна його вважати в деяких випадках помершим, хоча нема доказу, чи він помер. Сї випадки є в новелї инакше означені, нїж у дотеперішнім цивільнім праві, а саме новеля припускає, що хтось помер, як минуло 70 лїт від уродин, а від 5 лїт не було за него нїякої чутки, або як минуло 30 лїт від уродин, а 10 лїт від останної чутки, дальше як хто був на війнї тяжко ранений, чи підчас війни пропав, та від кінця року по покінченю війни уплинуло 3 роки без вісти про його житє; вкінцї як хто находив ся в иншій житєвій небезпеці, та від кінця року по сїй небезпецї минуло 3 роки без вістки про него (§1).
Не лише мущини, але й жінки мають право бути сьвідками при письменних грамотах та при розпорядках послїдної волї; жінки можуть бути також сьвідками акту при списуваню нотарияльних актів. Жіночий підпис може при малозначних ґрунтових справах заступити мужеський підпис на дотичних приватних грамотах (§3).
Новеля розширює одвічальність батька за поведенє супроти дїтий. Не лише такий батько, що надуживає своєї власти супроти дїтий або не сповнює своїх батьківських обовязків, але й такий, що поводить ся нечесно і неморально, мусить за се відповісти перед судом, та хто небудь, чи сама дитина, чи її рідняки, чи инше особа може внести перед суд жалобу. Тодї суд має видати відповідні розпорядки, при чім можна батькови відібрати управу майна дитини або поставити його під безпосередний нагляд суду (§4).
При розлуцї або розводї повинні подруги передусїм змагати до того, щоб порозуміти ся за згодою суду про вихованє дїтий. Ак-би не прийшло до того, то суд має рішити, чи всї або котрі дїти мають лишити ся при батькови, чи при матери. Але другий подруг має всеж-таки право зносити ся особисто з дитиною, та суд може уложити близше сї зносини (§6).
Щодо неправесних дїтий, то новеля вичеркує постанову цивільного закона (§165), що неправесні дїти виключені від прав спорідненя та родини. Крім сего є така нова постанова: Як матїр неправесної дитини має чоловіка, то сей чоловік може дати своє імя неправесній дитинї через відповідну заяву перед полїтичною краєвою властю за згодою матери та дитини, а як дитина малолїтна, за згодою правного заступника і суду (§8). Обовязок удержувати неправесну дитину спадає в першому рядї на батька, опісля на матїр, а врештї на матїрних дїдів (§9 уст. 2). Неправесний батько має платити кошти злогів та удержаня матери через 6 перших недїль по злогах, він має покрити також дальші видатки з того. Право жадати сего задавнює ся по 3 роках від злогів (§10). По виказаню батьківства мати може вже перед уродженєм дитини жадати від неправесного батька зложеня відповідної суми в судї на удержанє дитини, через перші 3 місяці (§11). Коли батько признав батьківство, або виказано перед судом, що він є батьком неправесної дитини, то неправесна дитина, що виховувала ся в батька, може по його смерти жадати такого удержаня і вихованя, яке доти мала, і то аж до хвилї, коли зможе сама удержати ся (§13 уст. 2).
Вже сороклїтні люде можуть приймати чужі дїти за свої. Як один із подругів приймає дитину, або іде в прийми, мусить другий подруг на се згодити ся (§18). При адопциї можуть обі сторони умовити ся, щоби приймач своє попередне родинне прізвище получив з новим прізвищем свого вибраного батька, або щоб задержав своє попередне шляхотство (§19). Неправесні родичі мають право адоптувати свої неправесні дїти (§20).
Головні зміни цивільного закона про поклик до опіки і курателї відносять ся до зрівнаня жінок з мущинами. Жінкам можна припоручити опіку або курателю (§27), але не проти їх волї (§24). Мати і бабка не можуть однак відказати ся (§24). Замужні жінки можуть обняти опіку або курателю лише за призводом своїх чоловіків (§22), та мусять кинути опіку або курателю, коли чоловік відкличе дозвіл (§28). Мати може в послїдній воли покликати не лише куратора, але й опікуна, о скільки батько не рішив сего в своїй послїдній воли (§§25, 26). Суд додає жінцї співопікуна лише тодї, коли мати має бути опікункою, а батько зажадав співопікуна в розпорядку послїдної волї; коли сама жінка сего зажадає; та коли суд вважає се конечно потрібним (§27).
Опікуна покликує ся із закона, коли в послїдній воли батька або матери не покликано опікуна, або покликано нездібного. При законнім поклику на першім місци приходить мати, щойно опісля дїдо по стороні батька, та бабка по сторонї батька; дальше є такий самий порядок, як був дотепер після §198.
