Москва вирішила заднім числом леґалізувати (принаймні на внутрішньополітичному рівні) свою аґресивну зовнішню політику, а заразом і виправдати свою експансивність у майбутньому. Саме для цього було ухвалено нову воєнну доктрину Росії, яку минулого тижня підписав президент Володимир Путін.
У розділі «Загальні положення» автори документу, намагаючись обґрунтувати необхідність створення нової воєнної доктрини, покликаються, зокрема, на нові ґлобальні виклики, зростання джерел напруженості. Зрозуміло, що пріоритетним чинником названо ситуацію в Україні. Далі, ніби між іншим, згадуються гарячі події в Північній Африці, Сирії, Іраку й Афганістані.
І, безумовно, тут складно щось заперечити: ситуація у вказаних реґіонах справді напружена. А от де автори документа змішують грішне з праведним, так це у розділі «Воєнні небезпеки і воєнні загрози Російської Федерації». Складається враження, що кремлівські очільники екстраполювали на зовнішній світ всі свої гріхи, намагаючись у такий спосіб релятивізувати власну провину.
От, приміром, в доктрині серед основних загроз для Росії визначено: «Нарощування силового потенціалу Організації Північноатлантичного договору (НАТО) і наділення її ґлобальними функціями, реалізованими в порушення норм міжнародного права, наближення військової інфраструктури країн-членів НАТО до кордонів Російської Федерації, в тому числі шляхом подальшого розширення блоку».
Так ніби не російська аґресія змусила країни-члени НАТО, котрі межують з РФ, алярмово подбати про непорушність кордонів, заходитися коло підвищення обороноздатності й ґарантування безпеки. Зрозуміло, що для цього й необхідно було НАТОвським країнам наростити війська на небезпечних ділянках. Та сама російська аґресія нині змушує країни-сусіди Росії, які ще не є членами Північноатлантичного Альянсу, в терміновому порядку домагатися вступу до НАТО. Оскільки лише це нині може якось захистити від російських посягань. А Москва тим часом легко підміняє причини наслідками.
Наступну зовнішню небезпеку доктрина вбачає у «дестабілізації обстановки в окремих державах і реґіонах й підриві ґлобальної та реґіональної стабільності». Так ніби не кремлівські аґенти сіють цю дестабілізацію, реалізовуючи аґресивні плани Кремля.
Цікавий пункт з розділу: «розгортання (нарощування) військових континґентів іноземних держав (груп держав) на територіях держав, суміжних з Російською Федерацією та її союзниками, а також у прилеглих акваторіях, у тому числі для політичного і військового тиску на Російську Федерацію». І хто це, цікаво, «розгортає» і чинить «політичний тиск» на сусідів Росії, окрім неї самої?
Ще один пункт небезпеки: «територіальні претензії до Російської Федерації і її союзників, втручання в їхні внутрішні справи». Можна припустити, що Кремль тепер вимогу повернути окупований і анексований Крим розглядатиме як «територіальні претензії до Російської Федерації».
І наприкінці, щоб подати картину в усій її повноті, процитуємо такий пункт з доктрини: «порушення окремими державами міжнародних домовленостей, а також недотримання раніше укладених міжнародних договорів у галузі заборони, обмеження та скорочення озброєнь».
Свого часу дідусь Зиґмунд Фройд описав таке явище, як проекція, яка є одним із захисних механізмів психіки. Це психологічний процес, внаслідок якого внутрішнє помилково сприймається як таке, що відбувається ззовні. Людина приписує іншим власні думки, почуття, мотиви, риси, характери тощо, вважаючи, що вона прийняла дещо, що відбувається ззовні, а не всередині цієї самої людини. По суті проекція є «віддаленням» загрози від себе.
Важко точно визначити, чи такою проекцію одержимий лише Путін, змушуючи цілу країну діяти відповідно до власних комплексів, чи на цю проекцію заслабло все кремлівське керівництво. Зрештою, вже давно щодо російського істеблішменту використовується поняття «колективний Путін».
Більшість західних експертів збігаються думками, що доктрина писалася більше для внутрішнього вжитку. Не дарма в документі подано недвозначну засторогу про те, що «підрив історичних та духовних традицій розцінюватиметься як воєнна небезпека».
У розділі «Основні внутрішні воєнні небезпеки» є пункт «Діяльність з інформаційного впливу на населення, насамперед на молодих громадян країни, що має на меті підрив історичних, духовних і патріотичних традицій в галузі захисту Вітчизни». У ньому наголошується, що внутрішньою воєнною небезпекою вважається провокування різного роду соціальної напруженості, а також діяльність, спрямована на насильницьку зміну конституційного ладу і підрив суверенітету. Тобто тепер кожний мітинґ, пікет чи демонстрацію можна трактувати як воєнну небезпеку.
Отже, доктрина чітко повертає російське суспільство у радянські часи. Західні ліберально-демократичні цінності фактично оголошені Кремлем поза законом. Знаменно, що у більшості росіян чимраз ширший відгук знаходять міркування про згубність західного способу життя, про декадентську Європі, про єдиний, богообраний і непорочний народ — російський, який зможе всьому цьому протистояти. Тому в осяжному майбутньому Росія залишатиметься для цивілізованого світу одним з головних джерел реґіональної, а може, й ґлобальної небезпеки.
29.12.2014