Новеля заводить загально так звані опікунчі ради. На членів опікунчої ради покликує ся заступників законно признаних віроісповідань, та причастних громад або двірських обшарів. Між ними вибирає ся таких, що знають місцеві обставини, інтересують ся малолїтками та є в силї взяти на себе обовязки опікунчої ради (§42). Заступників від громад висилає громадське заступство (§45); щодо вибору наших членів має вийти окремий розпорядок (§46). Членів опікунчої ради вибирати-ме ся на 5 лїт (§42). Заступники законно признаних віроісповідань і школи не можуть відкинути членства. Всї инші особи можуть звільнити ся від членства в опікунчій раді, о скільки можуть звільнити ся від опіки або курателї. Так само тодї, коли вже були раз через одну періоду членами опікунчої ра ди. Про можність звільненя рішає суд, котрому підлягає опікунча рада (§44). Член може зложити членство, коли по набутю членства зайшла така причина, що дає основу до звільненя (§44). Членам, які постійно занедбують свої обовязки, може суд відібрати членство (§43).
Опікунча рада має подавати судови до відома всї подїї, що є важні для веденя опікунчих справ; вона має підпирати суд у контролі опікунів і кураторів, та виказувати всї їх надужитя, які вона зможе добачити, а не вспіє зарадити нї через поученє, нї через упімненє (31).
З осібна має опікунча рада обовязок повідомити суд, коли установити опікуна, співопікуна або куратора, та коли продовжити опіку; повідомити суд, коли видати потрібний запорядок, чи задля занедбаня вихованя або удержаня, чи задля надуживаня прав або несповнюваня обовязків родичами, чи врешт задля повного занедбаня дїтий; назвати особи відповідні і готові до принятя опіки або курателї; підпирати законного заступника при виборі званя для малолїтка (§32).
Округ опікунчої ради обіймати-ме звичайно простір одної громади, але при більших громадах можна визначити границї для кількох опікунчих рад, або противно можна злучити сусїдні громади в один округ. Поодинокі округи опікунчої ради визначує полїтична вдасть по вислуханю дотичних громад і двірських обшарів та за порозумінєм з президентом краєвого суду (§40).
Опікунча рада підлягає повітовому судови свого окруса. Вона має виконувати припорученя та відповідяти на запитаня суду про всїх піклуванцїв її округа. Суд може покликувати опікунчу раду до спільних нарад (§36). Опікунча рада може входити в зносини з публичними корпорациями, закладами і стоваришенями, та повірити веденє деяких сиротинських дїл під своєю контролею (§38).
Се є найважнїйші постанови про опікунчу раду.
Новеля знає також "закладову опіку". Публичні заклади примусової працї, доми поправи, та публичні або й приватні державою затверджені заклади вихованя можуть виконувати опіку. Коли хтось находить ся в однім із таких закладів, і не має нї неподвижного, нї значного подвижного маєтку, то суд може тим закладам признати веденє опіки. Права та обовязки опікуна виконує тодї начальник закладу. Як інтерес піклуванця вимагає, може суд установити йому все-таки осібного опікуна, хоча находить ся в закладї. Але такий опікун не може мати нїякого впливу на вихованє в закладї (§50).
О скільки не булоб відповідних опікунів, готових приняти опіку, суд може припоручити опіку державному орґанови (т. зв. загальна опіка: §54).
З постанов новелї, які доторкають спадкового права, найважнїйші є приписи про законне право наслїдя без заповіту. Новеля задержує вправдї загалом ту саму систему права наслїдя рідняків яка була в дотеперішнім праві, але обмежує тільки число колїн, управнених до законного наслїда. Замісць 6 колїн новеля приймає тільки 4; з тих перші три колїна лишають ся без зміни, а тільки четверте колїно обіймати-ме самих прадїдів, без їх потомків (§61).
Щодо законного порядку наслїдя між неправесними дїтьми і родичами новеля розширює право наслїдя також на рідняків матери. Неправесні дїти мають не лише по матери, але й по рідняках матери законне право наслїдя, та навпаки до майна неправесної дитини прислугує не лише матері, але й ріднякам матери законне право наслїдя. Між неправесним батьком і його рідняками та неправесною дитиною нема права наслїдя. Прибрані родичі не мають законного права наслїдя до спадку адоптованого (§66).
Між подругами є законне право наслїдя таке:
Як приходять до наслїдя дїти спадщина або їх потомки, то подругови прислугує побіг них законне право наслїдя до чверти спадку. Побіч родичів спадщика та їх потомків, або побіч його дїдів одержує подруг половину спадку. Коли побіч дїдів спадщика є ще потомки померших дїдів, то подруг одержує ще з другої половини ту часть, яка на основі законного порядку наслїдя малаби припасти потомкам померших дїдів. Як нема законних наслїдників першого нї другого колїна, анї дїдів спадщика, то весь спадок припадає живучому подругови (§68). Подруг, що розлучив ся з другим подругом із власної провини, тратить законне право наслїдя по ним (§70).
Крім права наслїдя прислугує подругови право жаданя по смерти другого подруга тих подвижних річий, які належали до подружного домівства, а коли є дїти, то з тих річий може жадати того, що є до власного ужитку конечне (§69).
[Дїло]
09.01.1915